Клеркенвельськi оповiдi
Клеркенвельськi оповiдi читать книгу онлайн
«Клеркенвельські оповіді» — реконструкція середньовічного минулого Лондона. Майже сюрреалістична картина — старовинні церкви та єретичні секти, таємні товариства, трансвестити і астрологи, змови і вбивства, загальний хаос і брутальний гумор. Історія починається в 1399 році — молода і, схоже, божевільна, черниця Кларисса, яка виросла в підземних тунелях під Клеркенвельським монастирем, передрікає падіння Річарда II, чуму і насильство. Чутки викликають пожежі, вибухи в церквах — молоді фанатики, яких використовують, як пішаків у смертельній грі, починають кампанію терору… Ціла серія коротких переплетених оповідей — від імені різних персонажів, і в кожного з них є шанс розповісти свою історію. Можливо, ця історія зовсім і не про минуле? Розгадку цієї таємниці ми все одно дізнаємося лише на останніх сторінках книжки…
Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала
16 Місце його смерті досі можна побачити в залишках церкви Св. Варфоломія.
17 На розі вулиць Вуд-стрит і Чіпсайд на ґрунті й камінні міста досі росте дерево. Щоправда, це платан, а не дуб, але він також розквітає на лондонському повітрі.
18 Русло цієї частини річки Фліт досі можна простежити за вигинами та поворотами лондонських вулиць у цьому районі. Томас Ґантер був убитий Вільямом Ексмю на закруті річки, де зараз Панкрас-роуд переходить у Панкрас-вей.
19 Той самий туман згадується у Страбо [107] в його описі Лондона у І сторіччі; він повідомляє, що сонце було видно лише три-чотири години на день. Два сторіччя по тому на нього також посилався Геродіан, [108] описуючи «густий туман, що здіймається з боліт». Певними ночами у Вестмінстері той туман досі повертається у клубах темряви.
20 Роль черниці було чимало досліджено в трактатах з історії Англії кінця XIV — початку XV сторіччя. її порівнювали з іншими «буйними жінками», на кшталт Елізабет Бартон, «Шаленої черниці Кента» XVI сторіччя, та герцогині Нькжасл-ської у XVIII сторіччі. Інші вбачають у ній невід'ємну частину розколотої Церкви, яка представляє так звану «матріархальну» тенденцію. У будь-якому разі ясно, що вона підтримувала верховенство всесвітньої Церкви на противагу національним суверенітетам. Чи брала вона участь у планах «Домінуса» посіяти розбрат і таким чином дискредитувати владу Річарда II — залишається під знаком питання. її подальше керування організацією зберігалося до самої її смерті 1427 року (під той час вона стала абатисою Обителі Марії в Клеркенвелі). За часів її головування «Домінус» став офіційно визнаним угрупованням, бодай і таємним.
21 Зв'язок між «Домінусом» та передреченими розкрився тільки у відносно недавні часи. Понад п'ять сторіч історики описували діяльність передречених як короткий, бодай і унікальний, епізод у антиклерикальній боротьбі того часу. Однак 1927 року серед стосу церковних документів у бібліотеці Лувенського собору було знайдено лист Вільяма Ексмю. Він був написаний у Авіньйоні, але, судячи з усього, так і не досягнув адресата. Ексмю звертається до одержувача просто «Шановний отче у Христі». В цьому листі він зізнається у своїх зв'язках із передреченими та стверджує: «Dominus me festinavit»; це може означати, що або Домінус [організація], або Господь [у перекладі з латини] «мене поквапив». Але потім Ексмю наводить імена тих, хто були членами «Домінуса» до коронації Генріха Болінґброка, а також імена передречених. Без допомоги цього листа дана повість була б неможливою.
Пітер Акройд, 2003 р.
