Норф i Дора

Норф и Дора.

Роман.

Кобзарь Сергей - автор.

(Научно-фантастический - шедевр).

Норф був звичайнісіньким собі хлопцем в гімназії 2010-го року, що існувала в невеличкому облаштованому університетському містечку. Всі будинки в містечку, ну майже всі, були сірого кольору, та ще й не вище чотирьох поверхів, за традиціями стародавньої готичної архітектури.

І сама гімназія, хоч і знаходилася так би мовити подалі від інших будівель, майже не звертала на себе уваги в обладунку не багатьох доглянутих дерев біля входу, парку та доріжок. Доріжки були асфальтовані.

Норф більшу частину свого часу приділяв спілкуванню з однолітками, а саме з друзями Біллі, Томом і Джеком, а шкільна програма, як і водиться, була в нього на другому плані. Норф був широкоплечий, білявий хлопець високої статури, досить розумний та кмітливий щоб відповідати влучно і не боятись будь-кого, ще й на навчання трохи розуму вистачало. Він не боявся навіть вчителів та старшокласників, деякі з них були його приятелями.

Програма занять в гімназії Норфа мало чим відрізнялась від програми занять аналогічних закладів, хоча більшість учнів коледжу навчання любили. Мабуть, через доброту вчителів, і через те, що мало ганяли. Увага вчителів була зосереджена на викладанні предметів, і, щоправда, вчителі дійсно більше цікавились дисципліною, ніж учнями. Така практика дала свої плоди : вчителів не боялись, але й не зневажали. Багато хто з учнів прогулював уроки. Норф з друзями входив до їх числа.

Сьогодні, в середу, Норф , за звичкою, домовився з товаришами, і вони разом дременули з гімназії. Куди ?

Вештатись по місту, розглядаючи незнайомі місця. А через те, що Норф з товаришами не нехтував підробити чи погрузити щось там, в них нерідко були гроші, щоб зайти в кафе чи бар, навіть купити собі тістечок. Ані норф, ані його товариші не палили, вони дали собі зарок у цьому.

Вийшовши з воріт гімназії, хлопці проминули провз учнівський стоматкабінет, що стояв ліворуч, провз магазин квітів, кондитерську, і зупинились на розі перехресної

2

вулиці. Звичайний веселий ранок, туман, зойки торговців, рекламні акції та рев автомобілів.

- Ходім до Сміта ! - гукнув Норф до всіх. - в нього є робота !

Коли вони дійшли до нового заводу оргтехніки, з протилежного боку їх гукнув господар магазину :

- Агов, школярі ! Заробити хочете ?

- А що заплатиш, містер Сміт ? - одізвався за всіх Норф.

- По три фунта на брата та по дві баночки пива Хеннесс. - відповів усміхнений торгівець.

- Згода. - і хлопці приступили до роботи. Грузити довелося баночне пиво, масло, ящики з ковбасами, молочні продукти. Грузити довелося повнісіньку фуру, але для хлопців це була легка справа, і от, хвилин через тридцять, вони отримали належне, і повільно, але весело, рушили в напрямку коледжу. У Біллі і Джона в коледжі залишились ранці з книжками. Погода стояла досі похмура.

Норф не знав у свої п'ятнадцять, що таке журитись. Він, щоправда, знав, що таке голод, безвихідь, заздрість.. Саме ці якості допомагали йому іноді бути хитрим та працелюбним. У коледжі він уходив до списку розбишак, але не злісних, а хитрих, який завжди спробує знайти спосіб викрутитись. Дівчата його поки що мало цікавили, але в кишені у нього завжди були заховані декілька або більше фунтів, і він вже не був постійно голодний, як в перші роки навчання. Вся команда підходила до воріт коледжу.

Раптом двоє худеньких дівчаток, трохи нижчих за Норфа ростом, вибігли з дверей стоматкабінету, наче сліпі, міцно тримаючись ліктями. Обидві в недорогих болоньових куртках, синій та жовтій. Одна з них - і справді худорлява, білява, заклопотана і якась напружена, років чотирнадцяти, з хвостиком позаду. Інша була досить пропорційною дівчиною з чорнявим волоссям і причіскою каре, вираз обличча якої можна було б назвати «дуже розумна», або й «надто розумна», як на кого. Дівчата йшли поперек вулиці не озираючись, і через свої капюшони не помітили, як спіткнулися об ноги хлопців.

На бруківку попадали всі, крім Джона і білявки. Норф катався понизу, тримаючись за коліно. Мабуть, болісно було. Коли ж він побачив причину свого болю з карими очима та розгубленим обличчям, та ще й стояла перед ним навшпиньках, його пробрав сміх. Він сміявся, поки коліно не перестало боліти.

- Нічого, дарма. Могло б бути й гірше. Мене звуть Дора, - випалила дівчина.

- А мене звати Норф. - зніяковіло відповів Норф. Йому було майже все одно, хто перед ним. Він все ж таки трохи відчував образу, яка проходила.

- Будем знайомі. - додала дівчина, ще не піднімаючись з колін і простягуючи йому свою маленьку руку. Образа минула. - Чи не хочеш ти запросити мене в кафе ? - додала вона раптово.

- Залюбки ! - Норф зрадів, що вона сама запропонувала вихід іх дивакуватої ситуації.

- Взагалі я не хочу в дорогий ресторан або бар. - додала Дора, а це була вона, - і моя подруга теж, але на середню руку або щось таке я цілком згодна. -Дора махнула подрузі, яка в цей час вдивлялась в Джона, через поганий зір чи цікавість.

- Ну що, йдем в кафе ? - спитав похапцем Норф, поки інші нічого не зрозуміли.

- Я ж сказала О*кей ! - перебила його Дора, - в мене є класна ідея. - Ідем у те двоповерхове кафе за рогом, де намальований чобіт і книжка !

- Та то ж викладацьке кафе. - майже злякався Норф.

- Нічого, тим краще. - додала Дора, - Адже там непогана кухня...

3

- Ходім ! - Норф повів Дору одну, бо її подружка саме в цей час кудись дременула, мабуть, злякалася абощо.

Невдовзі вони двоє піднімались сходами викладацького кафе-бару, Норф забув навіть подивитись його назву. Дора зняла куртку, і Норф побачив, що ця миловидна дівчинка в недорогому, і саме тому приємному червоному светрику, коричневому квітчастому платтячку з подолом. Сам же він був вдягнений в сині, майже спецовочні, з гарного матеріалу штани, жовту сорочку та сірий теплий светр, майже все, що в нього було.

Кафе для викладачів виявилося надзвичайно цікавим місцем. Зелений оксамит скрізь, навіть на стінах, освітлена класна дошка посеред стіни бару, де присутні могли писати будь-що, навіть записки друзям, зручні круглі столики на 2-3 особи, темна паркетна підлога і синя оксамитова стеля. Красиві круглі бра на дерев’яних стойках в різних кутках зали, були й менш освітлені місця.

Норф замовив два стакани коли, два пакетики солоних горішків, тістечка в асортименті та пляшку пива, якого сам майже не пив. Тим часом Дора знайшла столика та чекала на нього.

- Ну що, розповіси мені про себе, студенте Норф ? - намірено підвищила його статус Дора.

- Взагалі-то нема про що розповідати, - видав трохи похмурий Норф, - просто моя мати бідна робітниця пральні, яка не в змозі оплатити моє навчання, і вчуся я за рахунок коледжу, а вчителі крізь пальці дивляться на мої прогули, щоб я заробив собі кишенькові. Батько мій моряк десь на судні, я його й не бачив ніколи, він покинув матір після трьох місяців спільного життя, уплив наче тимчасово, а виявилось назовсім. Це не сімейна людина. Вчуся я так-сяк, хоча міг би й краще, аби не гроші. Я навчився заробляти сам. А ти що про себе скажеш ? - Норф пильно подивився їй в вічі, а їй це, мабуть, було приємно.

- А що я ? - повільно ніяковіла Дора, - мати звичайна повія, я їй лише тягар, батько алкан і сутенер, хай йому, почав до мене домагатись, от я і втікла з дому, і це вже третій раз. Живу з подружкою на даху, в неї майже така ж історія, не вздумай її скривдити, а взагалі-то нічого доброго в житті в мене більше нема. Мій коледж не в цьому районі, але я посварилася з усіма вчителями, і тепер не хочу туди повертатись. От і вся моя історія. Цікаво ?

- Я допоможу тобі. - спокійно мовив Норф без зайвого азарту, і налив їй в сnакан ще коли. - Мабуть, зголодніла дуже ?