Оповiдь Артура Ґордона Пiма

8 липня. Коли зійшло сонце, зі сходу повіяв легкий бриз, і помічник капітана взяв курс на південний захід, маючи намір кинути якір біля одного з островів Вест-Індії з метою здійснення своїх піратських намірів. Ні Петерс, ні кок не стали йому перечити – принаймні Оґастес не чув, щоб вони висловлювали незгоду. Від думки захопити корабель з островів Зеленого Мису відмовилися. Насос повністю відкачує воду, якщо біля нього працювати по три чверті кожної години. Вітрило з-під носового днища витягли. Протягом дня перестріли дві невеличкі шхуни.

9 липня. Погода чудова. Всі матроси лагодять фальшборт. Петерс знову мав тривалу розмову з Оґастесом і висловлювався куди відвертіше, ніж до того. Він заявив, що ніяка сила не примусить його грати під помічникову дудку, і навіть натякнув, що збирається відвоювати в нього владу. Петерс запитав, чи при такому повороті подій він може розраховувати на допомогу Оґастеса, і мій друг, не вагаючись, відповів: “Так!” Потім Петерс сказав, що обережно розпитає своїх прихильників, якої вони щодо цього думки. Протягом решти дня Оґастесові більше не випало нагоди переговорити з ним наодинці.

РОЗДІЛ СЬОМИЙ

10 липня. Перекинулися кількома словами з бригом, який ішов з Ріо в Норфолк. Погода туманна, зі сходу віє легкий зустрічний вітер. Сьогодні помер Гартман Роджерс – восьмого числа його схопили корчі, після того як він випив склянку грогу. Цей матрос належав до партії кока, і саме на нього Петерс покладав найбільші надії. Він поділився з Оґастесом своєю підозрою, що помічник капітана отруїв Роджерса і що незабаром настане і його черга – отже, йому слід пильнувати. Тепер у Петерсовій компанії залишилося тільки троє людей: сам Петерс, Джонс і кок, тоді як їхніх супротивників було п’ятеро. Він був заговорив із Джонс ом про те, що слід би усунути помічника капітана від командування бригом, але той поставився до цього плану холодно, і Петерс не став наполягати і, звичайно ж, нічого не сказав кокові. І добре, що він утримався, бо сьогодні пополудні кок заявив, що приєднується до прихильників помічника капітана, й остаточно перейшов у супротивний табір, а Джонс використав першу нагоду, аби посваритися з Петерсом і натякнув, що повідомить помічника капітана про його плани. Тепер не можна втрачати ні години, і Петерс рішуче запропонував спробувати захопити корабель, попри вкрай несприятливі обставини, але, звичайно, йому не обійтися без допомоги Оґастеса. Мій друг запевнив його, що заради такої мети готовий узяти участь у будь-якому ділі й, скориставшись зі сприятливої нагоди, повідомив про моє перебування на кораблі. На цю звістку напівіндіанець більше зрадів, аніж здивувався, бо він анітрохи не покладався тепер на Джонса, вважаючи, що той уже, по суті, перекинувся в табір прибічників помічника капітана. Вони відразу спустилися в кубрик. Оґастес покликав мене й познайомив із Петерсом. Ми зійшлися на тому, що при першій же нагоді спробуємо захопити судно, не втаємничуючи Джонса в наші плани. В разі успіху ми відведемо бриг у перший же порт, який нам трапиться, і здамо його владі. Зрада прибічників порушила плани Петерса податися в Тихий океан, адже без матросів здійснити таку експедицію неможливо, і він покладав надії або на виправдання в суді з огляду на психічну неврівноваженість (яка й спонукала його допомогти заколотникам – принаймні так він божився і присягався), або на прощення, коли його все-таки визнають винним, після того як ми з Оґастесом поклопочемося за нього. Нашу нараду зненацька урвала команда: “Всі нагору, вітрила прибрати!” – і Петерс із Оґастесом вибігли на палубу.

Як завжди, команда була майже вся п’яна, і перш ніж устигли спустити вітрила, шалений шквал повалив бриг на бік. Одначе судно ковзнуло по хвилі й випрямилося, правда, зачерпнувши чимало води. Негайно налетів і другий шквальний порив вітру, і третій – поки що все обійшлося добре. Скидалося на те, що насувається буря, і незабаром вона з потужною силою налетіла – з півночі й заходу. Вітрила приладнали в якнайліпший спосіб, і судно, як завжди роблять у таких випадках, лягло в дрейф під глухо зарифленим фоком. Коли посутеніло, вітер посилився ще дужче, здіймаючи височенні хвилі. Петерс та Оґастес знову прийшли в кубрик, і ми відновили нараду.

Ми погодилися на тому, що настав найзручніший момент здійснити наш задум, бо в таку погоду нікому не спаде на думку чекати нападу. Бриг лежав у дрейфі, й доки не настане добра погода, необхідності в маневруванні не виникне. Ну, а якщо наша спроба матиме успіх, то ми могли б звільнити одного або двох матросів і з їхньою допомогою дістатися до найближчого порту. Головна трудність полягала в нерівності сил. Нас лише троє, а в кают-компанії – дев’ятеро людей. Уся зброя також у їхньому розпорядженні за винятком двох маленьких пістолетів, які Петерс сховав на собі, та величезного морського тесака – він завжди носив його за поясом. Крім того, з деяких ознак – наприклад, ні сокира, ні гандшпуг [17] більше не лежали на звичних місцях, – ми мали всі підстави остерігатися, що в помічника капітана виникли якісь підозри, принаймні щодо Петерса, і він не пропустить нагоди його позбутися. Отже, було б нерозумно з нашого боку діяти поквапливо й непродумано. Шанси надто нерівні, щоб ми могли дозволити собі приступити до здійснення нашого задуму, як слід не підготувавшись.

Петерс запропонував такий план: він вийде на палубу, заговорить до вахтового матроса (Аллена) й, обравши слушний момент, без зайвої мороки і не спричинивши переполоху, скине його за борт; потім нагору підіймемося ми, щоб роздобути на палубі якусь зброю, а тоді всі троє заблокуємо вихід із кают-компанії, перш ніж нам учинять опір. Я заперечував проти такого плану, бо не вірив, що помічник капітана (чоловік надзвичайно хитрий і кмітливий у всьому, що не зачіпало його забобонів) так легко потрапить у пастку. Вже те, що на палубі стояв вахтовий, достатньо свідчило про настороженість нашого супротивника, бо під час штормового дрейфу вахтових на палубі звичайно не ставлять, не беручи до уваги кораблів, на яких існує справді військова дисципліна. А що моя розповідь адресована переважно, якщо не повністю, людям, котрі ніколи не ходили в море, то, мабуть, варто описати, як поводиться судно в таких умовах.

Лягають у дрейф – або, як кажуть на матроському жаргоні, “дрейфують” – за різних обставин і здійснюється такий маневр різними способами. В добру погоду судно кладуть у дрейф лише для того, щоб зупинити його (коли треба зачекати на інше судно або чогось іще). Якщо при цьому корабель несе всі вітрила, то для здійснення маневру частину їх повертають іншим боком, тобто обстенюють, і корабель зупиняється. Але ми говоримо зараз про те, як лягають у дрейф під час шторму. Це робиться тоді, коли дме супротивний вітер, і йти під вітрилами небезпечно – судно може перекинутися; а іноді й при попутному вітрі, коли хвиля надто висока. Якщо судно йтиме за вітром при високій хвилі, то неминучі значні пошкодження внаслідок того, що буруни обвалюються на корму, а ніс глибоко заривається у воду. Отже, до такого маневру вдаються рідко – лише в разі крайньої необхідності. Скажімо, коли судно дало течу, його часто пускають за вітром і при високій хвилі, бо під час дрейфу корпус зазнає величезного тиску, і шви розходяться ще дужче, а коли корабель іде за вітром, тиск на корпус значно слабший. Крім того, необхідність поставити судно на фордевінд [18] часто виникає тоді, коли пориви вітру настільки шалені, що роздирають на клапті вітрило, напнуте з метою розвернути корабель проти вітру, або коли цей важливий маневр неможливо здійснити через неправильну конструкцію корпусу, або з інших причин.

Під час шторму кораблі кладуть у дрейф по-різному, залежно від їхніх конструктивних особливостей. Деякі найкраще дрейфують під фоком і, думаю, це вітрило застосовують у таких випадках найчастіше. Великі, прямокутно оснащені кораблі мають для цієї мети особливі вітрила – штормові стакселі. Іноді напинають лише один клівер, іноді клівер і фок або фок, узятий на два рифи, а нерідко ставлять і кормові вітрила. Дехто вважає, що найкраще годяться для такого маневру фор-марселі [19]. Щодо “Дельфіна”, то він завжди лягав у дрейф під глухо зарифленим фоком.