Укранська ментальнсть укранська державнсть (СИ)

На щастя, ниточку, що зв'язу╓ покол╕ння, не вда╓ться перерубати повн╕стю, поступове накопичення знань веде до поступового в╕дходу в╕д дико╖ перв╕сно╖ природи людини. Можна констатувати наявн╕сть ╕сторично╖ тенденц╕╖, що в середньому, незважаючи на в╕дкати, д╕╓ на протяз╕ в╕домо╖ нам ╕стор╕╖ - тенденц╕╖ наростаючого дом╕нування рац╕онального над ╕ррац╕ональним, а також спор╕днено╖ тенденц╕╖ розширення рол╕ ╕ поля свободи для п╕знавально╖ (когн╕тивно╖) спрямованост╕ немотивовано╖ активност╕. Тобто в ц╕лому в╕дбува╓ться рац╕онал╕зац╕я ментал╕тету ╕ поворот до мудрого, виваженого вир╕шення проблем. Разом з тим, под╕╖ нов╕тн╕х час╕в, починаючи з двадцятого стол╕ття, переконливо продемонстрували, що в умовах досить високо╖ цив╕л╕зованост╕ сусп╕льства, за допомогою в╕дпов╕дних практик ╕ в в╕дпов╕дних умовах, може бути досягнута значна ╕ррац╕онал╕зац╕я сусп╕льно╖ св╕домост╕, що приводить до ╕ррац╕ональних, диких д╕й, здавалося б, несум╕сних з культурою. Треба пам'ятати, що зустр╕ч з ╕ррац╕ональним веде до ╕ррац╕онально╖ реакц╕╖. Ось ц╕ спалахи, чи п╕дземн╕ поштовхи ╕ррац╕онального, рел╕г╕йний фундаментал╕зм, р╕зноман╕тн╕ форми екстрем╕зму, чи не ╓ вони пров╕сниками глобального землетрусу, ново╖ хвил╕ з╕ткнень минулого з майбутн╕м?

Основне питання поляга╓ в тому, чи зможе людська цив╕л╕зац╕я нарешт╕ стати достатньо розумною ╕ рац╕ональною, щоб уникнути нищ╕вних глобальних конфл╕кт╕в. Зг╕дно г╕потези техно-гуман╕тарного балансу, розроблено╖ А.П. Назаретяном, ╕снування цив╕л╕зац╕╖ забезпечу╓ться в╕дпов╕дн╕стю м╕ж технолог╕чним потенц╕алом ╕ культурними регуляторами, що дозволяють сво╓часно адаптуватися до власно╖ сили, перш н╕ж ця сила призведе до вза╓много знищення. Назаретян нав╕ть вид╕ля╓ окремий вектор еволюц╕╖ - вдосконалення культурно-психолог╕чних (ментальних) механ╕зм╕в стримування агрес╕╖. Але проблема в тому, що технолог╕чна потужн╕сть озбро╓нь зробила г╕гантський стрибок за ╕сторично незначний пром╕жок часу. За цей же пром╕жок часу ментальн╕сть народу практично не зм╕нилась, нов╕ м╕жнародн╕ механ╕зми стримування агрес╕╖ слабк╕ ╕ неефективн╕, ╕снують кра╖ни з досить арха╖чним мисленням, з такими ж арха╖чними л╕дерами, що мають повну монопол╕ю на прийняття р╕шень. Коли доля планети залежить в╕д вол╕ одн╕╓╖ людини, коли ядерний шантаж вважа╓ться мало не нормою, то виника╓ ситуац╕я балансування над пр╕рвою, яка не може продовжуватися необмежено довго. Коли засоби знищення сягають планетарного масштабу, т╕льки планетарна ╓дн╕сть народу може запоб╕гти знищенню планети, але культурний р╕вень народу все ще знаходиться на етн╕чному ╕ конфес╕йному р╕вн╕. Розвиток технолог╕╖ ╕ розвиток ментальност╕ в╕дбуваються сутт╓во несинхронно ╕ цю причину не можна усунути, бо вона в природ╕ речей. Людство все ще не може позбавитися д╕╖ ╕ррац╕ональних чинник╕в, не дивлячись на загрозу самому ╕снуванню цив╕л╕зац╕╖.

Як говорить укра╖нське присл╕в'я, "Богу потр╕бн╕ всяк╕ люди, ╕ вони в нього ╓". Серед них ╕сну╓ досить чисельна категор╕я хлопц╕в, як╕ з дитинства гралися з солдатиками ╕ ╕грашковою збро╓ю, п╕зн╕ше читали "во╓нн╕" книги ╕ дивилися "бойовики", мр╕яли про подвиги, гартували сво╓ т╕ло ╕ дух, а коли ╖м випадало брати до рук справжню бойову зброю, а ще до того й стр╕ляти, вони в╕дчували прилив неземних емоц╕й. Так╕ люди стають профес╕йними в╕йськовими або найманцями, шукачами пригод, для них "музика бою" - найсолодша, вони не бояться смерт╕, бо часто ╖╖ бачили, ╕ нав╕ть смерть товариша не в змоз╕ остудити ╖х бойового духу, небезпека ста╓ для них наркотиком, якого вони прагнуть, ╕ мирне життя для них огидне ╕ безсенсовне. Чи м╕г Наполеон обходитися без в╕йни? Люди, що з ним сп╕лкувались на засланн╕ з подивом ╕ жахом в╕дзначали, що в нього не було ан╕ найменшого жалю чи сп╕вчуття до тих сотень тисяч солдат, к╕стки яких залишились розкидан╕ по вс╕й ╢вроп╕. В╕н м╕г жалкувати, що не зовс╕м так як треба розм╕стив в╕йська, чи спланував х╕д кампан╕╖, що в Рос╕╖ виявилося занадто мало ресурс╕в для його 600-тисячно╖ арм╕╖ ╕ т. п., але н╕ слова жалю до будь-яко╖ конкретно╖ людини. В╕н безперервно продовжував обдумувати х╕д в╕йськових операц╕й, але н╕коли про те - для чого потр╕бн╕ ц╕ операц╕╖, як╕ будуть ╖х насл╕дки коротко ╕ довготерм╕нов╕. Це була машина в╕йни.

Часто говорять - героями не народжуються. Я переконаний в зворотн╕й тез╕ - геро╖зм закладений в генах людини. Потр╕бн╕ лише умови, щоб в╕н проявився. Коли ми анал╕зу╓мо д╕╖ великих завойовник╕в, починаючи в╕д Олександра Македонського ╕ зак╕нчуючи Г╕тлером, то впада╓ в оч╕ ╕ррац╕ональн╕сть ╖х д╕й, наявн╕сть мети, що аж н╕як не сум╕сна з╕ здоровим глуздом. Чому так в╕дбува╓ться? В╕дпов╕дь дуже проста - на першому м╕сц╕ бажання повоювати, ╕ на останньому - бажання якось аргументувати це перше бажання. Переможц╕в не судять! Не в╕йна народжу╓ геро╖в, а геро╖ народжують в╕йну. ╤ як т╕льки потенц╕альний "герой" дорива╓ться до влади, н╕хто його не втрима╓ в╕д агрес╕╖ (х╕ба що куля, як Г╕тлера, отрута, як Олександра Македонського, заслання, як Наполеона, чи благословенна смерть, як Чинг╕зхана). ╤ в цьому поляга╓ одна з трагед╕й людства - не може цив╕л╕зац╕я повною м╕рою стримувати зв╕рин╕ ╕нстинкти, що д╕сталися нам в╕д далеких наших предк╕в, ╕ ми не в змоз╕ прогнозувати чим це обернеться в майбутньому.

Розд╕л 1.2. Активн╕сть, праця, свобода.

Людину пост╕йно роздира╓ м╕жусобиця розуму ╕ пристрастей.

Блез Паскаль

Життя сусп╕льства поляга╓ в активност╕ його член╕в, а найважлив╕ший вид активност╕, що створю╓ умови для життя - праця. Вона входить в систему сусп╕льних в╕дносин ╕ б╕льше того, вона ╓ головним сусп╕льним в╕дношенням в систем╕ сусп╕льного виробництва (в терм╕нолог╕╖ марксизму), з якого вит╕ка╓ вся економ╕ка. В традиц╕ях, закладених марксизмом, праця розгляда╓ться як жорстока необх╕дн╕сть, а експлуатац╕я, тобто присво╓ння соб╕ частини продукту чужо╖ прац╕ - як неприкритий грабунок ╕ насильство. Праця - як нещастя, неробство - як щастя, життя в оч╕куванн╕ виходу на пенс╕ю, сприйняття багатства, як м╕стично╖ сили, що позбавля╓ в╕д необх╕дност╕ трудитися ╕ перетворю╓ життя в рай на земл╕, мр╕╖ про сусп╕льство, де "все по потреб╕", вс╕ ц╕ уявлення також мають ╕ррац╕ональне б╕олог╕чне кор╕ння, хоч найб╕льш повною м╕рою вони розцв╕ли в ╕ндустр╕альному сусп╕льств╕.

Якщо ми звернемось до час╕в, коли людина жила в злагод╕ з природою ╕ сама була частиною природи, мисливцем, збирачем, тобто в ц╕лому - добувачем, то виясня╓ться, що праця для тако╖ людини була потребою, не в сенс╕ задоволення житт╓вих потреб, а в сенс╕ задоволення природного ╕нстинкту добувача, того самого ╕нстинкту, який в наш час проявля╓ться в д╕яльност╕ вищезгаданих член╕в сп╕льнот мисливц╕в ╕ рибалок. Праця для нього була проявом того, що вище ми означили терм╕ном, немотивована активн╕сть. Природа творить мудро, гармон╕йно ╕ узгоджено. Ситуац╕я стала зм╕нюватися, коли людина почала братися за розум. Нов╕ технолог╕╖, наприклад, землеробство, вимагали в╕д не╖ виконання нових функц╕й, до яких людина психолог╕чно була не пристосована, бо не мала в╕дпов╕дних ╕нстинкт╕в. Нарешт╕, з появою системи рабства праця стала перетворюватися в насильство ╕ страждання.

На щастя, й тут природа зробила нам подарунок. Справа в тому, що систематичне виконання виробничих процедур форму╓ у людини "профес╕ональну душу", коли св╕тосприйняття зм╕ню╓ться в╕дпов╕дно до виробничо╖ практики, праця поступово перетворю╓ться в улюблену працю, людина знаходить покликання в сво╖й профес╕╖. (Або ж, якщо вона покликання не знаходить, то намага╓ться знайти його в ╕нших заняттях. Зокрема, в середовищ╕ протестант╕в почуття покликання сприймалось як божа благодать ╕ боже благословення). Вих╕д на р╕вень покликання означа╓ наявн╕сть як╕сних зм╕н в сприйнятт╕ прац╕ - вона перетворю╓ться в потребу, таку ж саму як ╕ та, що пов'язана з д╕╓ю ╕нстинкту, трудова активн╕сть людини ста╓ немотивованою ╕ ╕ррац╕ональною. Як пише Макс Вебер в книз╕ "Протестантська етика ╕ дух кап╕тал╕зму", "...сама його робота стала необх╕дною умовою його ╕снування. ╢дина мотивац╕я, яка до того ж п╕дкреслю╓ всю ╕ррац╕ональн╕сть под╕бного способу життя з точки зору особистого щастя, поляга╓ в тому, що людина ╕сну╓ для роботи, а не робота для людини". Тобто, епоха землеробства створила в╕дпов╕дну етику землероба - потребу в обробц╕ земл╕. Один погляд на весняну чорну землю народжував образи ниви, що колоситься, ╕ вимагав сво╓часного виконання ус╕х роб╕т, щоб земля давала зерно. Це етика т╕сного зв'язку з землею, в╕дчуття себе частиною земл╕, з яко╖ людина виходить ╕ в яку пот╕м верта╓ться, в╕дчуття ╓дност╕ ус╕х природних стих╕й ╕ природних ритм╕в. Ця етика виникла як результат практики, що форму╓ душу профес╕онала, для якого робота - покликання. Така людина пережива╓ глибоке задоволення в╕д сво╓╖ прац╕ ╕ буде працювати, поки ╖╖ носять ноги, ╕ нав╕ть будучи старим ╕ нем╕чним, вона буде насолоджуватися видом ниви, що колоситься ╕ буде передавати св╕й многотрудний досв╕д нащадкам.