Хронiка капiтана Блада

— Ну що ж, я міг би вийти в море й сьогодні вночі,— повільно мовив шкіпер.

Блад зразу ж витягнув одну із своїх торбинок. Другу він засунув у барильце з водою, що стояло в рундуці пінасси, і вона спокійно пролежала там ще чотири дні, поки бригантина не ввійшла у протоку між Еспаньйолою й Тортугою.

Тут капітан Блад оголосив, що бажав би зійти на берег, заплатив решту грошей і спустився в свою пінассу. І коли голландець побачив, що Блад спрямував її не на Еспаньйолу, а на північ, до Тортуги, цієї піратської фортеці, то його невиразні підозри цілком підтвердились. Проте це його нітрохи не схвилювало. Крім Блада, він був єдиною людиною, яка мала зиск від угоди, укладеної на острові Марі-Галанте.

Таким чином капітан Блад повернувся нарешті на Тортугу до своєї флотилії, яка вже оплакувала його як покійника. З цією флотилією, що складалася з п'яти великих кораблів, він через місяць з'явився в бастерській гавані з наміром поквитатися з полковником де Кулевеном, якому, на думку Блада, він дещо заборгував.

Його прибуття на чолі такої могутньої сили викликало переполох не тільки серед населення, але й у гарнізоні. Проте він з'явився надто пізно. Полковника де Кулевена там уже не було, і поява капітана Блада не могла його злякати, бо полковника на той час заарештували й відправили до Франції.

Про це капітана Блада повідомив новий військовий комендант острова Марі-Галанте полковник Сансер, що прийняв Блада з усією люб'язністю, на яку тільки може заслуговувати флібустьєр, що поставив на рейді могутню флотилію.

Капітан Блад розчаровано зітхнув, почувши цю новину.

— Який жаль! — вигукнув він. — А мені треба було сказати йому кілька слів. Заплатити невеличкий борг.

— Невеличкий борг в п'ять тисяч золотих, наскільки я здогадуюсь, — зауважив француз.

— Слово честі, ви непогано поінформовані.

— Коли головнокомандуючий французької армії в Америці прибув сюди, щоб з'ясувати обставини нападу іспанців на Марі-Галанте, — пояснив Сансер, — він виявив, що полковник де Кулевен пограбував французьку колоніальну скарбницю саме на таку суму. Доказом цього була розписка, знайдена в паперах мосьє де Кулевена.

— То ось де він узяв ці гроші!

— Я бачу, ви все зрозуміли. — Обличчя коменданта було серйозне. — Грабунок — це тяжкий гріх і ганьба, капітане Блад.

— Цілком з вами згоден. Я сам чимало цим займався.

— І немає ніякого сумніву, що бідолашного де Кулевена повісять.

Капітан Блад кивнув.

— Авжеж повісять. Але ми побережемо свої сльози, полковнику, щоб пролити їх над чиїмось більш гідним цього прахом.

Розділ X

РИФ ПОВІШЕНИКІВ

Тепер уже немає можливості з'ясувати, чи дістав Риф Повішеників свою назву після тих подій, про які я збираюсь тут розповісти, чи він ще раніше називався так серед мореплавців. Джеремі Піт у своєму корабельному журналі також не каже про це ні слова, і тепер надзвичайно важко визначити, на якому саме з численних мініатюрних острівців відбулися ті події. Все, що ми знаємо напевне, бо ці відомості взято з корабельного журналу, який Піт вів на борту «Арабелли», це те, що згаданий острівець належить до групи Альбукеркських островів; розташованих між 12° північної широти й 85° західної довготи, приблизно за шістдесят миль від Порто-Белло.

Це всього-на-всього гола скеля, яку відвідують тільки морські птахи та черепахи, що відкладають свої яйця в золотому піску оточеної підводними рифами лагуни. Тут смуга піщаного берега стрімко опускається під воду на глибину близько шістдесяти морських сажнів, і потрапити до лагуни, оточеної амфітеатром підводних скель, можна лише через вузький, схожий на щілину канал, завширшки не більше дванадцяти ярдів.

У цю добре захищену ще й безлюдну гавань і зайшов одного квітневого дня 1688 року капітан Істерлінг на своєму тридцятигарматному фрегаті «Авенджер» у супроводі ще двох кораблів, з яких складалась його флотилія: двадцятишестигарматного фрегата «Гермес» під командою Роджера Геллоуея і двадцятигарматної бригантини «Веліент» під командою Кросбі Пайка, що колись плавав з капітаном Бладом і тепер починав розуміти, якої він допустився помилки, помінявши ватажка.

Ви, звичайно, пам'ятаєте негідника Істерлінга, який одного разу пробував помірятися силами з Пітером Бладом, коли той ще тільки ступив на піратську стежку. І пам'ятаєте, що тоді Істерлінг позбувся корабля і мусив розпрощатися з морем.

Проте хоч і з труднощами, виявивши терпіння й упертість, притаманну поганим людям так само, як і добрим, Істерлінг відновив своє колишнє становище й знову з'явився на просторах Карібського моря з іще грізнішою, ніж раніше, силою.

Він був, за власними словами Пітера Блада, звичайнісіньким брудним піратом, жорстоким, кровожерливим розбійником, позбавленим бодай крихти того благородства, що його, як кажуть, не позбавлені й злодії. Його поплічники являли собою строкатий натовп горлорізів різних національностей, що не визнавали ніякої дисципліни й не корились ніяким законам, крім законів розподілу здобичі. Грабували вони всіх без винятку. Вони нападали на англійські й голландські купецькі кораблі так само охоче, як і на іспанські галеони, і в усіх випадках діяли з однаковою жорстокістю.

І от, незважаючи на погану славу, якої він зажив навіть серед піратів, Істерлінгові вдалося переманити від капітана Блада рішучого й відважного Кросбі Пайка з його двадцятигарматною бригантиною та добре навченою й слухняною командою з ста тридцяти чоловік. За принаду правила та сама стара казочка про скарби Моргана, з допомогою якої Істерлінг марно пробував обдурити Блада.

Істерлінг знову повторив свою давню казку, як він плавав з Генрі Морганом і брав участь у сплюндруванні міста Панами; якщо було добре всім відомо — по дорозі назад через перешийок серед Морганових людей мало не спалахнув бунт, оскільки у них виникла підозра, ніби здобич, поділена між ними, далеко не все, що вони там захопили; як ходили чутки, ніби Морган таємно привласнив значну її частку особисто для себе; як Морган, стривожившись, щоб обшук його особистого багажу не підтвердив правдивості цих чуток, довірився Істерлінгові й попросив його допомогти. Вони, розповів Істерлінг, разом закопали той скарб, — перли й коштовне каміння казкової вартості приблизно в півмільйона золотих червінців, — в одному місці на березі річки Чагрес. Вони повинні були повернутись по скарби пізніше, коли трапиться слушна нагода. Проте Морган, до якого доля була весь час надзвичайно прихильною в усьому, що приносило йому користь, все ще відкладав повернення по ці скарби, коли його спостигла смерть. А Істерлінг також ні разу не спробував повернутись по них, тому що ніколи не мав ні достатніх сил, щоб проникнути на іспанську територію, ні достатньо могутньої флотилії, щоб спокійно перевезти той скарб.

Така була історія, яку свого часу Блад з презирством відмовився навіть слухати, але на яку все ж таки клюнув Пйк, хоч Блад запевнив його, що тих скарбів взагалі не існує, і застерігав Пайка від співробітництва з таким підлим негідником, як Істерлінг.

Жаліючи Пайка за його довірливість, Блад не затаїв на нього образи за відступництво, він не тільки не хотів йому зла, а навіть побоювався, що кінець кінцем Пайк буде жорстоко покараний за такий вчинок.

Сам Блад у той час планував вирушити на Дарієн. Але оскільки поява на перешийку могла насторожити іспанців, він вирішив за розумне поки що утриматись від походу. Тому його флотилія з п'яти великих кораблів тимчасово розпорошилась, і кожен корабель блукав по морю без певної мети. Так було на початку квітня, а зібратись докупи всі кораблі повинні були наприкінці травня біля Москітових островів, щоб знову поміркувати про похід на Дарієн.

«Арабелла», йдучи спочатку на південь Навітряною протокою, потім на схід вздовж західного узбережжя Еспаньйоли, миль за двадцять від мису Тібурон натрапила на англійське торговельне судно, що тонуло. Воно ледве трималося на плаву, та й то тільки тому, що море було спокійне та команда перетягнула всі гармати й інші важкі речі на лівий борт, щоб вода не лилась у зяючі пробоїни правого борту. Потрощений рангоут і збита грот-щогла мали дуже красномовний вигляд, і Блад вирішив, що тут доклали рук іспанці. Та замість цього він дізнався, коли прийшов цьому судну на допомогу, що вчора воно зазнало нападу Істерлінга, який, пограбувавши його, перерізав половину команди, а капітана ще й жорстоко помучив за те, що той не здався на першу вимогу.