На нашем литературном портале можно бесплатно читать книгу Екзотичнi птахи i рослини з додатком «Iндiя», Андрухович Юрий Игоревич-- . Жанр: Поэзия. Онлайн библиотека дает возможность прочитать весь текст и даже без регистрации и СМС подтверждения на нашем литературном портале bazaknig.info.
Екзотичнi птахи i рослини з додатком «Iндiя» читать книгу онлайн
Екзотичнi птахи i рослини з додатком «Iндiя» - читать бесплатно онлайн , автор Андрухович Юрий Игоревич
Вірші, вміщені під цією обкладинкою, виникали упродовж доброго десятка років і знаменували собою не завжди поступове та плавне поринання ідеалістичного юнака в досвіди, маски і тексти, в мову, в усе на світі, включно з любов'ю. Між «Піснею мандрівного спудея» чи «Казкарем» (обидва — 1980) і останнім на сьогодні циклом «Індія» (1990) лежить страшенно велика відстань довжиною в молодість. Усе це пережите і прожите. Тому ця книжка, можливо, є шлях. Чи цей шлях завершений?
Жоден шлях завершеним не буває. Даруйте нагадування.
Я відібрав сюди вірші з усіх трьох своїх збірок, але найбільше з останньої. Напевно, не всі з віршів, які ще й тепер мені подобаються, можна тут знайти. Ясна справа, тут немає тих, які тепер уже мені не подобаються. Але навіть у цих, «фаворизованих», я намагався іноді щось і якось позмінювати. Це не було переписування, а швидше переживання наново. Я вдячний нагоді знову побувати т а м.
Залишаюся з любов'ю — до рослин, жаб, каменів і птахів, до трави і покручів, загалом до людей, до блазнів, астрологів і жонглерів, до ангелів, до Антонича, до Львова, до інших міст і країн, до вина поезії й поезії вина, до решти світу. До зустрічей —
Автор
* * *
трава на камені вонавночі росте у ранах домутрава лунка немов лунарослинне тіло в кам'яномуі ми так часто не спимоі наслухаємо допокинічна трава зітхає мовнічні озера і затокисебе вганяючи мов клину ці крихкі тріскучі плитизапасти в усмішку щілинтриматись каменя і житихоча б між рейок і колісміж днями виникне і снамивисока й чиста ніби лістрава яка прийде за нами
Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала
Дня 14 липня 1826 р. прийшла подія, що потрясла цілим Львовом: стара ратушева вежа по полудні зарисувалася й о годині чверть на сему вечером з великим тріскотом завалилася. Наперед вже опорожнено ринок з людей, але все-таки у звалищах погиб трубач, двох жовнірів і кількох робітників.
І. КРИП'ЯКЕВИЧ «Історичні проходи по Львові»
З отого дня суремного, як завалився ратуш,
усе навіки зважене і вписане в архів:
«Понесено у людности не так велику втрату:
погиб трубач, двох жовнірів, кількох робітників».
Маленька апокаліпса на ринковому пляці:
з розпуки позіхнуло трагічне місто Львів,
мов гер таємний радник над аркушем реляції:
отин трупач
тфох шофніріф
кількох ропітникіф.
Зібрали вдовам на свічки, а матерям на ліки.
Дітей забрали в інтернат на вулицю Сиріт.
На поминках буяла чернь і мандрівні каліки
і гупав куксами о брук увесь калічий рід
(і кожен чесно їв, і пив, і плакав як умів:
погиб трубач, двох жовнірів, кількох робітників).
Поховані під вежею, вони ввійшли в комори,
де світло мре і твердне кров, де вже не чути з тьми,
як на майданах і в шинках реве житейське море.
Там інше світло — і воно біліє над кістьми.
Вони зійшли в підземну хлань, немовби в інше місто, —
їх не любили на землі й забули серед хмар.
Ішов попереду трубач.
Він дув натхненно й чисто —
так ніби не трубу тримав, а вогняний ліхтар.
Коли ж посмертні очі в них зітліли, мов одежа,
вони злягли на дно камінь — плече коло плеча,
лиш не вгавав, як джерело, і виростав, як вежа,
таємний і хрипкий сигнал — відозва трубача.
ДИДАКТИЧНА ВИСТАВА В ТЕАТРІ БОГУСЛАВСЬКОГО
Велике вражіння у Львові зробило те, як один із акторів відкрив домовини з людськими кістяками, — при перебудові костела на театр забуто усунути з підземелля давніх покійників…
І. КРИП'ЯКЕВИЧ «Історичні проходи по Львові»
Панове публіка, для трепету і млості,
для гостроти і свіжості в серцях
репрезентуєм підземельні кості.
Панове, всі ми ходим по мерцях,
як по мостах. Вони лежать під нами,
тверді, мов підмурівки у домах, —
ростуть униз невидними вогнями.
Пройміться світлом ницих костомах…
Розкішно вам у ложі, мов на лоні,
на галереях — тупіт і аншлаг,
ви так бурхливо плещете в долоні,
немовби винні в смерті бідолах…
Панове, цить!
(Стікає воском люстра…)
Мерці мерцями, їм не в голові.
А ми — мов лишаї на тілі людства —
голодні, ґеніальні і живі.
Тож порятуйте нас! і лорнетуйте
худу й безкровну шкіру ґалатей.
Подайте хліба, рани побинтуйте —
панове, всі ми схожі на людей,
зігравши королів і принців крові,
у вицвілих плащах, мов у мішках,
підем у тьму — в мансарди вечорові
і спати полягаєм на дошках…
НАШІПТУВАННЯ З ВІКІВ
В 1855 р. Франц-Йосиф відвідав знову Замок у вечірній порі, в каварні гостила його шляхта, з балькону наварні цісар оглядав ілюмінацію Львова на його честь.
