Крайня межа (СИ)

- Та, ні таку дурню просто не можливо вигадати. Просто ще в себе не можу прийти. - Він застиг на місці явно перетравлюючи мої слова.

- Ти мені віриш? - видихнув він, не зводячи з мене погляду.

- Так все ж логічно, я повертаюсь додому трохи раніше, бачу голу дівку на тобі, ти це пояснюєш, що то від дії афродизіаку…

- Блін…блін…блін, але то все так і є. - метушливо наблизився він до мене та я виставила руку вперед нього і він спинився. Нервово потерла своє лице. Він стояв блідий, важко ковтнув в його очах був розпач. Його відчай шматував мою душу.

- Ярослав, все проїхали. Я з біса не хочу нічого виясняти і битися головою об стінку. Істерики в мене лімітовані, одна на цьому тижні вже була. Хочеш знати, що я почуваю? Біль сухий, в’їдливий, від якого перед очима мушки літають. Злість гостру, жалючу, від якої нутрощі зводить. Жах щемлячий, палючий, паралізуючий, такий, що збавляє розуму. Я такого армагедону почуттів на рівному місці ніколи не почувала. І якось тяжко та я зрозуміла, що виявляється ти мені дуже близький і дорогий і я маю до тебе почуття. І я поки що не пережила такого відкриття. Це щось для мене, занадто. Тому будь добрий дай мені дійти якоїсь точки опори в собі і тоді ми з тобою поговоримо.

- Твою ж… - він зробив несміливий крок назад, притулився до стіни і по ній з’їхав на підлогу. Тільки на підлозі вибухнув істеричним сміхом. Він сміявся до сліз. - Ти мене таки зведеш з розуму. - видихну він.

- Все буде добре. Не можу сказати, що буквально зараз, але все нормально.

- Яке нормально? Я навіть підійти до тебе не можу. - це звучало з жалем та якоюсь приреченістю в голосі. Любов я завжди рахувала митями щастя, а не страждання. Це було боляче, та боляче було і мені і йому, безнадійність обіймала його чорна та безпросвітна. Піднялася, він насторожено поглянув на мене, не розуміючи чого від мене чекати, опустилася навколішки поряд нього, а він здається і дихати перестав. Провела рукою по його лиці і його зіниці розширилися.

- Ти що зовсім не спиш? - запитала я, розглядаючи чорні круги перед очима, та обводячи такі дорогі риси його лиця.

- Не зовсім. - буркнув він. Я провела рукою по його волоссю, він потягнувся за ласкою, потім потягнув мене на себе посадив до себе на коліна і міцно притис до себе. Його серце так гулко гупало, що мені здавалося,що йому від того боляче, а він тільки міцніше притискав мене до себе.

- Задушиш божевільний. - пискнула я, коли мені вже здалося, що мої ребра тріщать. Ведмежу хватку він ослабив і мені вдалося навіть вдихнути.

- Боюся відпустити. Боюсь, що ти знову будеш, як живий мрець. Дивитися будеш крізь мене. Лякатися, коли я наближаюсь. Я хочу підійти, а ти відвертаєшся. А я не знаю, що з цим робити. Я не знаю, як мені жити далі. Не знаю, чи виживу,коли ти підеш. Не знаю, як повернути тебе. Ти начебто і тут, а тебе не має. Ти близько і водночас так недосяжно для мене. Я так не хочу того більше. Не хочу підкрадатися до тебе серед ночі, просто подивитися на тебе і боятися , що ти проснешся і проженеш мене. Бо тільки так я міг бути поряд тебе, ну хоч трішки. І боротися зі спокусою доторкнутися до тебе. Не хочу більше думати, коли ти підеш і як мені тебе спинити. І не хочу думати,що тобі боляче. Що то через мене і я нічого не можу зробити. Не хочу думати, що з тобою може щось статися. Не хочу, щоб ти хворіла. Не хочу думати, що ти більше не захочеш мене бачити. Або думати, коли ти мені це скажеш. Не хочу бачити, як ти плачеш. - і він обережно витер сльози з мого лиця. - Я тебе люблю. Я певно не вмію того робити, але люблю, як умію. Я тебе сильно люблю. І хочу, щоб ти була зі мною. - в його очах була мольба і він чекав.

- Я тебе люблю. Я з тобою. - виговорила я з забитим носом, розтираючи сльози і соплі рукою. А потім розсміялася під його злегка диким поглядом. - Допоможи мені встати і знайди мені паперового рушника, геть фігова з мене романтична панянка. - гнусявим голосом пробурмотіла я. Ярослав встав і підняв з підлоги мене, простягнув мені серветку. Я звільнила свій ніс.

- В кіно після таких зізнань обов’язково слідує поцілунок і як то вони вмудряються це робити, коли я навіть дихати не можу. - пожалілася я йому. - І не дивися на мене так, а то самій стає страшно глянути в дзеркало.

- Ти красива. - так з почуттям сказав він, що я розсміялась знову.

- Воістину кажуть, що закохані чоловіки сліпі. - відсміявшись відказала я. - Ніс червоний і я всі в червону цяточку то просто несказана краса. - А він мене знову обережно обійняв.

- Ти для мене завжди красива. А з поцілунками ми щось вирішимо. - неспішною ласкою заклав він мені прядку волосся за вухо. А я притулилася до нього.

- Щось після таких зізнань мене ноги не тримають. - пожалілася я. А він тут же підхопив мене на руки і поніс.

- Куди ти мене несеш, божевільний?

- В ліжко. - суворо відрубав він.

- А, моє ж ліжко…- почала бурмотіти я.

- В моїй кімнаті. - голосом, що не терпів заперечень озвучив він мені. І чорт з тобою, погодилася я. А він доніс і обережно положив на ліжко, та й сам заліз і притис мене до себе.

- Так краще? - запитав він.

- Значно.

- Тоді поспи. Тобі треба набиратися сил.

- Тобі теж було б нормально, якби відпочив.

- Я полежу з тобою. Просто полежу. - він обійняв мене і так ми й лежали. Поки його дихання не вирівнялося і він не заснув. Я потихенько відсунулась від нього, щоб просто на нього подивитися. Під очима у нього залягли чорні круги та й вигляд він мав зморений. Провела рукою по його щоці, щетина кололася. М-да бритва все виправить, поводила я ще рукою по його щетині. Я скучила за ним, я скучила за дотиком до нього, за запахом, що здавався найкращим у світі, за його очима в яких могла побачити всі відтінки радості і смутку, а ще відверту цікавість, та щирі почуття, його губи так і манили до них доторкнутися, тому відвести від нього очей була не сила. Я дозволила собі поблажку і обвела пальцями його риси обличчя, хоч і тяжко було, та я все ж трішки посунулася від нього і просто лягла поряд нього прислуховуючись до його серцебиття. Було надзвичайно комфортно просто так лежати і слухати його сопіння. Під його сопіння я й заснула.

Прокинулася, коли за вікном була вже ніч, мені було жарко, від Ярослава йшов жар, просто, як від пічки. Пити хотілося до нестями, ворухнулася відсунутися від нього, та він відкрив очі, вони були такі сонні,що здається спочатку він ніяк не міг нічого зрозуміти, а потім згріб мене до себе і прошепотів десь біля скроні.

- То мені не приснилося? І ти поряд.

- Я поряд. І мені поряд тебе дуже подобається. Тільки я до нестями хочу пити і їсти.

- Тоді ходімо. - посміхнувся він і виліз з ліжка. - Я не можу жінку, котру люблю катувати голодом.

- Правильна думка. Катуй мене ніжністю.

- Мені подобається хід твоїх думок. - отримала я ефемерний поцілунок і він швидко мене відпустив. Але тут же набрав і простягнув склянку води. Воду я взяла з вдячністю і жадібністю випила.

- О, так просто блаженство. Правда я ще їсти хочу.

- Я приготую. - після такої заявки я з тривогою на нього покосилася. - Ну, в розумінні розігрію все, що є в холодильнику. А ти сідай. - тут же розвіяв він мої сумніви.

- Дякую. Та давай я краще тоді в душ.

- Добре. Тоді великий і могутній я, зробить вечерю для чарівної та жаданої тебе.

- Ого, Ярослав Павлович та ви маєте просто поетичний талант.

- Тільки для тебе одної його демонструю. - з самими чесними очима відказав він. Підійшла до нього і коротко поцілувала його. Він провів мене голодними очима і потягнув руки вслід мені, я викрутилися.

- І я теж тебе хочу. - прошепотіла я, заглядаючи, як чорнота зіниць заповнює всю райдужку його очей. Він облизав губи, дуже захотілося повторити його дійство.

- Ти зараз туди не дійдеш. - пригрозив він спостерігаючи за моїм поглядом.

- Я на хвилину. - і я прискорилася. Душ я приймала за рекордно швидкий час і з злегка тремтячими руками, перед очима стояв його пронизливий погляд сповнений несамовитого бажання. Сум’яття прокралося до кожної клітинки, оплутало павутиною страху, що я йому не сподобаюсь, виглядаю все ж вже не дівчиною, та й до красуні Віри,мені геть далеко. В голові наполегливо крутилися моя власна невпевненість в собі, страх , що він розчарується, вагання, побоювання, сумніви цей шалений коктейль емоцій призвів до дикого серцебиття, коли аж дихати важко. Я стояла перед дзеркалом і зусиллям волі намагалася погасила несподівану паніку. Переконуючи себе, що мій страх даремний і безпідставний, а паніка ну то буває, але зрештою ще жодна яйцеклітина не бігала за сперматозоїдом. Анекдот, який несподівано виплив в голові, насмішив і водночас зняв те напруження в яке я себе загнала. І я себе переконала, що хвилюватися я буду потім, якщо буду, але не буду переживати за те,чого можливо в житті не станеться. А то можливо взагалі нічого не станеться, але я посміхнулася бо й сама не вірила в це, або ж усе буде просто чудово і тоді взагалі немає про що переживати. Але, щоб це перевірити мені доведеться вийти з ванної і прийти до нього. З ванної я вийшла майже спокійна, хоча мене ще відчутно трусило, та я була спокійною. Дивне поєднання відчуттів. Ярослав зустрів мене уважним поглядом немовби шукаючи в мені ознак, що я передумала. Вимушено посміхнулася, він звів брови до купи. Нервово оглянулася моя вечеря стояла на столі.