Секретний фарватер

Взявши за основу вказівки, побіжно кинуті штурманом “Летючого Голландця”, він постарався відновити прокладку курсу. Ламана тонка лінія наче проступала між рядками. Так, при відповідній обробці, проступає тайнопис, нанесений на папір лимонним соком або розчином пірамідону. Насамперед Грибов проклав на карті відтинок шляху між Ірландією й Німеччиною. Поруч поставив дату “1940, липень”.

Він зумів установити, що ірландський екстреміст, якого перекидали в Дублін, справді існував. Прізвище його було Райан. Але на підході до мети він помер від сердечного припадку, що стало приводом до ворожнечі між Венцелем і Гейнцем.

Лінія прокладки пробігла і від Кіркенеса до Гамбурга (дата — “1940, грудень”). Зговір англійських торговців і німецьких промисловців підтверджено в ряді мемуарів.

Вивчення документів, переданих в розпорядження Грибова, допомогло також уточнити призначення конвою з п’яти німецьких підводних човнів, що 1942 року перетнули Тихий океан. (“Пам’ятаю жахливу самотність, — писав Венцель до дружини. — Отже, Атлантичний, а не Тихий океан. У Тихому з нами було ще п’ять підводних човнів”).

Човни перевозили з Японії дуже важливу військово-стратегічну сировину, а саме — кобальт. Він був конче потрібен для німецько-фашистських військ на Східному фронті. Але Японія ще не воювала з Радянським Союзом. Щоб уникнути розголосу, доводилося додержувати особливої обережності.

А Цвішен був фахівець з таких “безшумних” операцій. Тому-то він і перебував у складі конвою. Та, мабуть, відстав од нього десь на півдорозі до Німеччини, — Венцель виключив Атлантику з цього переходу.

Атлантику “Летючий” перетинав з іншою метою, і, слід гадати, неодноразово. Простір між Європою й Південною Америкою можна майже суцільно заштрихувати лінією прокладки.

Як сказано в листі: “Наш підводний човен виконує призначення шприца, в якому міститься підбадьорливо для цих фольксдойче. А втім, у шприці буває й отрута”.

Проте Грибов не сумнівався в тому, що “Летючий” діяв біля берегів Північної, а також Центральної Америки.

В одному документі сказано натяком про якусь диверсію, що готувалася в районі Панамського каналу, мабуть висадження шлюзів. Хто мав здійснити вибух і чому не здійснив, так і зосталося досі не з’ясованим.

Однак Грибову не віриться, що Цвішен з своєю командою мерців міг лишитися осторонь такої значної військово-морської диверсії.

Втім, тут професор вступає вже в межі неперевіреного. А в таких випадках він робить прокладку обережним пунктиром. Це має означати немовби запитально-невпевнену інтонацію.

Так, наприклад, пунктиром з’єднано на карті береги Північної Франції і Північної Америки. Поруч дата — “1944 рік”. Грибову неясно ще, чи брав Цвішен участь у диверсії Еріха Гімбеля.

Цей інженер, кадровий есесівець, мав проникнути в надра “Манхетенпроекту”, тобто в таємницю виготовлення атомної бомби, а якщо вдасться, то й перешкодити її випробуванням.

Він перетнув з цією метою Атлантичний океан — на підводному човні! — і нишком, уночі, висадився на східному узбережжі США. Однак його майже одразу виказав супутник, американський офіцер, завербований німецькою розвідкою в одному з таборів для військовополонених.

Гімбель, проте, відбувся дешево. Смертну кару йому замінили довічним ув’язненням. Більше того. Нещодавно його було помилувано і випущено на волю. У Західній Німеччині навіть поспішили випустити про нього і на його честь фільм “Шпигун для Німеччини”.

Щось було в цій історії заплутане, якась недомовка. Грибов вважав за цілком можливе, що Гімбеля перед звільненням “вичавили, як лимон”, інакше кажучи, примусили в обмін на свободу розкрити якусь важливу таємницю. Можливо, таємницю “Летючого Голландця”, якщо до США його приставив “Летючий Голландець”?

Індійський і Тихий океани теж перетинає пунктирна нитка. З’єднуючи Індію й Японію, вона пов’язана, можливо, з людиною на ім’я Субха Чандра Бос.

Відомо, що між Німеччиною і Японією не було домовленості про те, кому дістанеться Індія після розгрому Англії. Більшість індійців мали антияпонські настрої. Користуючись цим, гітлерівці почали під шумок формувати так званий індійський легіон, — із солдатів, захоплених у полон в Північній Африці. Японці, природно, стурбувалися.

Щоб заспокоїти їх, до Токіо було відряджено — на підводному човні! — одного із можливих керівників легіону Субху Чандра Боса.

Чи не на борту “корабля мерців” здійснив він цю подорож?..

І чи не були, як він, пасажирами “Летючого Голландця” ті численні німецькі шпигуни, яких регулярно закидали — на підводних човнах! — в Індонезію, хоч її вже окупували союзники Німеччини, японці?..

За давнім повір’ям, чорт сповіщає про своє наближення запахом сірки. Про участь Цвішена в тій або іншій секретній операції Грибов догадувався з її особливо витонченої підступності.

Колись він пробував лаконічно визначити смисл тієї або іншої “розкладки”. Спочатку це була “Вува”, “Вундерваффе”, тобто секретна зброя, потім — “зв’язковий військових монополістів”. Нині Грибову здавалося найточнішим, найвичерпнішим таке визначення: “Хід морським конем”.

Так, кожну операцію, в якій брав участь “Летючий Голландець”, можна назвати: “Хід морським конем”.

Вечорами кабінет професора нагадує штурманську рубку.

Вона — святиня корабля. Тут завжди світло і тихо. Ілюмінатори щільно задраєні. Десь далеко завиває вітер, перекочується луна канонади. Штурман, схилившись над столом, не думає ні про що, крім прокладки. Тільки лампа здригається від хилитання, освітлюючи карту і розкладені на ній транспортир, годинник, циркуль, бездоганно застругані тверді олівці…

Все це воскресає в пам’яті, коли старий штурман схиляється, прокладаючи курс “Летючого Голландця”.

На карті нитки-павутинки де-не-де зав’язуються у вузлики. Поряд з таким вузликом чорніє літера “В” і порядковий номер. Це — Вінети. Поки що відомо всього лише три. Ось вони: Вінета-два — в Піллау, тепер її вже нема, Вінета—три — у східній частині Балтики, мабуть у шхерах, і Вінета—п’ять — у тропічних джунглях Амазонки.

“Вінети безумовно не однотипні, — доповів Ришкову Грибов під час чергових відвідин. — Німецько-фашистське командування відступило в цьому разі від свого звичаю геть усе уніфікувати. Характер маскування визначався-місцевими умовами. Звичайно, в тропічних заростях можна і треба ховати Вінету інакше, ніж у військовій гавані чи, скажімо, в скелястих коридорах шхер”.

Про Вінету—п’ять негайно було повідомлено у відповідні інстанції Бразілії. Але Вінета—три, “рудимент війни” (так колись назвав Грибов Вінету в Піллау), — поблизу, буквально під боком. І “Летючий Голландець”, як писав Венцель, мав би “відлежатися, виждати” саме у Вінеті—три.

Пильні розшуки не дали поки що нічого. Вказівки, які містилися у листі Венцеля, загальні, суперечливі: “Підемо у східну частину Балтики… Вінета—три ще надійніша, ніж Вінета—два… Треба пірнути під гранітне склепіння…”

Це і є найважливіша вказівка: “Гранітне склепіння”. Отже, Вінета в шхерах захована десь під землею?

Професор шукає аналогії.

Він знає, що наприкінці війни частина Німеччини сховалася під землю. Туди “провалилися” деякі військові заводи, аеродроми, штаби, склади. Під Кенігсбергом, наприклад, був другий, “підвальний”, Кенігсберг, який частково затопили перед капітуляцією.

Щось подібне спостерігалося і в шхерах.

Шубін колись жартував, що “граніт на Карельському перешийку з’їдений саперами, як пень — деревоточцями”.

Згадався в зв’язку з цим випадок в Аландах.

Про нього розповідав Грибову один його учень, котрий був членом Союзної Контрольної комісії, що провадила в 1946 році демілітаризацію Аландських островів.

Робота наближалася до кінця. Споруджені укріплення було висаджено в повітря або підготовлено до висадження. Несподівано в кімнату, де засідала комісія, ввійшов старий рибалка. Він не привітався, навіть не назвав свого прізвища, поклав на стіл якийсь папір і так само мовчки пішов геть.