Три наступи Езри Лi
Три наступи Езри Лi читать книгу онлайн
Історична новела про перший військовий підводний човен, винайдений і побудований в часи Американської революції, тобто у XVIII сторіччі, та про хороброго американського патріота Езру Лі, котрий у боротьбі за незалежність Америки зробився першим військовим підводником.
Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала
Олександр (Езра) Мар’ямов
ТРИ НАСТУПИ ЕЗРИ ЛІ
«Історія першого підводного човна знайдена в старій англійській історії фльоти. Всі її дані, прізвища і опис човна цілком відповідають історичним даним. Отже, поширена думка, що перший підводний човен сконструйовано Фультоном на замовлення Наполеона Бонапарта — неправдива».
Армія тікала в гори.
Виснажені загони тяглися на північ. Вони відступали за Делавар.
Військо сунулося, хворе на нежить і дизентерію, трясучись у пропасниці, під невпинними дощами осени 1776 року.
Моунт-Вернонський плянтатор з Потомаку, — Джордж Вашінґтон, командував утечею так само, як він же п'ять місяців тому, 17 березня вів армію в наступ на Бостон, змусивши генерала Гау звільнити місто.
Тепер від переможної армії фармера Вашінґтона ледве збереглося дві тисячі чоловіка. Всю надію доводилося покладати на Парсонса.
Командувач Парсонс сидів у Буффало.
З озер Онтаріо і Чемплейн ішли осінні вітри, утворюючи справжню облогу, навкруги міста дерев'яних бараків і новеньких, іще не обжитих хаток.
Парсонсова армія змушена була сидіти склавши руки й дивитись у виставлені на всьому узбережжі гармати англійської фльоти.
Це було найнепевніше, найгірше становище.
Десанту не було і все ж увесь берег — від Бостону на півночі до затоки Чезапік на півдні, разом з Н'ю-Йоркською гаванню — було забльоковано англійськими кораблями й відтягати війська звідти не можна було.
— Дайте мені три паршивенькі кораблі з півдня і я закінчу війну!
Командувач Парсонс встав з-за столу і підійшов до майорів Келгарна й Селкирка.
— Не треба закривати очей. Незалежність майже загублено. Двотисячну купку Вашінґтонових патріотів жене тридцятип'ятитисячна армія, а ми повинні сидіти тут, не рухаючись і дивитись, як на Н'ю-Йорк позирають гармати «Церберуса».
На пузирчастому склі шибок дерев'яної хатки командувача розтікалися краплі дощу. Буффало текло в осінніх калюжах. Шість років боротьби за незалежність конали в цій брудній, вогкій осені.
— Наступний бій — буде останній, майори!
Під вікном зачовгали кроки в калюжах, двері хати зарипіли й чиясь постать, ретельно поливаючи долівку дощем з вулиці, запитала:
— Полковник Парсонс?
І одержавши запрошення, постать цілком сміливо струсила з себе решту дощових крапель, підійшла до столу й привіталася :
— Бюшнель. Механик Бюшнель.
Гість зняв змоклого плаща, поклав на стіл чималий пакунок і запитав:
— Чи маєте час, полковнику?
І далі:
— Чи можемо ми лишитися з вами?
Крізь двері ще раз війнула осінь, дощ заплюскотів сильніше; потім двері зачинилися за майорами і механик Бюшнель, креслячи пальцем на столі, почав одразу:
— Тут стоїть, «Церберус».
Бюшнель спинив палець на масткій плямі, що в Парсонсовій уяві мала перетворитися на гирло Гудзонової ріки й на величезний фрегат з гарматами на Н'ю-Йорк. Механик поставив два пальці обабіч плями, трохи назад і говорив далі:
— Корвет «Орел» і фрегат «Зевес» стоять тут, ближче до океану. Вони й «Церберус» — основа бльокади. Я дам вам змогу потопити їх.
Папір та ганчір'я впали з пакунку на столі і в очі командувачеві вдарив шалений блиск міді й скла. Бюшнель випростався перед столом і гукнув:
— Незалежність Америці дам я!
Хоробливий блиск й нервове тремтіння зникли на його обличчі, бо Парсонс стояв мовчки, дивився на великий мідяний горіх, що лежав на столі й не розумів нічого.
— Це човен, — пояснив Бюшнель. Модель мого човна, що йтиме під водою і знищить бльокаду.
На ранок, Парсонс і Бюшнель підвелися з-за столу. Червоних опухлих очей командувача не приховав ні вітер, ні дощ, що скаженіли за хатою.
— Майоре Селкирк! — гукнув Парсонс, біля одного з напівсліпих, затеклих вікон. — Рушайте з нами.
За півгодини до озера дійшов майже ввесь Парсонсів штаб. У воді, близько берега блищали мідь і скло, так само, як і вчора на столі.
— Я зараз, — сказав Бюшнель і зник у мідяних створках дивного свого човна.
Плащі людей на березі вітер обліплював навкруги одежі, дощ трохи вгамувався. Люди дивилися, як мідяний човен борсається на поверхні озера й раптом побачили, що він іде під воду. Коли товстий скляний ілюмінатор зник так само, — рух течії довів, що човен рухається під водою.
Човен зник надовго, потім виринув близько берега. Бюшнель вийшов і сказав :
— Для наступу потрібна людина.
— Келгарн! — сказав Парсонс. — Майоре, оголосіть по частинах.
Потім він додав:
— Я думаю, що ми можемо перемогти...
— Полковнику, — відповів Келгарн.—У моїй частині є людина. Я дам просто наказ. Один з салдатів знає механіку.
— Ваша справа. Наступ призначимо на позавтра.
Так прийшов до Бюшнеля Езра Лі, сержант.
Він був незграбний і худорлявий. Віспа добре прогулялася його довгообразим обличчям з великими щелепами. Майор Келгарн спинився на ньому цілком випадково; він у механіці був не обізнаний зовсім, проте, субординація змусила його негайно з'явитися до Бюшнеля, щоб через день пливти самому на три англійські кораблі. Сержант Езра Лі був готовий на подвиг.
— Човен іде під воду, коли сповнено резервуар внизу,— пояснював йому Бюшнель. Далі ви крутите оцей гвинт і човен пливе під водою, коли ви беретесь до цього — ви підете нагору.
Езра Лі брався до ручок і оглядав резервуари.
— Під кораблем ви починаєте вигвинчувати оцей бурав. Він заходить у днище й прилютовує до корабля заряд пороху з механізмом годинника. Човен відходить і за годину вибух топить корабель.
Сержант Лі був готовий наступати.
На великому возі мідяний горіх, що в ньому міг сидіти один лише чоловік, і що тепер набув собі певну назву: “Turtle” («Черепаха»), вирушив до Н'ю-Йорку.
Сержант їхав з човном наодинці й поступово проймався чуттям гордости й самовдоволення, що завжди пов'язані з можливою смертю. Мідяна «Черепаха», ставши на воду Гудзонової ріки, набула зовсім іншого значіння для Езри Лі, ніж на малому озері до Буффало і всі ручки гвинтів та бурава не відпускали вже сержанта від себе.
Вітрила на «Церберусі» були спущені, щогли стояли в незайманій красі свого озброєння і гармати позирали на місто. Сержант побачив це просто з берега.
Малі хатки селища Н'ю-Йорк Лі оглядав як визвольник. В наступ він пішов уночі, вибравши корабель «Орел», гвинти запрацювали легко під його руками і він згадав, що сам веде човна лише вперше.
Коли вода закрила ілюмінатор і Лі залишився з непевним світлом малого каганця, йому зробилося задушно й моторошно в задраєному човні, проте, курс він зберігав вірний, зрідка вислизуючи на поверхню, щоб перевірити себе. Борти «Орла» вималювалися несподівано майже біля самого ілюмінатора. «Черепаха» ледве стукнулася об фрегат і відразу пішла під днище. Езра Лі лишив гвинти й перейшов до бурава. Він вийшов з свого гнізда й вдарився в дно. Езра Лі почув легкий звук, що просякав крізь мідь Бюшнелевого човна й здрігнувся від сильного штовчка. Лі скерував бурава ще раз і човен здрігнувся знову.