Iфiгенiя в Тавридi

Леся Українка

Іфігенія в Тавриді

(Драматична сцена)

Дiється в Таврiдi, в мiстi Партенiтi, перед храмом Артемiди** Таврiдської.

Мiсце над морем. Море вдається затокою в скелистий берег. При самому березi голi, дикi, сiро-червонi скелi, далi узгiр'я, поросле буйними зеленощами: лаврiв, магнолiй, олив, кипарисiв i т. iн. цiлий гай. Високо над кручею невеликий пiвкруглий портик. Скрiзь по узгiр'ю межи деревами бiлiють сходи, що спускаються до храму. З лiвого боку, на самiй сценi, великий портал храму Артемiди з дорiйською колонадою i широкими сходами. Недалеко вiд храму мiж двома кипарисами статуя Артемiди на високому подвiйному п'єдесталi; долiшня частина п'єдесталу робить чималий виступ, немов олтар, на виступi горить вогонь. Вiд храму до моря йде стежка, виложена мармуром, вона спускається в море сходами. З храму виходить хор дiвчат таврiдських у бiлих одежах i в зелених вiнках. Дiвчата несуть квiти, вiнки, круглi, плисковатi кошики з ячменем i сiллю, амфори з вином та олiєм, чарки i фiали. Дiвчата прикрашують п'єдестал статуї квiтками та вiнкaми спiвають.

Х о р д i в ч а т

С т р о ф а

Богине таємна, велична Артемiдо,

Хвала тобi!

Хвала тобi, холодна, чиста, ясна,

Недосяжна!

А н т и c т р о ф а

Горе тому, хто, зухвалий, подивиться

На непокриту богинi красу,

Горе тому, хто руками нечистими

Шати пречистi богинi торкне, -

Тiнi, спотворенi мiсячним сяєвом,

Кращими будуть, ніж образ його,

Рiдная мати, на нього споглянувши,

Рiдного сина свого не пiзна.

С т р о ф а

Заступнице мiцна коханої Таврiди,

Хвала тобi!

Хвала тобi, потужна, невблaганна

Богине стрiл!

A н т и с т р о ф а

Горе тому, хто словами безчельними

Грiзну богиню образить здола,

Горе тому, хто не склонить покiрливо

Гордее чоло - богинi до нiг!

Мiсячний промiнь скорiш не дiстанеться

До океану глибокого дна,

Анiж не влучить стрiла Артемiдина

В серце безумця зухвале, палке.

З храму виходить Iфiгенiя в довгiй одежi i з срiбною дiадемою над чолом.

С т р о ф а

Iде богинi жриця наймилiша, -

Вiддаймо честь!

Вiддаймо честь; її сама богиня

Обрала нам.

А н т и с т р о ф а

З краю далекого, з краю незнаного

Нам Артемiда й привела,

Все таємниця в дiвчини величної,

Рiд її, плем'я i ймення само.

В гаю святому у нiч Артемiдину

Жертву таємну приносили ми,

Там показала нам в сяєвi срiбному

Сюю дiвчину богиня сама.

Iфiгенiя тим часом бере велику чарку в одної з дiвчат і фiал у другої, третя дiвчина наливає їй в чарку вино, четверта - олiй у фiал, Іфiгенiя зливає вино i олiй на вогонь, потiм посипає олтар свяченим ячменем та сiллю, беручи те з кошикiв, що подають дiвчата.

I ф i г е н i я

(приносячи жертву)

Вчуй мене, ясна богине,

Слух свiй до мене склони!

Жертву вечiрню, сьогоднi подану, ласкаво прийми.

Ти, що просвiчуєш путь мореходцям, на хвилях заблуканим, Нашi серця освiти!

Щоб ми стояли, тебе прославляючи,

Серцем, i тiлом, i думкою чистії,

Перед твоїм олтарем.

Х о р

Слава тобi!

Срiбнопрестольная,

Вiчноосяйная,

Дивно потужная!

Слава той!

I ф i г е н i я

Ти, переможная, стрiлами ясними

Темряву ночi ворожу поборюєш, -

Нам свою ласку з'ясуй!

Течнi чари, таємнi наслання Еребовi,***

Нам поможи побороть!

Х о р

Слава тобi!

Срiбнопрестольная,

Вiчноосяйная,

Дивно потужная!

Слава тобi!

Iфiгенiя вiддає дiвчатам чарку i фiал, робить знак рукою, i дiвчата iдуть у храм. Iфiгенiя ворушить багаття на олтарi, щоб яснiше горiло, поправляє покраси.

I ф i г е н i я

(сама)

Ти, срiбнолука богине-мисливице,

Честi i цноти дiвчат обороннице,

Помiч свою нам подай…

(Пaдає на колiна перед олтарем i простягає в розпачi руки до статуї).

Прости мене, величная богине!

Устами я слова сi промовляю,

А в серцi їх нема…

(Встає, одступає вiд олтара i дивиться на море).

А в серцi тiльки ти, Єдиний мiй, коханий рiдний краю!

Все, все, чим красен людський вiк короткий, Лишила я в тобi, моя Елладо.

Родина, слава, молодiсть, кохання

Зосталися далеко за морями.

А я сама на сiй чужiй чужинi,

Неначе тiнь забутої людини,

Що по Гадесових полях блукає,

Сумна, блiда, безсила, марна тiнь!

(Iде на сходи порталу i притуляється до колони).

Холодний мармур - тiльки ж i притулку!

А як було я голову схиляла

До матерi коханої на груди

I слухала, як рiдне серце билось…

Як солодко було тримать в обiймах

Тоненький стан мого хлоп'ятка-брата,

Мого золотокудрого Ореста…†

Латони дочко, сестро Аполлона!††

Прости своїй рабинi спогад сей!..

Хоч би менi вiтри принесли звiстку,

Чи там живий ще мiй шановний батько

I лвба матiнка… Сестра моя, Електра,

Вже досi одружилась. A Орест?

Вiн досi вже на грищах олiпiйських

Отримує вiнцi. Як мусить гарно

Оливи срiбне листя одбивати

Проти злотистих кучерiв його.

Та не за прудкiсть вiзьме надгороду,

Хiба за диск, бо завжди Ахiллес†††

Вiнцi за прудкiсть брав. Чи вiн живий,

Мiй Aхiллес?.. Тепер уже не мiй, -

Там, може, еллiнка або троянська бранка

Зове його своїм… O Aртемiдо,

Рятуй мене вiд мене, захисти!

(Сходить знов додолу і сідає на найближчому щаблі сходів під кипарисом)

Як зашумiли смутнi кипариси!

Осiннiй вiтер… Хутко вже й зимовий

По сiй дiбровi звiром зареве,

Закрутиться на морi снiговиця,

I море з небом зiллється в хаос,

А я сидiтиму перед скупим багаттям,

Недужа тiлом i душею хвора;

Тодi ж у нас, в далекiй Арголiдi‡

Цвiстиме любо вiчная весна,

I пiдуть в гай аргоськi дiвчата

Зривати анемони та фiалки,

I може… може, спом'януть в пiснях

Славутню Iфiгенiю, що рано

Загинула за рiдний край… O Мойро!‡‡

Невже тобi, суворiй, грiзнiй, личить

Робити посмiхи над бiдними людьми?!

Стiй, серце вражене, вгамуйся, горде,

Чи нам же, смертним, на богiв iти?

Чи можем ми змагатись проти сили

Землерушителiв i громовладцiв?

Ми, з глини створенi… А хто створив нас?

Хто дав нам душу i святий вогонь?

Ти, Прометею, спадок нам покинув

Великий, незабутнiй! Тая iскра,

Що ти здобув для нас вiд заздрих олімпійцiв, Я чую пал її в своїй душi, Він, мов пожежi пломiнь, непокiрний, Вiн висушив мої дiвочi сльози В той час, як я одважно йшла на жертву За честь i славу рiдної Еллади.