Маруся Богуславка
На нашем литературном портале можно бесплатно читать книгу Маруся Богуславка, Кулиш Пантелеймон Александрович-- . Жанр: Поэзия. Онлайн библиотека дает возможность прочитать весь текст и даже без регистрации и СМС подтверждения на нашем литературном портале bazaknig.info.
Название: Маруся Богуславка
Дата добавления: 15 январь 2020
Количество просмотров: 305
Маруся Богуславка читать книгу онлайн
Маруся Богуславка - читать бесплатно онлайн , автор Кулиш Пантелеймон Александрович
Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала
Перейти на страницу:
ДУМА ДРУГА
І
О Дністре, знаний проміж лицарями,
Порогу руської землі кривавий!
Колись давно ми з Струсями-братами [24]
Поза тобою здобували слави:
Волощину, [25] мов щит, із рук турецьких
Ми довго рвали вкупі з поляками,
За приводом Серп'яг [26] та Вишневецьких [27]
Блукали в полі вовчими слідами,
Шуганнєм по світах рівнялись із орлами.
ІІ
Тепер ти, Дністре, став гнилим потоком
Гидоти всякої, що назбиралась
У посварках Заходу із Востоком,
І лютостю обох їх провонялась.
О Музо! Одверни від неї очі:
Нехай ляхи гризуться з русинами,
Втікай із їх кубла голодна й боса,
Як бігла бідна мати манівцями,
Обдерта по тернах, бліда, простоволоса.
ІІІ
Обдерта по тернах… Зима упала
На голову злиденній за годину.
Тепер її й Маруся б не впізнала,
Коли б вернулась звідти на Вкраїну,
Де «чотирма концями світу» править
Той цар, що величають тінню Бога,
Той, що й Москву, й ляхву, і німця давить,
І Риму гордого втирає рога,
Дарма, що королі там товпляться в порога.
IV
О серце матірне! Ти б не злякалось
І Люцифера [28] у його потузі,
Бо в тебе вже нічого не зісталось,
Нічого у твоїй важенній тузі…
Дивується волошин, стрівши бабу,
Як се Дністро перебрела старенька
І, сміючись, говорить, буркулабу: [29]
«Води їй по коліно: бо п'яненька,
Дарма, що зморщилась і зсохлась, як опенька.» -
V
«Не смійся, - каже той, перехрестившись, -
Се відьма з Лисої гори [30] втікає.
Мов середа на п'ятницю скривившись,
Дивись, як сльози кулаком втирає.
Не зупиняй, нехай її лукавий
Несе від нас на Буджаки татарські.
Там Кантемир, мовляли, Міч Кривавий [31]
Прости нас, Господи, пророк султанський,
Сю відьму верне знов до чортової лави.»
VI
Глузує буркулаб. Вертавсь додому
Зі Львова саме, від попів побожних.
Подав на шату Юрові Святому [32]
Срібла від земляків, бояр вельможних;
Так мислі вже благочестиві в нього
На язиці веселому вертілись
І гладив живота свого товстого,
Жартуючи з очей, що не дивились
На Божий світ од сліз і в чорну землю врились.
VII
Не дивляться на Божий світ, а знають,
Як манівцями втрапить до Царграда, [33]
Звідкіль їм зорі-оченята сяють
Із обмурованого міцно саду.
Високий мур! Вона про нього чула…
Хто не чував про нього на Вкраїні?
Страшні будинки клятого Стамбула
Ввижались матері й малій дитині.
Кобзарська пам'ять їх і досі не забула.
VIII
Коли б добитись їй туди живою,
Вона б зуміла крізь той мур пробитись…
Вона б його розбила головою
Жовковського, - аби їй подивитись,
Аби заглянути в ті очі-зорі
І, не спитавши ні про що, втонути
У несказанному блаженстві-морі,
І до страшного суду [34] так заснути,
І про все горенько, про всю біду забути.
ІХ
«Ось-ось вона! Ось, котиться по полю
Розумна голова, що рятувала
Всю Польщу й Русь! Я під полою
Її сховаю, і, як розбивала
Вона страшного ката-супостата,
Так розіб'ю той мур страшенний нею»
О доню, утікай сюди від ката;
Сховайся під наміткою моєю, -
Я в Київ проведу тебе попід землею.,
X
Святі ченці там ходи покопали
Аж до самісінького Русалима, [35]
Щоб люде від невір туди втікали,
Ховались із добутками своїми.
Там на Великдень [36] стиха дзвони дзвонять,
І люде гомонять, і щось співає.
Нема на світі людям оборони, -
Сира земля їх од біди ховає,
І суду Божого страшного дожидає.
Перейти на страницу:
Рекомендуем к прочтению
