Iсторiя польсько-украiнських конфлiктiв т.2

До українців повсюдно вороже ставлення. Тут нема жодної дискусії на тему політичного лібералізму у ставленні до українців. Кожна програма, що проголошує потребу принципового вирішення української справи, маючи на увазі, що єдиними господарями на цій землі можуть бути тільки поляки, знаходить у суспільстві найширшу підтримку. Будь-яка спроба тієї чи іншої політичної автономії цих земель заздалегідь приречена на невдачу. Із союзниками німців ніхто тепер і пізніше не захоче мати щось спільне. Якщо хтось захоче зайняти іншу позицію, то програє у нинішньому суспільстві, хоча б і був якнайпопулярнішою особою.

Коли йдеться про українців, то варто познайомитися з поглядами політичних груп, які діють на цій території.

Стронніцтво Народове (Народова партія. — Ред.) видало «Зауваги щодо української справи». Ця праця містить 14 сторінок машинописного тексту.

У передмові автор відкидає помилкову, на його погляд, тезу, що «українське суспільство Східної Малопольщі ділиться на дві різні групи, з яких одна є пасивною селянською масою, дуже опортуністичною, яка шукає прямі вигоди, інша — це політично активна інтелігенція і напівінтелігенція, яка разом з кліром надає руху всьому народу і визначає політичний напрям його діяльності». Навпаки, стверджує автор, «є незаперечним фактом, що між українською інтелігенцією і українським селянством є координація діяльності, думки і тісна співпраця, про яку в польському суспільстві нікому й не сниться».

Далі автор стверджує факт, що українці 70 років співпрацюють з німцями, що «головний і перший ворог українського народу — це поляк».

Короткий абзац присвячено українській справі у польській державі. «Польський уряд проводить проукраїнську політику, підтримує їх національно-економічний рух, що не перешкодило йому в певний час провести пацифікацію серед українців».

Об'єктивно представлений період більшовицької окупації, коли це «українське населення тимчасово стає господарем становища». «Двори падають від грабунків українського селянина, вигнання інтелігенції з сіл і містечок, грабування до останку всього надбання кооперативного руху і масове захоплення всієї торгівлі через українську кооперацію». «Українці і євреї становлять головний корпус радянської адміністрації, на селі радянську владу захоплюють переважно українці, і також українською є міліція. Переважно їхніми руками здійснювалось вивезення польських колоністів і сільської інтелігенції в лютому 1940 р.».

Також період німецької окупації «дає клич на захоплення влади на території українцями», і попри те, що не виправдалися сподівання на створення Української держави з допомогою німців, переважає сліпа ненависть до Польщі.

До яких висновків доходить автор? Єдиним вирішенням українського питання є «політика фізичного виселення цілих районів з родинами за межі держави як громадян, які у своїй більшості виявились недостойними жити у цій державі». «А хто їх може взяти? Росія в обмін на поляків, що живуть у Росії, або і без обміну». «Росія з українцями дасть собі раду».

У «Політичних відомостях» — органі польської лівиці у Львові — № 108 від 10 грудня 1942 р. з'явилася стаття під назвою «Українська справа». Автор стверджує, що розчарування українців «щодо німців, зростаюча ворожість до окупанта на українській території не означають переходу в антигітлерівський табір, не створюють платформи до порозуміння з Польщею. Чому? Криваві події осені 1939 р. і літа 1941 р., масові вбивства поляків оунівськими боївками в селах і містечках Східної Малопольщі викопали прірву між українським і польським населенням. Почуття елементарної справедливості вимагає покарання цих злочинів. Жоден польський уряд, жодне польське політичне угруповання не може відступити від цієї вимоги, так само як ніхто, хто перебуває в таборі, який бореться з гітлерівською Німеччиною, не може відступити від вимоги покарати гітлерівських злочинців».

Автор статті далі стверджує, що «українське і польське населення національно неоднорідних територій історично приречене на співіснування. Переселення кількох мільйонів українців за Збруч чи близько 2 мільйонів за Сян являло би собою акт, який перевищив би своїм варварством всі жорстокості війни на цій території».

Яке є вирішення?

«Тверезомислячі українські елементи мусять рахуватися з тим, що Східна Малопольща разом з кількамільйонним українським населенням перебуватиме у кордонах Польської Держави».

Ставлення українців до Польщі значною мірою залежатиме від того, якою буде ця Польща. Відсутність землі і спричинене цим хронічне перенаселення українського села було причиною специфічного радикалізму українського селянина. «Надмір сільського населення мусить знайти зайнятість у швидко розбудовуваній промисловості». «Український селянин у новому образі промислового працівника і сучасного сільського виробника, втягнутого у ритм сучасного економічного життя, захоплений динамікою розвитку нової Польщі, знайде спільну мову з прогресивними польськими масами». «Польща повинна забезпечити українцям не тільки матеріальний добробут, але й повний національний розвиток культурних особливостей». «Радянський досвід вчить, що культурна автономія не стає причиною сепаратизму, якщо її урівноважує і нівелює динаміка економічного прогресу».

«Український робітник, якого не можна буде забезпечити роботою у малопольській промисловості, знайде працю в Сілезії, Варшаві чи на Помор'ї. Українського працівника не треба розглядати як працівника української території — разом з усіма громадянськими правами він мусить нести тягар відповідальності за долю всієї держави. Народна Польща може не привернути на свій бік українські партії, але вона може і повинна привернути на свій бік українське суспільство. І вона це зробить не шляхом національних концесій, а тільки і виключно привабливістю свого соціального змісту».

Також ліве крило польських соціалістів, так звані соціалісти-народники, у своїй заяві, опублікованій у «Вольності» від 13 грудня 1942 р., порушують українську справу. Приводом для неї стали останні арешти серед українців. «Український народ повинен прогнати своїх нинішніх політичних провідників. Перед українським народом стоїть шлях співпраці з польським населенням як єдина реальна і позитивна історична дорога. Співпраця українського населення з польським народом можлива лише на основі: а) визнання суверенності польського народу в Східній Малопольщі; б) Східні Землі Речі Посполитої ніколи не будуть Україною, а лише інтегральною частиною Польщі».

УКРАЇНЦІ ТА ЇХНЄ ОГОЛОШЕННЯ ПОВСТАННЯ

[Витяг]

З усіх боків надходить до польського суспільства інформація про підготовку українським населенням повстання проти польського народу з наміром вирізати всіх ляхів не тільки по селах, а й у містах.

Певна частина суспільства тим перелякана і перебуває в стані страху, мотивуючи це тим, що будь-який спротив голими руками озброєному і жорстокому в своїх діях противникові не має шансів на успіх.

Більшість суспільства живе з переконанням вчинити стійкий опір і налаштована на рукопашну боротьбу. Твердий опір, непоступливість, неперебірливість у засобах боротьби — це перемога!

Ось гасло більшості суспільства, яке не піддається жодним погрозам і залякуванню українських орд.

Суспільство вірить в силу виступів Армії Крайової і всіма силами підтримає кожну акцію самоооборони проти українського насилля. Всі стануть в одній згуртованій шерензі захисників прав і суверенності цієї землі в ім'я найшляхетніших гасел свободи і традиції нашого завжди вірного міста Львова.

Українці повинні бути до цього готові, і суспільство прагне їм це відверто сказати. Демаскувати їхні наміри твердим, ясним, солдатським поясненням, що кожний рух повстанців, кожний напад зустрінеться з енергійною реакцією і буде придушений в зародку, що оголошена полякам боротьба з польського боку буде проведена якнайрішучішим способом, аж~до повного знищення найменших осередків українсько-бандитської діяльності.