Подражанie Горацiю

         Боровиковський Левко

         ПОДРАЖАНІЄ ГОРАЦІЮ

Щасливий в світі той, хто так уміє жить,

Як наші прадіди живали:

Волами рідними дідівський степ кроїть,

Довги затилка не згинали.

Не кличе барабан впівніч на розбиття,

На море човна не спускає,

Не тягне брата в суд; чуприною сміття

З порогів панських не змітає.

А хто на хуторі розсаджує садок,

Дорідні вишеньки кохає,

І ножиком кривим до яблуньок, грушок,

Спиливши, різочки щепляє;

Розлігшись на траві в сопілочку сурмить

І за волами наглядає;

Або із щільників в лип’янку мед сочить,

З овечок вовницю зстригає;

Або, як блідную покаже осінь твар

І спіла овощ пожовтіє,

Він трусить яблука і сушить на узвар,

Та на зиму озиме сіє;

Або, розлігшись, спить під дубом на траві;

Під боком річечка лепече,

В леваді пісеньок співають косарі,

І соловеєчко щебече;

Або, як на Різдво притрусить землю сніг,

Річки морозець постинає,

Зібравши парубків, за пояс взявши ріг,

З собаками вовків ганяє;

Або, розкинувши зрадливі тенета,

Кругом проліска обставляє,

А там з усіх країв кричать: га-ту! га-та!

І заєць в сітку застряває…

І на ніч для зайців він сітку заставля

(І все сусідові без шкоди…)

А блисне зірочка — він з добиччю чвала

До жінки, діток, до господи.

Він тільки що на двір, а жінка на поріг —

Його із радощу вітає,

Вечеря на столі — а дітвора, як рій

На матку — батька обсідає.

Як смачно на печі, забравшись на черінь,

Після охоти відпочине!

Як завтра весело покине свій курінь

І знову до роботи кине!.

                             1828.