За золотом Нестора Махна
За золотом Нестора Махна читать книгу онлайн
У пригодницькій повісті За золотом Нестора Махна, написаній на основі маловідомих архівних матеріалів органів державної безпеки, розповідається про драматичну історію пошуку махновським ад’ютантом Іваном Лепетченком цінностей, схованих на території Гуляйпільського району та в інших місцях.
У другому розділі книги публікуються листи Махна і його бойових товаришів, спогади, свідчення та інші документальні матеріали, які проливають світло на пошуки золота, а також життя і діяльність махновців у еміграції.
Консультант — доктор історичних наук Волковинський В. М.
Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала
В декабре месяце 1923 года мы все предстали перед судом по обвинению в соглашении с большевиками и попытке поднять восстание на Галичине. Суд за неясностью доказательств нас всех оправдал, в том числе и Махно. Следует отметить, что защита была выставлена из представителей ППС за вознаграждение в 1000 долларов, причем по этому поводу было ходатайство берлинских анархистов, которые и предоставили эту сумму. Нас всех держали без права выезда в Варшаве, а Махно, Домашенко и Черную Хмару разослали по разным городам: Махно с женой в Торун, Черную Хмару в Познань, а Домашенко в Быдгощь.
До марта месяца 1925 года я имел личную переписку с Махно, его женой и Черной Хмарой по поводу того, что из наших намерений ничего не вышло и что лучше было бы перейти на советскую территорию и сдаться властям. Махно к этому отнесся слишком равнодушно, даже был против моих намерений выехать, потому что советская власть не простит старого за время гражданской войны и т. д. В политическом отношении нашей группе в Польше невозможно было себя проявить. В материальном отношении нас поддерживала группа берлинских анархистов через самого Махно. Хотя я не получал ничего, но мне это известно. Фамилии того анархиста, который имел связь с Махно, совершенно не знаю, хотя с ним был знаком еще в Варшаве перед процессом.
Что касается Аршинова и Волина, то они находятся в Париже, а о самом Махно я совершенно ничего не знаю. Кугут, Мороз и Платон работают грузчиками на ст. Барановичи, Красновольский — в Варшаве шофером. Шульга неизвестно где, по некоторым сведениям, скончался от пыток. Кравченко уехал во Францию…
Харламов Василий, Зайцев Василий и Черняк — бывший командующий харьковской группой повстанцев в 1919 году — в данный момент сидят в ковельской тюрьме и обвиняются в подготовке к взрыву железнодорожного моста где-то возле Ковеля. Я решил выехать в Россию, истребовав себе соответствующее разрешение.
Г. Сергиенко 29.07.1925 г.
(ГДА СБУ, УСБУ в Запорізькій області, справа № с-3, т. 4, арк. 6–7)
Документ 2
Українське радянське посольство в Польщі
Консульський відділ. 29.07.1922 р. № 1441/с
м. Варшава
Копія
Замнаркомзаксправ
тов. Яковлєву
Дня 22 липня ц. р. в консульський відділ нашого посольства зголосила заяву жінка Махна Галина Кузьменко аби дати їй дозвіл виїзду на Україну для переговорів з Укрурядом у справі повернення групи махновців на Україну (заяву при цьому долучаємо). З безпосередніх балачок з нею виявилося, що їх всіх є 16 чоловік, знаходяться в таборі інтернованих в Стржалкові. Польська влада їх ізолювала від петлюрівців. Зі слів її видно, що махновці дуже невдоволені своїм життям в таборі і хотіли би повернутися на батьківщину. Також зник їх бойовий дух. Сама вона (Галина Кузьменко) робила враження перемученої і знеохоченої, просила навіть маленької грошової допомоги. В балачках кілька разів згадувала, що польські старшини (між ними Білінський) з таборової адміністрації пропонували їм вискок з табору і переправку на Україну, але допомоги наразі не хотіли надавати — казали, що, коли зроблять це, можна буде пізніше допомогти. Рівно ж робила натяки в такому напрямку: «Коли б нам Укруряд дав невелику бодай допомогу в грошах (якихось 300 000–400 000 польмарок) і 6–8 револьверів, ми могли б вискочити з табору і перекинутися за відомом Укруряду на Україну, а звідти перекинулись би на Гуцульщину в Галичину. Таким чином Укруряд був би критим і мав би закиди польурядові, що не видали в свій час Махна». На таку тему Кузьменко кілька разів звертала балачку і підкреслювала, що питання Гуцульщини серйозно в них дискутується.
Ми зі свого боку поминули мовчки її пропозиції такого роду і торкнулися виключно того, за чим вона прийшла — себто повернення її на Україну. Ми сказали, що Укруряд ледве чи буде вести переговори з ними як з групою, а кожний з них індивідуально може просити про амністію як всі, що активно боролися з Радянською владою. Така відповідь її не задовольнила, і вона прохала, аби заяву її все-таки вислали до НКЗС.
За завідуючого консульським відділом Максимович
(ЦДАВО України, ф. 4, оп. 1, справа № 566, арк. 16)
Документ 3
Шановні друзі!
Вас здивує моя адреса, але не дивуйтесь. Кожна порядна людина повинна в цей час посидіти. Мене обвинувачують в організації повстання в Сх. Галичині. Ви, я знаю, будете сміятись, але тут не до сміху, а питання життя. Гроші ваші в кількості 38 тисяч одержали в таборі в середині серпня, але мене заарештували, через що грошей на руки не одержали. Зі мною тут Яшуня і його родина. Мене поздравте з потомством, не знаю тільки, син чи дочка, позаяк вона сидить у другій в'язниці. Мене пока даже не опрашували. Чи довго буду тут, не можу сказати, про це знають владу маючі та куртізанка. Жиєм кепсько в матеріальному відношенні й поправить навіть трудно, скрізь, кажуть, політика. Привіт всім командирам і повстанцям, а також Кіріч. й Сем. Пишіть. Ваші листи будуть для нас занадто дорогі.
До побачення. Нес.
Льові скажи, що забув адресу його тов. Бондаря, а вона потрібна… Пишіть, як живете, як ваша пані. Льові передай, хай по утрам хоч умивається. Як Женя? Чи Льончик не приїхав до табору? Привіт всім…
(ГДА СБУ, УСБУ в Одеській області, справа № 289-т, арк. 30)
Документ 4
27 с. м. в Варшавском окружном суде начался процесс известного «атамана» Махно и его сотоварищей: Галины Кузьменко, И. Хмары, Я. Домашенко, обвиняемых в том, что осенью 1922 г., находясь в концентрационном лагере Стржалково, составили тайное сообщество, которое путем соглашения с советской миссией в Варшаве намеревалось поднять восстание против польских властей в Восточной Галиции.
Как видно из обвинительного акта, первые шаги по установлению контакта с большевиками были начаты любовницей Махно Галиной Кузьменко, которая уже в июле 1922 г. выехала в Варшаву «для поправления здоровья», а в действительности для переговоров с сов. миссией о возможности возвращения махновцев в Россию. Т. к. дальнейшие поездки Г. Кузьменко были запрещены польскими властями, то для последующих переговоров с сов. миссией Махно решил пользоваться интернированными, убегавшими из лагеря.
И вот один из этих последних, Красновольский, получил от Махно распоряжение побывать в сов. миссии, в Римском отеле, и поговорить «по делу Махно, которое там известно».
Красновольский вошел в контакт с неким Максимовичем в гост. «Виктория» (укр. сов. миссия), который ему поручил привезти от Махно письмо в миссию с точным определением, «в чем дело».
Красновольский об этом сообщил инспектору лагеря. После этого Красновольскому была облегчена возможность свидания ночью с Махно, который и передал ему письмо Максимовичу в сов. миссию, подписанное буквой «У».
В этом письме Махно писал, что в случае войны сов. Республик с буржуазной Европой он намерен вступить в ряды сов. армии.
Затем 24 и 31 августа Махно дал Красновольскому две «доверенности», в которых он писал, что готов признать сов. власть и доверяет Красновольскому ведение переговоров с представителями сов. республики о соглашении «для начатия борьбы во имя социальной революции в Европе».
Кроме того в последней «доверенности» Махно указывает, что ему необходимы деньги, а для расширения восстания в Галиции нужна бригада сов. конницы и рота хорошей пехоты на тачанках. Эта доверенность подписана: главнокомандующий рев. пов. украинской армией махновцев Махно.
