Укранська ментальнсть укранська державнсть (СИ)

В цьому нема╓ жодно╖ заслуги самого народу - так склалися ╕сторичн╕ обставини ╕ так розвивався процес в тих обставинах. (В цьому сенс╕, розтиражована марксистами, теза того ж таки державника Гегеля про "╕сторичн╕" ╕ "не╕сторичн╕" народи, де "╕сторичн╕сть" визначалась по наявност╕ державност╕, не витриму╓ критики з точки зору просто╖ лог╕ки, бо виходить, що ╕сторичн╕ обставини, що посприяли утворенню державност╕, стають як╕стю самого народу, перетворюючи його з "не╕сторичного" на "╕сторичний", або навпаки. А як бути, наприклад, з народами, що створились з дек╕лькох етнос╕в саме завдяки довгому насильницькому перебуванн╕ в одн╕й держав╕?). По-перше, ще в домонгольськ╕ часи на Ки╖вськ╕й Рус╕ панували досить сильн╕ в╕чов╕ традиц╕╖. Так, наприклад, з 50 ки╖вських княз╕в 14 були запрошен╕ саме в╕чем. По-друге, на Укра╖н╕-Рус╕ п╕сля монгольського нашестя залишилося в╕дносно мало ел╕ти княжо╖ доби, тобто переважна б╕льш╕сть укра╖нсько╖ шляхти була посполитого козацького походження ╕ в пер╕од формування козацтва була орган╕чною частиною народно╖ сп╕льноти. По-трет╓, посполитий в╕льно м╕г стати козаком ("покозачитися"), якщо був готовий "платити кров'ю за землю", тобто нести в╕йськову службу за зв╕льнення в╕д податк╕в. Таким чином, в сусп╕льств╕ були практично в╕дсутн╕ станов╕ бар'╓ри, а ╕снування громад забезпечувало високий р╕вень залученост╕ людей вс╕х стан╕в до сусп╕льного життя, тобто пол╕тизац╕╖. А тому слова, типу: "Ми, Богдан Хмельницький, Гетьман В╕йська Запорозького, усе В╕йсько Запорозьке ╕ увесь мир Християнський Руський ..." мали п╕д собою ц╕лком реальн╕ п╕дстави пол╕тично╖ ╓дност╕ усього укра╖нського народу, по сут╕ - народу-нац╕╖. (Через стол╕ття останн╕й писар Запор╕зького Низового в╕йська, ╤ван Глоба використовував формули "...од усього в╕йська Запорозького ╕ Укра╖нського...", а також "...од усього в╕йська ╕ народу Укра╖нського..."). Можливо, в т╕ часи укра╖нська сп╕льнота була ╓диною в ╢вроп╕, де нац╕ональний л╕дер звертався в╕д ╕мен╕ усього народу, без винятк╕в. (Пор╕вняйте - "Держава - це я", або "Мы, Николай Первый"). В ╢вроп╕ ╕дея прав ╕ свобод для вс╕х верств населення, започаткована Великою французькою революц╕╓ю розвинулась повною м╕рою лише п╕сля промислово╖ революц╕╖. Наприклад, в перш╕й половин╕ XIX стол╕ття, коли польська шляхта виборювала права для польського народу в Рос╕йськ╕й ╕мпер╕╖, то йшлося виключно про права польсько╖ шляхти, про права кр╕пак╕в не було жодно╖ мови. Разом з тим, напевно можна говорити про польську пол╕тичну шляхетську нац╕ю, бо по-перше, вона ╕сторично мала високий р╕вень внутр╕шньо╖ соц╕ал╕зац╕╖ ╕ демократизму, а по-друге - була надзвичайно численною, фактично, окремим народом з р╕внем достатку в д╕апазон╕ в╕д магната до простого землероба-селянина. Але укра╖нц╕ в польськ╕й держав╕ також ч╕тко ╕дентиф╕кували себе окремим народом, наприклад, "у льв╕вських м╕ських книгах в╕д 1599 р. використову╓ться терм╕н "руська нац╕я" (Natio Ruthenica)", (Г.П. П╕вторак, Походження укра╖нц╕в, рос╕ян, б╕лорус╕в, та ╖хн╕х мов. 2001).

Як пише Н. Яковенко: "Найб╕льш пом╕тною рисою, котру можна в╕днести до фундаментальних ознак вживаного в т╕ часи ╓много поняття яко на Укра╖н╕, була умовн╕сть станових перегородок м╕ж др╕бним шляхтичем, боярином, м╕щанином ╕ козаком. На прикордонних територ╕ях, що перебували п╕д загрозою сп╕льно╖ небезпеки, зам╕сть станового бар'╓ру на перше м╕сце висувався чинник профес╕йно╖ сол╕дарност╕ збройного люду. Це сприяло витворенню сво╓р╕дно╖ соц╕ально╖ м╕кроструктури, властиво╖ лише Укра╖н╕ (в тогочасному сенс╕ поняття). ╥╖ можна охарактеризувати як м╕шану: шляхетську - за незалежною позиц╕╓ю ╕ усв╕домленням власно╖ г╕дност╕, боярсько-козацьку - за родом занять, виклично-хоробру - за способом життя ╕ усталеними ц╕нностями, врешт╕, що вельми сутт╓во - мало розшаровану у майновому в╕дношенн╕. Не п╕дляга╓ сумн╕ву абсолютна перевага в цьому пограничному соц╕ум╕ укра╖нського чи, принаймн╕, зукра╖н╕зованого етн╕чного елементу. Тож недивно, що в кожному черговому конфл╕кт╕ з м╕сцевими владами ново╖ (польсько╖) хвил╕, яка опанувала наддн╕прянськ╕ земл╕ з 20-30-х рок╕в XVII ст., ста╓ потенц╕йно присутн╕м елемент м╕жнац╕онального антагон╕зму". Слово, "м╕жнац╕онального", вжите ╕сториком, що може сприйматися пол╕тологами, як ╕сторичний анахрон╕зм, насправд╕ таким не ╓. Вже тод╕ укра╖нський народ усв╕домлював себе не т╕льки як певну етн╕чну ╓дн╕сть, а також, (а може в першу чергу), як ╓дн╕сть пол╕тичну, тобто об'╓днану ц╕лком певними ╕ властивими саме цьому народу уявленнями про права, свободи ╕ сусп╕льну орган╕зац╕ю.

Про наявн╕сть укра╖нсько╖ нац╕╖ св╕дчить той очевидний факт, що мешканц╕ р╕зних частин ╕сторично╖ Укра╖ни, як╕ довгий (нав╕ть в ╕сторичних масштабах) час перебували в р╕зних державах (Москов╕╖-Рос╕╖, Реч╕ Посполит╕й, Польщ╕, Австро-Угорщин╕), не перестали вважати себе укра╖нцями ╕ ч╕тко усв╕домлювали свою спор╕днен╕сть ╕ приналежн╕сть до ╓диного соц╕ально-╕сторичного орган╕зму, сво╓╖ в╕тчизни - Укра╖ни. Це явище було абсолютно новим ╕ незрозум╕лим нав╕ть для ╓вропейських л╕дер╕в як╕ з великим здивуванням сприйняли претенз╕╖ Галичини на створення укра╖нсько╖ незалежно╖ держави п╕сля розвалу Австро-Угорсько╖ ╕мпер╕╖, внасл╕док чого стали на сторону Польщ╕ в укра╖нсько-польськ╕й в╕йн╕ 1918 - 1919 рок╕в, ╕ "блакитна арм╕я" Юзефа Галера, сформована Антантою в "колисц╕ свободи" - Франц╕╖ для захисту в╕д б╕льшовик╕в, була використана Польщею для придушення укра╖нц╕в. Найб╕льш дивним було те, що укра╖нський етнос виявився таким пол╕тизованим ╕ згуртованим, що зм╕г так швидко "з нуля" збудувати бо╓здатну арм╕ю. Насправд╕, це не повинно викликати подив з огляду на те, що укра╖нська нац╕я вже (а може, все ще) ╕снувала. Аналог╕чно поставилася ╢вропа до Укра╖нсько╖ Народно╖ Республ╕ки, яка без зовн╕шньо╖ допомоги, на жаль, не спромоглася протистояти б╕льшовицьк╕й навал╕, в результат╕ чого невдовз╕ ╖╖ народ зазнав незл╕чених страждань. Укра╖на в цьому сенс╕ не ун╕кальна. Живий приклад - курди, як╕ не мали сво╓╖ державност╕, але вважають себе розд╕леною нац╕╓ю ╕ безумовно, являють собою таку нац╕ю, бо довгий час будучи в розд╕леному стан╕ не втрачають сво╓╖ ╓дност╕.

Вся ╓вропейська, а за нею ╕ укра╖нська пол╕толог╕я пов'язу╓ процес нац╕огенезу (перетворення народу, етносу в нац╕ю ╕ розвиток нац╕й) з пров╕дною, нав╕ть визначальною роллю ел╕ти в цьому процес╕. Це пов'язано з тим, що теор╕╖ утворення нац╕й опирались виключно на зах╕дно╓вропейський досв╕д, б╕льше того - на досв╕д великих "╕сторичних", в терм╕нолог╕╖ Гегеля, народ╕в. (Огляд в╕дпов╕дних теор╕й ╕ посилань можна найти зокрема в робот╕ Георг╕я Касьянова, "Теор╕╖ нац╕╖ та нац╕онал╕зму", 1999 р.). Характерна риса цих народ╕в з точки зору нац╕огенезу поляга╓ якраз в наявност╕ станового ╕ феодального розколу, про який йшлося вище. Саме ел╕та в цих кра╖нах першою згадала про "дух народу", про необх╕дн╕сть зламу станових перепон ╕ перетворення "худоби, що вм╕╓ говорити" в актора ╕стор╕╖. Узагальнення тако╖ модел╕ нац╕огенезу, перенесення ╖╖ взагал╕ на вс╕ народи дуже нагаду╓ спроби загнати п╕д марксистську модель сусп╕льно-економ╕чних формац╕й ╕стор╕ю ус╕х кра╖н, без винятку. Насправд╕, зах╕дно╓вропейський досв╕д - ун╕кальний. Б╕льш менш однаковий характер розвитку зах╕дно╓вропейських кра╖н зумовлений дуже т╕сними зв'язками м╕ж ними. Вже за Ла-Маншем в Англ╕╖, а ще б╕льше - в Шотланд╕╖ чи ╤рланд╕╖ ми бачимо дещо ╕нш╕ явища. Так само сво╓р╕дна Скандинав╕я, ╕ дал╕ - Польща, Укра╖на, не говорячи вже про кочовик╕в чи Далекий Сх╕д. Якщо опиратися на зах╕дно╓вропейську модель, то формування нац╕╖ укра╖нц╕в почалося в к╕нц╕ XIX стол╕ття, разом з виникненням кап╕тал╕стичних в╕дносин. Власне це й стверджу╓ться практично ус╕ма досл╕дниками. А з кого вона сформувалася? З малорос╕в? А як бути, наприклад, з галичанами, що жили зовс╕м в ╕нш╕й держав╕ аж до 1939 року? ╤ чому укра╖нц╕, що були розд╕лен╕ на дек╕лька (до шести) частин та ще й пом╕ж р╕зними державами стали одн╕╓ю нац╕╓ю? Як це могло в╕дбутися ╕ при чому тут кап╕тал╕стичн╕ в╕дносини, модерн╕зац╕я ╕ початок ╕ндустр╕ально╖ епохи? Ясно, що якби укра╖нська нац╕я формувалась в к╕нц╕ XIX стол╕ття в межах ╓диного пол╕тичного простору - Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖, то вона б не мала жодних характерних особливостей, що в╕др╕зняють ╖╖ в╕д титульно╖ рос╕йсько╖ нац╕╖, в╕дбулося б так жадане для ╕мпер╕╖ злиття трьох братських народ╕в.