Тi, що спiвають у тернi

— А звідки ти це знаєш, мила моя?

Вона довго вагалася, а коли все ж таки наважилася, отцю Ральфу довелося нахилити голову ближче до її вуст, несвідомо пародіюючи позу священика, що вислухує сповідь; він прикрив рукою обличчя від її очей, підставив своє елегантне, немов точене, вухо і приготувався до найгіршого.

— Це триває шостий місяць, отче. У мене страшенно болить живіт, але це не схоже на розлиття жовчі, а ще… Отче, з моїх сідниць виливається стільки крові!

Він мимовільно відсахнувся, чого з ним ніколи не траплялося у сповідальній кабінці, й ошелешено витріщився на пониклу від сорому голову дівчини. Скільки емоцій збурилося в його душі! Він не відразу зміг опанувати себе. Отець Ральф відчув приємне, але суперечливе полегшення: з одного боку він так розлютився на Фіону, що готовий був її вбити, а з іншого — його пронизала повага до маленької дівчини, яка так довго страждала і так добре трималася; а ще він відчув невимовну всеохоп-лювану збентеженість та розгубленість.

Річ у тім, що він теж був заручником свого часу та його звичаїв, як і Меґі. У кожному місті, де йому довелося служити, від Дубліна до Джилленбоуна, легковажні дівчата й повії навмисне приходили до сповідальної кабінки, щоби пошепки сповіщати йому свої фантазії як реальні події, переймаючись лише однією гранню його особистості — чоловічим началом і не бажаючи зізнатися самим собі, що здатність це начало розбудити за межами їхніх можливостей. Вони стиха бурмотіли про те, як чоловіки проникали в кожен їхній отвір, про сороміцькі заборонені ігри з іншими дівчатами, про хтивість та подружню зраду, а кілька дівчат із надзвичайно розвиненою уявою навіть розповідали про свої статеві стосунки зі священиками. Він незворушно вислуховував ці розповіді, відчуваючи лише огиду й презирство, бо після суворої дисципліни семінарії подібні спокуси чоловікові його покликання й типу витримати було надзвичайно просто. Але ті дівчата ніколи-ніколи не розповідали йому про оту таємничу властивість їхнього організму.

Хоч як він намагався, але не зміг стримати палючого припливу збентеження та ніяковості, що розлився по всьому його тілу; прикривши рукою скорчене гримасою обличчя і відвернувшись убік, отець Ральф де Брикасар чи не вперше в житті переживав приниження від того, що його обличчя спалахнуло сором’язливим рум’янцем.

Але він прийшов, щоб допомагати, а не червоніти. Переконавшись, що рум’янець минув, отець Ральф рвучко підвівся, підняв Меґі й посадовив її на пласке мармурове підніжжя пам’ятника — тепер їхні обличчя опинилися на одному рівні.

— Поглянь на мене, Меґі. Ні, ти поглянь на мене!

Вона підняла на нього переполохані очі — й побачила, що він усміхається. І враз її душа сповнилася радістю. Якби вона й справді помирала, то священик так не всміхався б; вона добре знала, як багато значила для нього, бо він ніколи цього не приховував.

— Меґі, ти не помираєш, і ніякого раку в тебе немає. Не мені розповідати тобі, в чім річ, та я краще розповім. Твоя мати мала розповісти тобі про це ще кілька років тому, приготувати тебе до цього, а чому вона це не зробила — поза межами мого розуміння.

Поглянувши на незбагненно-незворушного ангела вгорі, отець Ральф розсміявся своїм стриманим сміхом.

— Господи милосердний! І що ти тільки не змушуєш мене робити! — І продовжив, вже звертаючись до Меґі, яка з нетерпінням чекала його пояснень: — Колись, ставши дорослою жінкою і дізнавшись набагато більше про те, як влаштований світ, ти, можливо, згадаєш про цю розмову з ніяковістю, а може, навіть соромом. Але нічого сороміцького чи поганого в цьому немає. Розповідаючи тобі про це, я, як і в решті випадків, є інструментом у руках Нашого Господа. Це моя єдина функція на землі; іншої у мене не може бути. Ти була налякана, ти потребувала допомоги, і Бог послав тобі поміч у моїй скромній особі. Затям це, Меґі, затям добряче. Я священик Господа Бога і промовляю від його імені. З тобою, Меґі, трапилося те, що трапляється з усіма жінками. Один раз на місяць впродовж кількох днів із тебе виходитиме кров. Це починається приблизно у віці дванадцяти-тринадцяти років. До речі, тобі ж уже виповнилося тринадцять?

— Мені п’ятнадцять, отче.

— П’ятнадцять? Тобі? — Він похитав головою, до кінця не вірячи дівчинці. — Що ж, якщо ти так кажеш, то мені доведеться повірити тобі на слово. Тоді це означає, що ти розвинулася пізніше за більшість дівчат. Але ця кровотеча відбуватиметься щомісяця, аж поки тобі не виповниться років з п’ятдесят; в одних жінок вона трапляється з регулярністю фаз місяця, а у других — менш регулярно. У декотрих жінок крововиливи проходять безболісно, а інші мучаться від сильного болю. Ніхто не знає, чому в різних жінок це відбувається по-різному. Але те, що в тебе почалися крововиливи, означає, що ти стала зрілою. Ти знаєш, що означає «стати зрілою»?

— Звісно, що знаю, отче! Я ж книжки читаю. Це означає стати дорослою.

— Відповідь правильна. Допоки триватимуть ці виливи, ти будеш здатна народжувати дітей. Кровотеча — це частина циклу розмноження. Як відомо, у часи, що передували гріхопадінню, Єва не мала менструацій. Саме так і називається ця кровотеча — менструація. Менструювати. Затямила? Та коли Адам та Єва согрішили, Господь покарав жінку сильніше за чоловіка, бо насправді гріх стався саме через її провину. Вона ж бо спокушала чоловіка. Пам’ятаєш слова з Біблії: «В печалі народжуватимеш ти дітей своїх». Цими словами Господь хотів сказати ось що: для жінки все, що пов’язане з дітьми, буде пов’язано з болем. Діти — це велика радість, але й великий біль. Така твоя доля Меґі, й ти маєш із нею змиритися.

Вона цього не знала, але саме в такий спосіб отець Ральф надав би допомогу будь-кому зі своїх парафіянок, хоча й з меншою особистою зацікавленістю: лагідно, але дещо відсторонено, не асоціюючи себе з цією бідою. Можливо, простіше, з меншим пафосом, від чого його втіха та допомога були б тільки сильнішими. Він здавався вищим за ці життєві дрібниці, й від того вони самі здавалися неістотними та скороминущими. Отець Ральф робив це підсвідомо; жоден, хто приходив до нього за втіхою, не міг поскаржитися, що він поглянув на нього зверхньо та з погордою, або ж звинуватив у слабкості. Багато священиків змушували своїх парафіян почуватися винуватими, ницими та нічого не вартими. Але не такий був отець Ральф. Він давав людям відчути, що і в нього є свої печалі та болючі проблеми, дивовижні печалі та малозрозумілі їм проблеми, однак від цього вони не ставали менш реальними. Сам він не знав — і ніхто не роз’яснив йому, — що левова частка його привабливості та харизми полягала не в самій його особистості, а в чомусь піднесеному, майже божественному, і водночас — такому людяному, що виходило з його душі.

Що ж стосувалося Меґі, то він розмовляв із нею так само, як і Френк — як з рівною собі. Але він був старшим, мудрішим та освіченішим за Френка, і тому — набагато кращим повірником. А який чудовий був його голос із ледь помітним ірландським акцентом та округлою британською вимовою! Увесь страх та смуток, які так мучили Меґі, немов рукою зняло. Однак вона була молода, допитлива і тепер їй страшенно кортіло про все дізнатися, бо вона не переймалася химерною філософією тих, хто постійно скнів над питаннями не про власну сутність, а лише про власну видимість. Він був її другом, любовно випестуваним ідолом її серця, новим сонцем на її небосхилі.

— А чому не ви мали розповісти мені про це, отче? Чому ви сказали, що це слід було зробити матусі?

— Це тема, яку жінки тримають у межах свого кола. Говорити про свою чи чиюсь іншу менструацію в чоловічому товаристві не заведено. Про це говориться строго між жінками.

— А чому?

Він похитав головою і розсміявся.

— Чесно кажучи, я й сам не знаю чому. Мені навіть хочеться, щоб це було не так. Але можеш повірити мені на слово, що це саме так. Ніколи й нікому не кажи про це ані слова, окрім своєї матері. І не кажи їй, що ми про це з тобою говорили.

— Гаразд, отче, не скажу.