Голодна воля

Народ реготав з штук, які Хомка викидав. Хтось крикнув Хомі:

- Хомко! та ти глянь, що з конторою сталося. Глянь на вікно.

Хомка, як ведмідь, повернув голову. Побита рама висіла тілько на одному прибої. По лиці Хомки зразу забігали якісь чудні смуги, то його кривило набік, то розтягало вподовж. Очі божевільне бігали то по вікну, то між народом. Це Хомка зразу кинувся і побіг у контору. Дехто хотів за ним піти, та Хомка зразу зачинив і засунув засовом двері. Народ стовпився коло вікна і передні раз по раз викрикували заднім, що Хомка вироблював.

- Бач, бач, - дивується. І слова не скаже, тілько руками розведе. Упав чогось. Плаче. Гроші ліче. Бач гроші - бумажки. Хова у сундук. І свої туди. Так. Ог дурний! Де б ті ховать до своїх, а він свої мішає з чужими… О, закрив скриню і сів зверху.

- Та хто б се такий був тут? Похазяїнував добре.

- Може, й Хомка? - одказував хтось.

- Куди йому!.. А втім, бог його знає. Хоч він і дурний, а колись допитувався мене, чи швидко воля.

- Бачили, бачили… йосипенко вже справився у горницях, кудись зовсім пішов з двору.

- Куди ж це?

- Аж побіг. По дорозі на город.

- Чого се? Послано, видно, чи тіка без вісті.

- А кат його бери. Тепер воля. Хоч на всі чотири сторони. Я сам думаю: куди б його собі податься.

- Куди? Хіба отак робив, робив, служив, служив, та ніякої тобі нагороди й не буде?

- А дзуськи!

- Чого дзуськи! Що ж мені кусати?

- Чого ви змагаєтесь? Ходімо краще до шинку женити волю.

- Ходімо, ходімо.

Добра частина одрізнилася і пішла до Лейби в шинок. Непитущі зосталися і розмовляли - хто ж то се похазяїнував у панському добрі.

- А не дурне!

- Та глядіть лиш, чи минуло воно Иосипенкових рук? - сказав Василь.

- А справді - старий хитрий.

- Цить. Мовчи. Мені страшно чогось, - тремтячи, сказала Мотря.- Ходімо відсіль.

І вони пішли у парі до кухні. Другі до самого вечора усе сновигали коло розбитого вікна контори, заглядали, що там робе Хомка і одгадували, хто б то справді украв гроші.