Оповiдь Артура Ґордона Пiма

Вантаж на борту “Дельфіна” був розміщений абияк, бочки для китового жиру [16] та всілякі предмети корабельного господарства були, по суті, звалені там на одну купу, без розбору. Я вже згадував про те, як безладно громадилися ящики в трюмі. Щодо нижньої палуби, то там, між бочками для китового жиру та верхньою палубою, могла проповзти людина; багато вільного місця було біля головного люка; були й інші великі проміжки між вантажем. Біля дірки, яку прорізав у перегородці Оґастес, вистачило б місця для ще однієї бочки, і саме в тому закутні я досить-таки зручно тимчасово розташувався.

Коли мій друг без проблем проліз у свій закапелок, знову надяг наручники і спутав собі мотузкою ноги, уже зовсім розвиднілося. Ми встигли саме вчасно; бо як тільки Оґастес зробив усе що слід, до кубрика увійшли помічник капітана, Дірк Петерс і кок. Якийсь час вони розмовляли про корабель із островів Зеленого Мису – мабуть, чекали його появи з великим нетерпінням. Потім кок увійшов до комірчини, в якій лежав Оґастес, і сів біля узголів’я койки. Зі свого сховку я міг усе чути й усе бачити, бо ми не поставили на місце вирізаний шмат дошки, і я чекав, що ось-ось негр схитнеться, зачепить повішену на ножик куртку, яка затуляла отвір, нас викриють і навряд чи після цього залишать живими. Проте нам пощастило; хоча кок і часто зачіпав куртку, коли корабель гойдало, але не настільки щільно притулявся до неї, аби виявити дірку. Сама ж куртка не розгойдувалась і не могла відкрити отвір, бо її поли були ретельно прикріплені до дощок перегородки. Весь цей час Тигр лежав у ногах у Оґастеса і, здавалося, поступово приходив до тями, бо я бачив, як час від часу він розплющував очі і вдихав повітря. Через кілька хвилин помічник капітана та кок піднялися на палубу, і як тільки вони пішли, Дірк Петерс сів на те саме місце, де щойно сидів кок. Він заговорив до Оґастеса вельми приязно, і ми побачили, що він не стільки п’яний, скільки вдавав п’яного перед тими двома. Він, не криючись, відповідав на всі запитання мого товариша; мовляв, він не має сумніву, що його батька підібрали в морі, бо в той день, коли капітана покинули в шлюпці, він бачив перед заходом сонця на обрії не менш як п’ять вітрил, і взагалі намагався всіляко втішити Оґастеса, що приємно мене здивувало. Я навіть почав надіятися, що за допомогою Петерса нам пощастить коли-небудь захопити бриг у свої руки, і цією думкою поділився з Оґастесом при першій же нашій розмові. Він погодився, що це річ можлива, але звернув мою увагу на те, що в будь-якій подібній спробі слід дотримуватися великої остороги, бо, зрештою, поведінка напівіндіанця могла пояснюватися незбагненною примхою і нічим більше; та й ніхто не знав, чи здатний він узагалі міркувати розважливо. Десь через годину Петерс піднявся на палубу і повернувся лише ополудні з добрячим шматом солонини та пудингом. Коли ми залишилися самі, я проліз крізь дірку до Оґастеса і, не повертаючись за перегородку, з приємністю розділив із ним його трапезу. До кінця дня в кубрику більше ніхто не з’являвся, а вночі я перебрався до Оґастеса на койку, де й проспав здоровим та спокійним сном мало не до світанку, коли він розбудив мене, почувши на палубі шарудіння, і я якомога швидше шмигнув у свою схованку. Коли зовсім розвиднілося, ми побачили, що Тигр майже цілком очуняв і, не виявляючи жодних ознак водобоязні, жадібно вихлебтав миску води, яку ми йому піднесли. Протягом дня до нього повернулися сили й апетит. Його дивна поведінка, безперечно, була спричинена отруйною атмосферою в трюмі й не мала жодного стосунку до сказу. Я не міг натішитися тим, що наполіг, аби ми забрали його, коли покидали трюм. Того дня було тридцяте червня, тобто йшов тринадцятий день, відколи “Дельфін” вийшов у плавання з Нантакета.

Другого липня до кубрика спустився помічник капітана – як завжди, п’яний і в пречудовому гуморі. Він підійшов до Оґастеса й, приязно плеснувши його по плечу, запитав, чи він поводитиметься слухняно, якщо йому дадуть волю, і чи дасть обіцянку ніколи більше не заходити до кают-компанії. На це мій друг відповів ствердно, і тоді негідник, витягти з кишені флягу, почастував його ромом, зняв наручники та мотузку. Обидва піднялися на палубу, і я не бачив Оґастеса години зо три. Повернувся він з добрими вістями: йому дозволили ходити по всій передній палубі аж до грот-щогли, а спати наказали, як і раніше, в кубрику. Крім того, Оґастес приніс мені непоганий обід і чималий запас води. Бриг досі йшов тим самим курсом, чатуючи на корабель з островів Зеленого Мису; вдалині саме з’явилося вітрило, і розбишаки зійшлися на тому, що це те саме судно, якого вони чекали. В наступні вісім днів не сталося нічого вартого уваги або такого, що мало б прямий стосунок до моєї оповіді, і тому я викладу ті події у формі щоденника, бо зовсім пропускати їх мені не хочеться.

3 липня. Оґастес роздобув для мене три ковдри, і в своїй схованці я влаштував собі розкішну постіль. За цілий день до кубрика не спускався ніхто, крім мого товариша. Тигр улігся на койці біля самого отвору в перегородці й цілий день безпробудно спав – мабуть, ще не зовсім оклигав від хвороби. Надвечір налетів порив ураганного вітру і так несподівано, що вітрила прибрати не встигли, і бриг мало не перекинувся. Але шквал відразу й стих, не заподіявши нам шкоди, крім того, що зірвав верхнє вітрило на фок-щоглі. Сьогодні Дірк Петерс був дуже добрий до Оґастеса, він розпочав з ним тривалу розмову, оповідаючи про свої пригоди в Тихому океані та на південних островах, де йому довелося бувати. Він запитав, чи не хотів би мій друг податися разом з ними в захопливу мандрівку по тих широтах, проте, як повідомив він, усе більше заколотників схиляються на бік помічника капітана. На це Оґастес розважливо відповів, що він був би радий вирушити в таку подорож, оскільки нічого ліпшого йому не лишається, і, зрештою, він ладен робити що завгодно, аби тільки не займатися піратським розбоєм.

4 липня. Судно, побачене на обрії, виявилося невеличким бригом з Ліверпуля, і його не стали чіпати. Більшу частину дня Оґастес провів на палубі, намагаючись скількимога розвідати про наміри заколотників. Між ними часто виникали бурхливі суперечки, під час однієї з яких викинули за борт гарпунника Джіма Боннера. Партія помічника капітана посилилася. Джім Боннер належав до прихильників кока, до яких приєднується й Петерс.

5 липня. Удосвіта із заходу повіяв сильний бриз, який ополудні перейшов у шторм, і довелося прибрати всі вітрила, крім триселя та фока. Під час маневру впав за борт матрос Сіммс, який належав до партії кока; він був дуже п’яний і пішов на дно, причому ніхто й пальцем не кивнув, щоб урятувати його. Тепер на борту “Дельфіна” разом з Оґастесом та мною залишилося тринадцятеро людей, а саме: Дірк Петерс, чорний кок Сеймур, Джонс, Грілі, Гартман Роджерс та Вільям Аллен – з партії кока; помічник капітана (чийого імені я так ніколи й не взнав), Авессалом Хікс, Вілсон, Джон Хант і Річард Паркер – прихильники помічника капітана.

6 липня. Весь день шаленіє шторм, раз у раз налітають пориви ураганного вітру з дощем. Крізь шви у трюм набралося чимало води, й один з насосів у постійній роботі; Оґастеса теж примусили працювати біля насоса. Коли вже посутеніло, повз нас пройшов великий корабель – його побачили лише тоді, коли він наблизився на відстань гучності голосу. Мабуть, це й був той самий, на який чатували заколотники. Помічник капітана гукнув тих, що проходили мимо, але відповідь потонула в ревищі шторму. Об одинадцятій хвиля перекотилася через середину палуби, змила більшу частину лівого фальшборту і завдала інших дрібних ушкоджень. Над ранок розпогодилося, і коли зійшло сонце, вітер майже затих.

7 липня. Весь день на морі гуляє висока хвиля, наш легкий бриг дуже гойдає, і я чув зі свого сховку, що багато тюків та бочок позривалися зі свого місця в трюмі. Мене мучать напади морської хвороби. Петерс мав сьогодні тривалу розмову з Оґастесом і повідомив йому, що двоє з його партії, Грілі та Аллен, перейшли в табір помічника капітана й вирішили стати піратами. Він поставив Оґастесові кілька запитань, зміст яких той не зовсім збагнув. Надвечір судно дало течу, причому впоратися з нею було нелегко, бо спричинила її велика напруга в корпусі брига та просочування води крізь шви. Відрізали клапоть парусини й підвели її під ніс; це допомогло, і теча значно зменшилася.