Божi воiни

“Флютик, — подумав Рейневан, — змусив упійманих убивць дати свідчення. Він напевне вже раніше мав сигнали, що готується путч, бандити на тортурах сказали решту, підтвердили підозри. На змовників чекала засада, у них не було шансів. Найнявши вбивць, щоб мене усунути, Ян Сміржицький програв Прагу. А Гинек з Кольштейна програв життя”.

— Щурі, які втікають з тонучого корабля, — сказав він більше сам собі, ніж лицареві. — Після Тахова, перед лицем дедалі більшої могутності Прокопа і Табора, це був ваш єдиний шанс. Переворот, захоплення влади, звільнення і винесення на трон Корибута, договір з папством і ландфридом. Ви поставили все на одну карту. Що ж, не вийшло.

— Айно, не вийшло, — відповів без особливих емоцій лицар, далі дивлячись на Самсона, а не на Рейневана. — Я програв. Хоч із якого боку не глянути, виходить, що поплачуся головою. Гаразд, нехай буде, що має бути. Убий мене, видай Неплахові, кинь під ножі черні — що забажаєш. З мене вже досить. Одна тільки в мене просьба, одна супліка… У мене в Празі є панна. Низького стану. Віддайте їй мій перстень і хрестик. І капшук. Якщо я можу просити. Знаю, ваша здобич… Але це вбога дівчина…

— Дай відповідь на мої запитання, — Рейневан знову послухався телепатичної вказівки Самсона, — і сам їй усе віддаси. Ще сьогодні.

Сміржицький опустив повіки, щоб заховати блиск в очах.

— Ти заганяєш мене в пастку. Ти мені не вибачиш. Не відмовишся від помсти за брата…

— Ти його тільки зрадив. Мечами дірявили його інші. Їхні імена я хочу знати. Давай, поторгуйся, виторгуй щось за щось. Дай мені можливість помститися їм, і я відмовлюся від того, щоби помститися тобі.

— Яка в мене гарантія, що ти мене не обдурюєш?

— Жодної.

Лицар якийсь час мовчав, було чути, як він проковтує слину.

— Запитуй, — сказав він нарешті.

— Гвєзда і Швамберк. Їх убили, правда?

— Правда… — запнувся Сміржицький. — Мабуть… Не знаю… Підозрюю, але не знаю. Це можливо.

— Чорна магія?

— Мабуть.

— У розмові з єпископом брав участь ще один чоловік. Високий. Худий. Чорне волосся до плечей. Пташине обличчя.

- Єпископський радник, помічник і довірена особа. Не свердли мене очима. Ти ж або знаєш, або здогадуєшся. Це він виконує для єпископа брудну роботу. Нема сумніву, що саме він убив Петера з Беляви. І багатьох інших. Пригадай собі дев’яностий псалом…

— Стріла, що летить удень. Timor nocturnus [47]. Демон, що знищує опівдні…

— Це ти сказав, — викривив губи Сміржицький. — Це ти вимовив це слово. І, мабуть, влучив у яблучко. Хочеш доброї поради, хлопче? Тримайся від нього подалі. Від нього і від…

— Чорних вершників, які волають “Adsumus”. І задурманюють себе, як асасини, таємними арабськими субстанціями. І користуються чорною магією.

— Це ти сказав. Не замахуйся на них. Повір мені й послухай поради. Не намагайся навіть наближатися до них. А якщо вони спробують наближатися до тебе, утікай. Чимдалі і чимшвидше.

— Його ім’я. Ім’я довіреної особи єпископа.

— Його, це точно, боїться сам єпископ.

— Його ім’я.

— Він знає про тебе.

— Його ім’я.

— Біркарт фон Грелленорт.

Рейневан дістав стилет. Лицар мимоволі заплющив очі. Але негайно розплющив, глянув сміливо.

— Це все, пане Яне Сміржицький. Ти вільний. Бувай. І не пробуй більше на мене посягати.

— Він не пробуватиме, — раптом сказав Самсон Медок. Очі Яна зі Сміржиць сильно розширилися.

— Тобі, - спокійно вів далі Самсон, анітрохи не насолоджуючись враженням, яке він справив. — Тобі, Яне зі Сміржиць, зради і змови не йдуть на користь. Не оплачуються. І в майбутньому буде так само. Остерігайся змов і зрад. Стільки в тобі думок, стільки планів. Воістину, придався би тобі хтось, хто впівголоса дораджує, підказує, нагадує. Respice post te, hominem memento te, cave, ne cadas. ^{4} Cave, ne cadas, пане Яне Сміржицький. Слухай, якщо маєш вуха. Nescis, mi fili, diem neque horam ^{5}. Через свої амбіції, пане Сміржицький, ти впадеш. Але не знаєш ні дня, ні години цього падіння.

Коли Рейневан вийшов з підвалу, Самсон десь пропав, та невдовзі появився. Вони обидва пішли завулками в бік вулиці Зброярської.

— Ти думаєш, — почав Рейневан, — що це було розумно? Оця твоя завершальна промова? А що це, власне, було? Пророцтво?

— Пророцтво? — Самсон обернув до нього своє обличчя ідіота. — Ні. Так мені якось сказалося. А чи це було розумно? Ніщо не є розумним. Принаймні тут, у цьому твоєму світі.

— Ага. І як це я відразу не здогадався. Якщо вже ми про це говоримо, ти йдеш на Сукенницьку?

— Звичайно. А ти хіба ні?

— Ні. Напевне є чимало поранених, наскільки я знаю Рокіцану, він наказав позносити їх до костелів. Буде маса роботи, кожен лікар придасться. Крім того, Неплах мене шукатиме. Я не можу ризикувати, щоби він за мною потрапив “Під Архангела”.

— Розумію.

Вони вийшли на ринок. На ганебному стовпі вже не висів голий і по-звірячому покалічений труп Гинека з Кольштейна, пана на Камику, літомержицького гейтмана, лицаря зі щепаницької гілки Вальдштейнів, з роду великих Марквартичів. Це, мабуть, пробощ Рокіцана наказав зняти його звідти. Пробощ Рокіцана, хоч і робив це з болем, убивство толерував і навіть офіційно схвалював, до певних меж, звичайно, виключно, звичайно, за праве діло, і тільки тоді, коли мета виправдовувала засоби. Але чинити наругу над трупами він не дозволяв ніколи. Ну, скажімо, майже ніколи.

— Бувай, Рейнмаре. Дай мені амулет. Ще загубиш, а тоді Телесма мені голову відірве.

— Бувай, Самсоне. Ага, я забув тобі подякувати. За телепатичні вказівки. Це завдяки ним нам так гладко пішло зі Сміржицьким.

Самсон глянув на нього, а його кретинське обличчя раптом осяяла широка кретинська усмішка.

— Пішло гладко, — сказав він, — завдяки твоєму хистові та розумові. Я мало допоміг, ні в чому не прислужився, якщо не рахувати того, що кинув у Сміржицького бочкою. А що стосується вказівок, то я ніяких вказівок не давав. Я тільки телепатично квапив, просив тебе поспішити. Бо мені страшенно хотілося сцяти.

Роботи і справді було надзвичайно багато, як виявилося, знадобилася і придалася кожна пара досвідчених у лікуванні рук. Пораненими заповнили обидва бічні нефи костелу Діви Марії Перед Тином, а як Рейневанові довелося почути, численні пацієнти лежали і в костелі Святого Миколая. Майже до смерку Рейневан разом з іншими медиками складав переломи, тамував кровотечі й зшивав те, що можна було зшити. А коли закінчив, коли встав, коли випростав зболілі крижі, коли вже вкотре подолав викликану смородом крові та фіміаму нудоту, коли зібрався нарешті піти й помитися, біля нього, немов привид, з’явився сірий типчик у сірих гачах. Рейневан зітхнув і пішов за ним, не дискутуючи й ні про що не питаючи.

Богухвал Неплах чекав на нього в корчмі “Під Чеським Левом”, розташованій на вулиці Целетній. Корчма варила чудове власне пиво і славилася кухнею, але скалькульоване реноме входило в ціну страв, тому Рейневан у цьому закладі не бував, він не міг собі цього дозволити ні за студентських часів, ні тепер. Сьогодні він уперше мав нагоду ознайомитися з інтер’єром та кухонними запахами, треба визнати, вельми смаковитими.

Шеф таборитської розвідки трапезував сам, у кутку, мужньо й старанно працюючи над печеною гускою, абсолютно ігноруючи той факт, що жир забруднює йому манжети й капає на груди обшитого срібною ниткою вамсу. Він побачив Рейневана, жестом дав йому знак сісти — жест було виконано, між іншим, пінним кухлем пива, яким Неплах запивав гусятину. І їв далі, не піднімаючи очей. Про те, щоб запропонувати Рейневанові страву або напій, він і взагалі не подумав.