Повзе змiя

Старший лейтенант Мулик зробив для себе один висновок: зникає бізнесмен, потім знаходять його розбиту машину. Той, хто сидів за кермом, вочевидь, не впорався з керуванням. Висновок про технічний стан машини експерти зроблять іще не скоро, але навіть стороння людина скаже — зникнення президента фірми напряму пов’язане з аварією його авта. Підприємці в нас просто так не зникають, їхніх побитих машин просто так на околицях не знаходять. Тим більше, права лишилися в салоні. Хіба людина з доброго дива покине свої водійські права?

Тому Мулик з благословення начальства передав черговому з УБОЗу про викрадення людини з метою викупу.

Тому розібратися з випадком Микитенка доручили майорові Калиті.

Опери лише почали збирати інформацію, складаючи список знайомих і партнерів президента фірми «Евеко», коли стало відомо про крадіжку з Микитенкового офісу. Фірма торгувала в основному комп’ютерами, а також іншою оргтехнікою. Крім того, спеціалізувалася на ремонті. Зірок Микитенко з неба не хапав, але фінансовий стан справ виглядав досить задовільним, можна регулярно виплачувати платню нечисленному персоналу. Та великих капіталів там однозначно не водилося, і невідомо, на яку суму розраховували ймовірні викрадачі бізнесмена. Справу про крадіжку об'єднали зі справою про зникнення Руслана Микитенка. Після цього Калита як старший оперативно-розшукової групи вирішив означити коло підозрюваних. До зникнення безперечно причетні люди, знайомі зі станом справ на фірмі. Варто заодно перевірити ці самі справи.

І тут — чергове відкриття. Більшість комп’ютерів, що зберігалися в кімнаті-сховищі, виявилися не новими. Хоча відповідна технічна документація була на кожен. Куц підтвердив: фірма купувала вживану техніку, так само продавала її тим, хто не мав змоги купити найновішу «нульову». За бажанням замовника комп’ютери модернізували. З цього «Евеко» мала не надто великий, зате стабільний і гарантований прибуток. Майор Калита, не найгірший убозівський опер, вирішив про всяк випадок перевірити джерело надходження комп’ютерів на склад фірми.

І несподівано проклюнувся перший реальний слід. Виявляється, частина «беушної» техніки, зачиненої за броньованими дверима складу, перебуває у розшуку і значиться у списках викраденого.

Від нового року напади озброєних грабіжників на офіси солідних фірм стали досить звичним явищем. Протягом лише двох останніх тижнів було пограбовано невеличку поліграфічну компанію «Драко», викрадено шість комп’ютерів, два новеньких факсових апарати, копіювальну машину, два лазерних принтери і сканер. Двох сторожів убито пострілами в голову з пістолета Марголіна. Технічна документація, ясна річ, зникла, але поліграфісти — народ затятий, тому переписали всі дані про техніку, в тому числі номери, на окремі дискети. Список викраденого з «Драко» за більшістю позицій збігався з наявними одиницями техніки на сховищі «Евеко».

Віце-президент фірми, двадцятитрирічний Віктор Куц, перелякався не на жарт, коли його, одного з потерпілих, загребли в УБОЗ, вдягли наручники, завели в камеру і звеліли розповісти, хто брав участь у нападі на «Драко» та подвійному вбивстві.

— Для чого стріляти, відморозки довбані? — кричав майор Калита, роблячи страшне обличчя. — Вас же, суки, явно більше було, просто дайте по головах, зв’яжіть, коли вже сверблять руки — по ногах шмаляйте! Ні, вони тепер усі грамотні, вони відразу в голову цілять!

— Ми тут ні до чого! — репетував у відповідь напуджений Куц, чітко уявивши для себе перспективу опинитися за ґратами, причому — ні за що, виключно через ментівську забаганку. — Ми нічого не робили!

— «Ви» — це хто? Ти з Русланом чи інша братва?

— Яка братва, па-ане майо-ор!

— Ти не панькайся тут, громадянине Куц, не панькайся. З такими, як ви, у нас розмова одна. Тому колися краще, немає в тебе вибору.

— Мені немає в чому колотися! — Вітька Куц, у якого ще зранку була коханка, відчув сльози на щоках, захлюпав носом, став гидким сам собі. — Я нікого не вбивав!

— А що ти робив? Звідки тоді у вас крадені компи?

— Купили! Купили ми їх!

— У кого купили, як звати, адреса, телефон?

— Цим Руслан займався! Я знав, усі знали, але ці справи Микита сам вів, особисто!

За десять хвилин оперативники вислухали цікаву історію. Колишні однокласники вирішили закрутити невеличкий власний бізнес. Але вони не єдині в Слобожанську, хто продавав комп'ютери і надавав різні технічні послуги. За кілька тижнів до нового року Руслан Микитенко поставив Куца до відома: відтепер вони будуть скуповувати техніку менше, ніж за половину її реальної вартості. Партії невеличкі, розрахунок готівкою, а реалізувати все це вони зможуть без проблем. Адже можна призначати ціни нижчі, аніж будь-хто інший. Нехай навіть на десять чи двадцять баксів, але — реально нижчі. Від партнера Микита так само не приховував походження цього товару — він крадений. Тому бухгалтерці доведеться трошки напружитися, аби легалізувати покупки в документах, котрі регулярно перевіряє податкова. Куц переконував убозівців, що не хотів мати з усім цим справу, валив усе на Микитенка, та операм мало в таке вірилося. Після всього, що вони почули, вимальовувалася перспективна версія.

Ніхто Руслана Микитенка не викрадав, тим більше — не вбивав. Мабуть, відчув смажене, тому зімітував крадіжку у власному офісі, заодно забрав звідти якусь невеличку суму готівки і спробував утекти й залягти на дно. Подібні випадки трапляються. Свідчення вахтерки при вході в гуртожиток навіть підтвердили прямий зв'язок президента фірми з бандитами, котрі напали на «Драко» та інші фірми. На початку дев’ятої ранку вона бачила трьох молодиків з великими сумками. «До „Евеко“», — попередили вони на ходу, і жінка кивнула. Туди часто ходив народ, заносили-виносили сумки, життя фірмачів пенсіонерку цікавило дуже мало. Калита розсудив просто: Микита — спільник грабіжників, барига-перекупник, скуповувач краденого, тому попросив їх обікрасти власний офіс, аби не світитися зайвий раз, бо вахтерка його знає. А так зник безвісти — і по всьому.

Куц, старанно даючи свідчення, не знав, що в інших камерах подібну розмову проводять з нечисленними працівниками їхньої з Микитою фірми. Зв’язок із розбійницьким нападом на «Драко», можна сказати, доведено, але вся ця весела компанія цілком могла особисто брати участь у вбивстві двох охоронців. Дуже зручно, переконував себе та інших майор Калита: спочатку створили контору, під дахом якої можна легально реалізувати крадене, а потім почали красти. Хоча й не схожі хлопці на вбивць — але покажіть того, хто на вбивцю справді схожий! Коли орієнтуватися на статистів, котрі грають у кіно бритоголових «биків», половину оперативного складу місцевої «шістки» можна затримувати для встановлення особи та за підозрою в скоєнні злочину просто так, на вулиці, за саму лише зовнішність.

Бухгалтерку допитували в кабінеті. Вона не опиралася довго, визнала — справді знала, що на «Евеко» не розрізняли легальний та нелегальний бізнес. Але вона не знала напевно, що в офісі обертається крадена техніка, платили хлопці вчасно, документи в неї особисто завжди в порядку. Зрештою, хто тепер бодай на дещицю не порушує чинні закони? Вогнепальної зброї ані в Микитенка, ані в Куца вона жодного разу не бачила. На тих, хто приходив у справах, просто не звертала уваги.

— Зручна позиція.

— Авжеж, зручна, товаришу майоре. Не треба зараз мені лекцій на тему моралі та громадянського обов'язку товкти, ви ж самі в це не вірите. Почнуться казенні штамповані фрази, ви ними навіть зелених пацанів розуму не навчите. Що накажете: влаштуватися на роботу, а потім, коли є підозра на не зовсім чесні оборудки роботодавців, негайно повідомляти про це органам внутрішніх справ?

— Чого ви розійшлися? Вас поки що ніхто ні в чому не звинувачує. Микитенко — ось реальний злочинець. Щоправда, не за нашим відомством буде проходити, коли зловимо…

— У якому сенсі зловите?

— У прямому. Як зайців ловлять чи тарганів на кухні. У вас на кухні таргани гасають?