Втрачений скарб. Iнший свiт
Втрачений скарб. Iнший свiт читать книгу онлайн
В цій книзі вміщено дві повісті талановитого російського письменника Григорія Микитовича Гребньова: “Втрачений скарб” та “Інший світ”.
…Існує легенда, що чотири століття тому Іван Грозний сховав у невідомому місці бібліотеку своєї бабусі — неоціненну книжкову скарбницю, вивезену з осадженого турками Константинополя. Визначні вчені і відчайдушні авантюристи не раз пробували знайти її, але безуспішно. В наші дні цією справою зайнявся міжнародний антикварний трест. Завдання розшукати зниклий скарб і викрасти його з Радянського Союзу дістали двоє: пройдисвіт Кортец і син білоемігранта князь Бєльський. Про їхні пригоди в нашій країні, про сміливість і винахідливість бригадмільця Вані Волошина та студентки Тасі, про цікаві знахідки в Новгородському музеї-монастирі розповідається в пригодницькій повісті “Втрачений скарб”.
З науково-фантастичної повісті “Інший світ” читач дізнається, як напередодні першої світової війни петербурзькі геологи, що працювали на Далекому Сході, знайшли біля підніжжя вулкана, під шаром застиглої лави, дивне маленьке місто, накрите непроникним прозорим ковпаком. Де воно взялося в горах Корякського півострова?
Невтомні дослідники відповіли на це і на інші питання, пов’язані з цікавою знахідкою.
Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту pbn.book@yandex.ru для удаления материала
— Я вам вірю, мосьє, але я зв’язаний умовами…
— Містер Грегг знає, де міститься тайник?
— Ні…
— А ви читали коли-небудь російські матеріали, що стосуються бібліотеки Грозного?
— Читав, — так само спокійно і чемно відповів Джейк,
— Що ви читали?
— Праці російських археологічних з’їздів, книгу професора Бєлокурова, статті професора Соболевського, Кобеко, Забєліна і, нарешті, недавно опубліковану в російському журналі “Наука и жизнь” статтю професора Ігната Стрілецького, — одним духом випалив Джейк, урочисто і незалежно дивлячись на Кортеца.
Той присвиснув:
— Солідна ерудиція… А проте не всі вірять, що бібліотека Грозного існувала. Багато хто вважає, що це міф, легенда… Вам про це відомо?
Джейк Бєльський глузливо подивився на Кортеца:
— Мені начхати на всі ці базікання, мосьє. У мене в руках документ, якому я вірю більше, ніж усім цим ученим сорокам….
Кортец хвилину пильно дивився в котячі очі останнього нащадка роду Бєльських.
— Я відновив на вашому пергаменті записи, виведені вами, і прочитав їх, — сказав він нарешті.
Джейк в одну мить змінився. Презирливо оглянувши Кортеца, він одрубав:
— Прочитали і ні чорта в них не зрозуміли. Хіба не так, мосьє Кортец?..
— Так, саме так, містер Бєльський, — ошелешений його тоном, промовив Кортец.
— І ніколи не зрозумієте, поки я не приведу вас на місце і не скажу: “Отут!” Ви ще не вступили в діло, а вже хитруєте…
— Я не хитрую! Я хотів перевірити, чи не морочить мене ваш бандит Грегг, — заревів Кортец. — Ви не знаєте, яку штуку він зі мною вже утнув?
— Знаю. Коптське євангеліє. Але тут ви маєте справу зі мною, а не з ним! — усе ще різким тоном заявив Джейк.
— А чому я повинен вірити вам більше, ніж Греггу?
Джейк підійшов до дивана і, сівши, спокійно сказав:
— Добре. Я вам зараз поясню французький напис на пергаментному аркуші. Але знайте, мосьє Кортец, якщо ви захочете усунути мене від цієї справи, я провалю вас. І крім того, я знайду вас навіть в Антарктиці, навіть на другому супутнику Землі…
Він не закінчив. Кортец уже реготав на все горло, схопившись за живіт, як пузатий фавн на картині Рубенса.
— Ви молодець, Джейк! Ви мені подобаєтесь! Ха-ха-ха!..
Він сів поруч з Джейком і, враз обірвавши сміх, промовив діловим тоном:
— Ну, досить базікати. Викладайте ваші боярські таємниці. А щодо усунення… Запам’ятайте: з цієї справи я декого усуну, але тільки не вас…
Джейк трохи покліпав, поліз у внутрішню кишеню і дістав якийсь аркушик.
— Я переписав французький напис на титулі пергаменту, а потім стер його. Ось точна копія напису. — Він простягнув аркуш Кортецу. — Якщо хочете, зіставте з тією, що ви відновили.
Кортец прочитав:
“Ежені! Ви заглянули в очі древньої мудрості. Вона тут, де ми з вами стоїмо. Вона захована поряд з прахом святого Кирила. 400 років зберігається вона в землі. Але я підійму її з домовини. Записи мого предка допоможуть мені. Ця мудрість дасть вам вічну молодість. Ви багато років будете такою ж прекрасною, як тепер. Все у вашій владі, Ежені.
Навіки ваш Платон Бєльський”.
— Так, здається, все правильно. Але я не вмію розв’язувати ребусів, голубе мій, — сказав, знизавши плечима, Кортец і повернув аркуш Джейкові. — “Древня мудрість”… “Прах святого Кирила”… “Вічна молодість”… Що все це означає? І хто це написав?..
Джейк на хвилину задумався.
— Бачите, мосьє… — промовив він. — Мій предок боярин Іван Дмитрович Бєльський чимсь провинився перед царем, і Грозний заслав його в старовинний монастир на далекій півночі Росії. Там він помер, і там був похований… Помираючи, він просив покласти в його домовину книгу, подаровану йому Грозним. Це була візантійська антологія Агафія, титульну сторінку якої я приніс вам, мосьє…
— Тисяча і одна ніч! — пробурмотів Кортец.
— Щось схоже на це, мосьє, — ввічливо погодився Джейк. — Монахи неохоче поклали в домовину опального боярина книгу з світськими епіграмами, тим паче, що деякі з цих епіграм були зовсім нескромними…
— А, чорт! Я залюбки почитав би їх! — перебив Кортец.
— Боярин Бєльський був похований у тому самому монастирі, в склепі, де вже спочивали останки інших Бєльських, засланих у цей монастир в різні роки… Там, у домовині боярина, книга Агафія пролежала сотні років, поки, нарешті, один з Бєльських, князь Платон, брат мого батька, якось не надумався одвідати могили своїх предків…
— Сентиментальність?
— Ні, це була дуже дивна людина, мосьє… У нас із роду в рід передавалась легенда, що візантійська царівна Зоя привезла разом з своїми книгами якийсь древній індійський згорток, на якому був написаний рецепт ліків, що повертають молодість і продовжують життя на багато десятків років.
— Я так і знав, що без чортівні тут не обійдеться! — скептично підібгавши губи, мовив Кортец.
— У російському народі грецька царівна вважалася чаклункою…
— Це пікантно. Я чув, що вона до того ж була гарненькою, — мрійно сказав Кортец і провів у повітрі пальцем якусь лінію.
— Мій дід любив князя Платона і порадив йому поритися в монастирській гробниці Бєльських.
— Цікаво! — вигукнув Кортец. — А знаєте, голубе мій, ви не в той бік поїхали…
— Тобто як це? — не зрозумів Джейк.
— Вам треба було написати захоплюючий сценарій для кінофільму в трьох серіях і відвезти в Голлівуд. Мільйонів ви б не заробили на ньому, але сотню тисяч загребли б напевне. Я знаю. Промишляв колись… Але до діла. Що ж знайшов у таємничій гробниці ваш дядько?
— Він знайшов там антологію Агафія. Титульну сторінку її з планом тайника, де заховані книги царівни Зої та Івана Грозного, і з шифрованим грецьким написом ви вже бачили.
— З шифрованим? — вигукнув Кортец. — А у вас є ключ від цього шифру?
— Мій батько розшифрував запис боярина Бєльського.
— А князь Платон?
— Він також розшифрував.
— Он як?.. Розповідайте далі… До речі, як потрапила книга Агафія до вашого батька?
Джейк лукаво усміхнувся.
— Щоб про це дізнатись, вам, мосьє, доведеться вислухати любовну історію, яку я вчора обіцяв вам розповісти.
— “Декамерон”! День четвертий, новела шоста! — тоном конферансьє пророкотав Кортец. — Андреола кохає Габріотто…
— Ви вгадали, мосьє… Дружина мого батька, прекрасна Ежені, покохала князя Платона. Він був старший за неї на двадцять років і боготворив її. Освідчились вони, як це потім з’ясувалось, у тому самому монастирі, де знайшов візантійську книгу мій дядечко. Тут князь Платон подарував своїй коханій найдорожче, що в нього було, — візантійську книгу, — і зробив на титульній сторінці напис французькою мовою… Ви його бачили, мосьє.
— Це відносно святого Кирила і вічної молодості? — Так. Князь Платон марив тоді таємничим індійським рецептом.
— Навіщо ж він оддав книгу, де був план тайника і шифрована вказівка, як знайти бібліотеку Зої та Грозного? — з подивом запитав Кортец.
— Я думаю, що ця парочка не збиралась розлучатися, мосьє, — пояснив Джейк. — Чи в нього була книга, чи у неї, нічого не змінювалось. Можливо, що шукати цілющий рецепт вони збиралися вдвох…
Кортец хвилину подумав.
— Чим же все-таки закінчились розшуки вашого дядечка в монастирі?
— Нічим, мосьє, — упевнено відповів Джейк. — Йому перешкодила революція. А сторінка з книги Агафія з усіма записами потрапила до рук чоловіка чарівної Ежені і була потім вивезена з Росії.
— Що сталося з князем Платоном? — анкетним тоном спитав Кортец.
— Після революції він пропав безвісти десь у глухій російській провінції… Скоріше всього, потрапив у дім для божевільних, мосьє. Батько був певен, що в голові його брата не вистачало якихось гвинтиків,
— А Ежені?
— За наявними у мене відомостями до двадцять п’ятого року вона жила в Москві. Є адреса… Все це ми уточнимо в Москві, мосьє.
Джейк замовк І, стараючись не кліпати, очікувально дивився на Кортеца. Він був схожий на тихого доброзвичайного школяра, який чудово відповів урок і чекає або п’ятірки, або якихось каверзних запитань.
