Революцiйна доба в Украiнi (1917–1920 роки): логiка пiзнання, iсторичнi постатi, ключовi епiзоди
Революцiйна доба в Украiнi (1917–1920 роки): логiка пiзнання, iсторичнi постатi, ключовi епiзоди читать книгу онлайн
Книга репрезентує новітні напрацювання автора у дослідженні революційної доби 1917–1920 рр. в Україні. Науковий інтерес зосереджується на ключових проблемах: співвідношенні соціальних та національних детермінант як органічних складових суспільних процесів, напрямів боротьби, домінантних ідейно-політичних і партійних тенденціях, дискусійних аспектах непростого осягнення і реалістичного відтворення комплексної картини досвіду однієї із найскладніших сторінок вітчизняного минулого.
Для науковців, викладачів, студентів, усіх, хто цікавиться і вивчає історію України.
Книга представляет новейшие наработки автора в исследовании революционного периода 1917–1920 гг. в Украине. Научный интерес сосредоточивается на ключевых проблемах: соотношении социальных и национальных детерминант как органических составляющих общественных процессов, направлений борьбы, доминантных идейно-политических и партийных тенденциях, дискуссионных аспектах непростого постижения и реалистичного воссоздания комплексной картины опыта одной из самых сложных страниц отечественного прошлого.
Для научных работников, преподавателей, студентов, всех, кто изучает историю Украины.
The book presents new author’s researches of the revolutionary period in Ukraine, 1917–1920. The scientific interest concentrates on key problems: correlation of social and national determinants as organic components of public processes, struggle directions, dominant ideological, political and party tendencies and debatable aspects of uneasy understanding and realistic reconstruction of a complex picture of the one of the most difficult shades of our past experience.
It is recommended for scientific workers, teachers, students, for those who are interested and study history of Ukraine.
Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала
Переведення переговору (очевидно, перевороту. — Авт.) в Києві лягло на сформовані вже два українські національні полки: «Богданівців» і «Полуботківців». Проголошення повної самостійності України мало відбутися на могилі Тараса Шевченка над Дніпром. Було вирішено повезти полк «Богданівців» пароплавом на могилу для участі в тому святочному проголошенні самостійності Української Держави, після чого полк мав повернутися до Києва, де тим часом «Полуботківці» повинні були захопити в свої руки всі важливіші пункти» 221.
Оскільки план М. Міхновського П. Мірчук викладає з посиланням лише на одне джерело — спогади С. Шемета, варто відзначити, які елементи відрізняють його від наведеного першоджерела, одночасно давши їм (цим елементам) оцінку. План виглядає аж надто фантастичним: затяті «автономісти» й «федералісти» мали «всі як один закинуть» свої принципи й пристати на самостійницькі державницькі ідеї політичного діяча, якого вони вважали не меншим ворогом, аніж більшовиків. Можливо навіть більш небезпечним, оскільки допускали ще в той час співпрацю з організаціями РСДРП(б), а М. Міхновського вважали «українським фашистом», безвідповідальним авантюристом тощо 222. Проте, як це не дивно, а саме такі контури, як наведені С. Шеметом, окресляться пізніше у діях полуботківців.
П. Мірчук твердить, що проведення перевороту лягло на вже сформовані два полки — богданівців і полуботківців. В іншому місці своєї книги автор доводить, що саме М. Міхновський починає організовувати полуботківський полк 223. Оскільки солдати-грушківці стали рішуче вимагати визнання їх полком ім. П. Полуботка, в двадцятих числах, точніше навіть наприкінці червня (Н. Падалка без будь-яких підтверджень називає середину червня 224) виникає закономірне питання, чи не змістив П. Мірчук події у часі? Викликає і природний подив, чому сформований, фактично існуючий полк (богданівців) мав відправитись до Канева, тоді як із солдатами-новобранцями, чия боєздатність, організованість, політична орієнтація були більш ніж проблематичними, пов’язувався ключовий, найвідповідальніший пункт плану — захоплення Києва (з військами штабу КВО за деякими даними близько 60 тис. чоловік. — Авт.). Відправка богданівців до Канева в такому разі логічна лише в одному випадку — позбавити Центральну Раду єдиної військової опори в Києві.
Цікаво, що П. Мірчук випускає в своєму цитуванні останнє речення С. Шемета, де йдеться про провал плану, й натомість зазначає: «Капкан виявив змову Винниченкові й Петлюрі і за їхньою намовою здержав «богданівців» як їх новий командир від участі в заговорі і в умовлений час з полком богданівців на могилу Шевченка не поїхав.
Полк полуботківців, натомість, розвивав свою роботу згідно з планом безперебійно» 225.
І, зрештою, ще один істотний момент. За С. Шеметом виходить, що план М. Міхновського провалився тоді ж, у червні 1917 р., і тоді ж, тобто ще до апогею полуботківського руху, він змушений був залишити Київ. Точно відомо одне — М. Міхновського вислано на Румунський фронт, проте коли це сталося, на жаль, немає даних. Але ні М. Грушевський, ні В. Винниченко, ні Д. Дорошенко, ні П. Христюк не вказують на прямий зв’язок висилки М. Міхновського з подіями 4–6 липня 1917 р. в Києві.
П. Скоропадський вважав, що «проти Міхновського з’єдналися обидві українські соціалістичні партії: есдеки і есери. Винниченко, Петлюра і Грушевський спільними силами старалися вирвати з його рук провід над національним рухом в війську, але це їм удалося зробити тільки за поміччю Керенського, який, як я чув, на прохання Петлюри заслав Міхновського (що був як адвокат прикомандирований до Київського військового суду) в дальній кут Румунського фронту» 226.
Жодного разу прізвище М. Міхновського не згадується в документах, публікаціях українських газет початку липня 1917 р. Все це дає підстави вважати не лише недоведеними твердження про участь М. Міхновського у повстанні полуботківців, але й у підготовці його плану. Швидше можна згодитись на те, що М. Міхновський був незаперечним натхненником самочинного творення українських збройних сил як оплоту самостійної Української держави. І з цього погляду формування полуботківського полку на зразок богданівського (здійсненого за наполяганням М. Міхновського і за його планом) можна кваліфікувати як дітище М. Міхновського, втілення його намірів.
Можна погоджуватись з тим, що думки М. Міхновського, його плани червня 1917 р. були використані і при виробленні плану повстання полуботківців 4 липня 1917 р. Однак існують серйозні підстави для заперечень про безпосереднє відношення М. Міхновського до створення плану повстання полуботківців від 4 липня 1917 р. і його реалізації.
Інакше важко пояснити і ще один істотний момент — вказівку документа П. Мілюкова на те, що автором плану був молодший урядник (в інших джерелах — рядовий. — Авт.) Осадчий.
Як би там не було, початок виступу солдатів-грушківців розпочався, згідно виробленого плану, після півночі 5 липня. Без особливих вагань наелектризований, зголоднілий, озлоблений натовп полуботківців кинувся до Києва. Уже з 2 години ночі з 4 на 5 липня в штаб Київської міліції стали надходити повідомлення, що на Сирці збираються дуже збуджені солдати-українці. З вигуками «Хліба дайте, ми голодні!» вони почали розтікатись в різних напрямках 227.
Орган українських соціал-демократів «Робітнича газета» так описувала початок виступу: «Вночі з 4 на 5 линпя начальник київської міліції п. Лепарський одержав відомості про те, що на Сирці збираються солдати, що звуть себе «полуботковцями», українці з полку ім. гетьмана Полуботка, і щось заміряють робити, але що саме, сього ніхто докладно не знав. Не знали, як показали дальші події, й самі «полуботківці». Ясно лише одно — сих людей ніби умисне виголоджували кілька днів, бо першим їх криком було «ми голодні й босі — ми хочемо хліба!». Се сказали вони богданівцям, які хотіли їх заспокоїть й закликали до порядку.
І от ця зголодніла маса, ще відповідно загітована, рішила скористати тимчасовим заколотом, який виник в зв’язку з останніми петроградськими подіями. Не уявляючи собі ясно, що саме їм треба робити, не маючи ніякого плану, ніяких ідейних гасел — маси голодних людей ідуть і роблять цілу низку непотрібних, нерозважних вчинків» 228.
Полуботківці передусім захопили зброю і кілька автомобілів у казармах 1-го резервного Українського полку, в залізничному батальйоні і 5-му авіапарку. Богданівці, за одними твердженнями, спробували заступити дорогу бунтівникам, за іншими ж — відразу перейшла на їх бік 229.
За свідченням командира полку ім. Б. Хмельницького його підлеглі в складі чотирьох рот вийшли з Бендерських казарм назустріч полуботківцям, не захопивши жодного патрона 230, і дружелюбно пропустили повсталих біля Караваєвих дач до міста 231.
Дещо інакше подає початок виступу П. Мілюков: «Богданівці спершу було заступили шлях полуботківцям і відібрали відозви членів вик. комітеу, які від’їхали на автомобілях. Але Майстренко почав кричати «вперед». Богданівці, переговоривши з полуботківцями, вирішили, що їх справа — добра, а Капкана слід заарештувати. Останньому довелось заявити, що він готовий іти разом…» 232.
