Одiссея капiтана Блада (вид. 1959)
Одiссея капiтана Блада (вид. 1959) читать книгу онлайн
«Одіссея капітана Блада» — захоплюючий історико-пригодницький роман відомого англійського письменника Рафаеля Сабатіні (1875–1950 рр.), якого справедливо називають «англійським Дюма» і «сучасним Вальтером Скоттом».
Роман переносить читача у XVII століття. Під час повстання проти англійського короля-католика Якова II у вир політичних подій випадково потрапляє і молодий лікар, бакалавр медицини Пітер Блад. Після розправи над повстанцями його разом з партією каторжан продають у рабство в далеку англійську колонію — на острів Барбадос.
Спритному і сміливому юнакові з кількома рабами пощастило втекти з рабства. Позбавлений змоги жити на батьківщині, бездомний вигнанець Пітер Блад стає піратом. Але це не звичайний пірат. Він — глибоко благородна, чесна, мужня і талановита людина, сповнена співчуття до знедолених і справжньої гуманності, і він лишається таким навіть у найтяжчі хвилини свого життя.
Надзвичайні пригоди капітана Блада захоплюють і хвилюють читача. З першої і до останньої сторінки книга читається з неослабним інтересом.
Українською мовою цей твір видається вперше.
Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала
Випорожнивши кошик, вона гукнула на свого негра і, не сказавши ні слова і навіть не глянувши на Пітера Блада, з високо піднятою головою вийшла з барака.
Пітер подивився їй услід і зітхнув.
Його вразило відкриття, що навіть сама думка про гнів Арабелли непокоїть його. Ще вчора такого б не було. Це сталося зараз, після того, як він зрозумів її справжню вдачу. «Хай йому всячина, так мені й треба. Здається, я зовсім не розуміюся на людях, — думав він. — Але звідки було мені знати, що родина, яка зростила цього сатану полковника Бішопа, могла викохати й такого ангела, як Арабелла?»
Розділ VI
Плани втечі
Відтоді Арабелла Бішоп щоденно відвідувала барак на пристані, принос ячи полоненим іспанцям фрукти, а потім гроші й одяг. Але вона навмисне вибирала для своїх відвідин такий час, коли не боялася зустріти там Пітера. Блад ніколи більше не бачив її в бараку, бо й він сам, у міру того, як видужували його пацієнти, бував там дедалі рідше й рідше. Та обставина, що всі поранені, які перебували під його доглядом, почували себе чудово і видужували, в той час як третина всіх тих, що їх доглядали Вакер і Бронсон — два інші хірурги міста, — померли від ран, сприяла зростанню авторитету засудженого бунтівника серед жителів Бріджтауна. Можливо, успіх його був випадковий, але населення острова дивилося на такий факт інакше. Все це призвело до звуження практики його колег, до збільшення роботи у Блада, а звідси і до зростання прибутків його хазяїна. І от Вакер та Бронсон виробили план, як покінчити з таким несприятливим для них станом речей. Але не будемо забігати наперед.
Одного разу, чи то випадково, чи навмисне, Пітер Блад прийшов на пристань на цілих півгодини раніше, ніж звичайно, і зустрів Арабеллу Бішоп, яка саме виходила з барака. Пітер зняв капелюха і посторонився, щоб дати їй дорогу, але дівчина гордо пройшла повз нього, навіть не глянувши в його бік.
— Міс Арабелла! — благально промовив Блад. Дівчина вдала, що тільки зараз помітила його, і подивилася глузливо:
— Ах! Це вихований джентльмен! Пітер тяжко зітхнув.
— Невже ви так ніколи й не пробачите мені? Благаю вас, не гнівайтеся на мене.
— Яке самоприниження!
— Це так жорстоко — кепкувати з мене, — вів далі Блад, з виразом підкресленої покори. — Звичайно, я лише раб. Але може статися так, що й ви захворієте.
— Ну то й що ж?
— Вам буде ніяково посилати по мене, коли ви вважаєте мене за свого ворога.
— Хіба ви єдиний лікар у Бріджтауні?
— Але я найменш шкідливий.
Тепер у душу дівчини закралася підозра, що він дозволяє собі іронізувати з неї. Змірявши його зневажливим поглядом, вона ущипливо зауважила:
— Здається, ви поводитесь занадто вільно!
— Привілеї лікаря.
— Я вам не пацієнтка. Запам'ятайте це, будь ласка, на майбутнє.
З цими словами Арабелла сердито повернулась і пішла геть.
«Або вона мегера, або я дурень, або і те й друге», — подумав Пітер і пішов у барак.
Цьому ранкові судилося стати ранком хвилювань. Приблизно через годину після зустрічі з Арабеллою, коли Блад виходив з барака, до нього підійшов Вакер, молодший з двох лікарів Бріджтауна; вже сам цей вчинок був нечуваною милістю, бо досі жоден із них не помічав Блада, обмежуючись черствим і випадковим привітанням.
— Якщо ви йдете до будинку полковника Бішопа, я пройдуся трохи з вами, докторе, — сказав Вакер, присадкуватий, товстий чоловік років сорока п'яти, з одвислими щоками і вицвілими блакитними очима.
Пітер Блад здивувався, але не показав цього.
— Я йду в резиденцію губернатора, — сказав він.
— А! Зрозуміло! До дружини губернатора… — і лікар засміявся якось так, що Блад не міг збагнути, чи глузує він, чи ні. — Я чув, що вона забирає у вас багато часу… Що ж… молодість і врода, докторе! Молодість і врода… Вони дають неоціненну перевагу в нашому ділі, так само як і в інших, особливо там, де замішані жінки. Пітер пильно подивився в очі Вакера.
— Здається, я розумію вашу думку, — сказав він. — Але краще ви поділіться нею з губернатором Стідом. Можливо, це трохи розважить його.
— Та ви не так зрозуміли мене, голубе!
— Хотілося б, щоб я помилився.
— О, який же ви запальний! — лікар взяв Пітера під руку. — Запевняю вас, я хочу допомогти вам. Ось послухайте. — Інстинктивно його голос перейшов майже на шепіт. — Рабство, в якому ви перебуваєте, мусить бути дуже неприємним для такої здібної людини, як ви.
— Яка проникливість! — глузливо кинув Блад. Але Вакер не помітив глузування і зрозумів його слова буквально.
— Я таки не дурний, мій дорогий лікарю. Я розпізнаю людей відразу, а часто навіть читаю їх думки.
— Ви примусите мене повірити в це, якщо вгадаєте, що думаю я, — сказав Блад.
Вакер ще ближче підійшов до Блада, коли вони крокували вздовж пристані, і заговорив ще таємничіше. Його вицвілі блакитні очі запобігливо заглядали в розумне насмішкувате обличчя супутника, який був на голову вищий за нього.
— Хіба я не бачу, з якою тугою ви дивитесь на море і в цей час думка ваша світиться в ваших очах? Хіба я не знаю, про що ви тоді думаєте? Коли б вам пощастило втекти з цього пекельного рабства, то на волі ви могли б з задоволенням і користю для себе віддатися професії, прикрасою якої ви є. Світ великий. Крім Англії, є ще багато країн, де людину ваших здібностей приймуть з дорогою душею. Крім англійських колоній, є ще багато інших. — Тут голос Вакера зазвучав ще тихіше, поки остаточно не перейшов на ледве чутний шепіт, хоч поблизу нікого не було. — Звідси зовсім недалеко до голландської колонії Кюрасао. В цю пору року туди без будь-якої небезпеки можна добратися на легкому човні. А Кюрасао був би перекидним містком до великого світу, який відкривається перед вами після втечі з рабства.
Вакер замовк. Він аж зблід і трохи задихався, але не зводив своїх бляклих очей з обличчя свого спокійного супутника.
— Отже? — сказав він, помовчавши якусь хвилину. — Що ви на це скажете?
Проте Блад відповів не зразу. Збентежений несподіваною пропозицією, він намагався опанувати свої почуття, щоб обміркувати її. І почав він з того, чим інші, можливо, закінчили б.
— У мене немає грошей. А для цього потрібна красненька сума.
— Хіба я не сказав, що хочу бути вашим другом?
— Чому? — запитав Пітер Блад прямо.
Та він уже не слухав, що говорив Вакер у відповідь. Поки той божився, що його серце обливається кров'ю за свого колегу, який знемагає в рабстві і позбавлений тих благ, які міг би легко мати завдяки своїй обдарованості, Пітер Блад зразу зловив справжню причину такої гуманності: Вакер і його колега бажали спекатися того, хто ніс їм розорення. Блад ніколи не зволікав, приймаючи рішення. Там, де інші ледве повзли, він ішов швидко і впевнено. Отже, думка про втечу, яка досі ніколи не з'являлася в його голові і яку вперше подав зараз Вакер, негайно почала набирати конкретних форм.
— Розумію, розумію, — сказав він, удаючи, що вірить у щирість Вакера. — Це дуже благородно з вашого боку. Справді по-братньому, як і належить людям медицини. У подібному випадку я зробив би так само.
— Отже, ви згодні?
— Згоден? — всміхнувся Блад. — А якщо мене спіймають і привезуть назад, то мені висмалять на лобі тавро на все життя.
— А все ж варто рискнути, — голос спокусника затремтів ще дужче.
— Звичайно, — погодився Блад. — Але однієї сміливості для цього замало. Потрібні гроші. За шлюпку, напевне, треба заплатити не менше двадцяти фунтів стерлінгів. А де їх узяти?
— Гроші будуть. Це буде позичка, яку ви повернете нам… повернете мені, коли зможете.
Те зрадницьке «нам», так раптово виправлене, підтвердило здогад Блада, що другий бріджтаунський лікар теж замішаний у цій справі.
Вони наближались до людної частини молу. Коротко, але красномовно Блад висловив колезі свою подяку, хоча й знав, що той на неї не заслуговує.