Кримiнальне право. Особлива частина

З суб'єктивної сторонивтеча — це злочин, що вчиняється лише з прямим умислом, за якого особа усвідомлює, що незаконно залишає місце позбавлення волі, арешту, попереднього ув'язнення або розташування конвою і бажає ці дії вчинити. У особи є умисел щодо втечі, тобто мета постійно або хоча б тимчасово залишити місце позбавлення волі, арешту тощо. Мотиви втечі можуть бути різними і на кваліфікацію злочину не впливають.

Якщо особа була несправедливо, незаконно засуджена й вчинила втечу з місця позбавлення волі, то в таких діях склад даного злочину відсутній. Особа також не може бути засуджена за втечу з місця попереднього ув'язнення, поки судом не буде встановлена винність особи у злочині, за який до неї було застосоване попереднє ув'язнення.

Суб'єктом втечі можуть бути особи, які досягли 16-річного віку та: 1) відбувають покарання у виді позбавлення волі; 2) відбувають покарання у виді арешту; 3) підозрювані або обвинувачувані, які взяті під варту в якості запобіжного заходу. Тому особи, які затримані в порядку ст. 100 КПК та вчинили втечу, кримінальної відповідальності за ст. 393 не несуть.

Частина 2 ст. 393 передбачає кваліфікуючі ознаки цього злочину: вчинення його повторно; за попередньою змовою групою осіб; способом, небезпечним для життя чи здоров'я інших осіб; втечу, поєднану із заволодінням зброєю чи з її використанням, або із застосуванням насильства чи погрозою його застосування, або шляхом підкопу, а також з пошкодженням інженерно-технічних засобів охорони.

Для застосування ч. 2 ст. 393 достатньо однієї із зазначених ознак, хоча можливе також їх поєднання.

Повторністьвтечі має місце незалежно від того, чи була особа вже засуджена за раніше вчинену втечу. Повторність виключається, якщо за раніше вчинену втечу погашена або знята судимість, або закінчилися строки давності. Повторність є і тоді, якщо раніше мало місце готування або замах на втечу або раніше вчинена втеча була закінченим злочином. Не має значення також, що раніше особа брала участь у втечі як пособник, а не як виконавець, а також у ситуаціях протилежного характеру.

Втеча за попередньою змовою групою осібмає місце тоді, коли в ній безпосередньо брали участь дві чи більше особи, які заздалегідь домовилися про спільну втечу. Створення такої групи для вчинення злочину утворює готування до вчинення цього злочину.

Втеча, вчинена способом, небезпечним для життя чи здоров'я інших осіб,має місце, коли винний усвідомлює, що ним застосовується спосіб, що є небезпечним для життя чи здоров'я не тільки однієї людини (наприклад, використання транспортних засобів, що створюють таку небезпеку, вибух, щоб зруйнувати перешкоду тощо).

Втеча, поєднана із заволодінням зброєю чи з її використанням,передбачає дії винного з обеззброєння охорони або заволодін-ня холодною зброєю (наприклад, заточкою), що належить іншим засудженим, а також застосування цієї зброї.

Втеча, поєднана із застосуванням насильства чи погрозою його застосування,полягає у застосуванні фізичного або психічного насильства як способу подолання дій, що перешкоджають втечі. Якщо таке насильство полягало у вбивстві чи заподіянні тяжкого тілесного ушкодження, вчинене кваліфікується за сукупністю злочинів. Втеча, вчинена при наявності ознак складу злочину, передбаченого у ст. 392, також утворює сукупність злочинів.

Втеча, вчинена шляхом підкопу, а також з пошкодженням інженерно-технічних засобів охорони(наприклад, сигналізації), також є кваліфікованою.

Покарання за злочин:за ч. 1 ст. 392 — позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років; за ч. 2 ст. 392 — позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років.

Втеча із спеціалізованого лікувального закладу(ст. 394). З об'єктивної стороницей злочин полягає у втечі із спеціалізованого закладу (психіатричного чи іншого медичного), а також по дорозі до нього. Поняття втечі за своїми ознаками таке саме, як і у ст. 393.

Суб'єктивна сторонацього злочину — прямий умисел, що поєднаний з метою постійного або тимчасового ухилення від застосування примусових заходів медичного характеру або від примусового лікування.

Суб'єктцього злочину — особа, щодо якої судом застосовані примусові заходи медичного характеру або примусове лікування.

Покарання за злочин:за ст. 394 — арешт на строк до шести місяців або позбавлення волі на строк до двох років.

Розділ XX. Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини)

§ 1. Поняття та види військових злочинів

Конституція України визначає, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону (ст. 65 Конституції України). Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави (ст. 17 Конституції України).

Від стану законності і воєнного правопорядку у Збройних Силах та інших військових формуваннях, що діють відповідно до законодавства України, багато в чому залежить ефективність виконання покладених на них найважливіших державних задач. Окремі закони, військові статути та інші підзаконні нормативні акти чітко і точно регламентують усі сфери життя та діяльності Збройних Сил. На військовослужбовців покладається неухильне дотримання Конституції України, законів і підзаконних актів, військової присяги, наказів командирів (начальників). Все це багато в чому зумовлює специфіку суспільних відносин у сфері несення військової служби, а також особливості і суспільну небезпеку їх порушень, у тому числі і злочинів. Нормативною базою боротьби з військовими злочинами є Розділ XIX Особливої частини КК України (статті 401—435).

Військовими злочинами, згідно зі ст. 401, визнаються злочини проти встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби, вчинені військовослужбовцями, а також військовозобов'язаними під час проходження ними навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів.

Родовам об'єктомвійськових злочинів є встановлений порядок несення або проходження військової служби, під яким розуміють врегульовані правовими нормами суспільні відносини, що виникають та існують при проходженні служби різними категоріями військовослужбовців в процесі їх службової та бойової діяльності. Цей порядок заснований на Конституції України, окремих законах, військових статутах, положеннях військової присяги, наказах міністра оборони України та інших нормативних актах. Конкретні військові злочини посягають на окремі сфери цього порядку, що є безпосередніми об'єктами цих злочинів.

Об'єктивна сторонавійськових злочинів полягає у вчиненні суспільне небезпечного діяння, що порушує встановлений порядок несення або проходження військової служби. Такі діяння можуть бути вчинені як шляхом дії (статті 404, 405, 432 тощо), так і бездіяльності (статті 403, 425, 426 тощо), а також дії та бездіяльності (статті 415, 417, 422 тощо). Деякі склади військових злочинів містять в якості необхідної або кваліфікуючої ознаки вказівку на настання тяжких наслідків (статті 416, 421 тощо): зрив виконання бойового завдання, загибелі людей, заподіяння тілесних ушкоджень, знищення або пошкодження цінного воєнного майна, послаблення боєздатності підрозділу тощо.

Ряд військових злочинів характеризується такими ознаками, як вчинення діяння в умовах воєнного стану, в бойовій обстановці, під час бою, в районі бойових дій. Ці ознаки свідчать про підвищену суспільну небезпеку діяння.

Воєнний стан —період фактичного знаходження України у стані війни з іноземною державою. Початком воєнного стану є день і час оголошення стану війни або нападу (агресії) на Україну. Закінченням воєнного стану вважається день і час припинення військових дій. Якщо ж військові дії фактично продовжуються після оголошення про їх припинення, то закінченням воєнного стану слід вважати фактичне закінчення таких дій.