Паризьке кохання

До репетиторки Даруся бігала тричі на тиждень, і дуже собі дивувалася: ну нащо це їй?! Лише для одного коротенького листа, для привітання Марка з Різдвом? Вона ж нікуди не збирається виїздити. І нема з ким їй балакати англійською, якщо не зважати на Єлисея. І все ж Дарина твердо вирішила навчитися, якщо вже взялася. Ото Марк здивується, коли побачить її листа! Тільки треба приписку зробити, що послугами перекладача вона не користувалася. А може, й не треба. Сам має здогадатися.

Якось майже непомітно добіг кінця грудень. Світ готувався до католицького Різдва.

Дарина, хоч і була греко-католичкою, саме двадцять п’яте грудня вважала початком зимових свят. А кінцем Водохрестя. Це було дуже зручно, сміялася вона сама до себе. За малим не цілий місяць світлих празників! Однак нинішнє Різдво мало для Дарусі вкрай гіркий присмак.

Прийшовши на роботу двадцять четвертого грудня, на католицький Святвечір, вона дізналася, що сьогодні у клініці ще одне, велике свято. Офіційно відзначали заручини Ігоря Люсика та Станіслави Палій. На співробітників чекала вечірка із шампанським, якого так не любив Ігор, канапками з ікрою і тортом.

— Я не піду, — сказала Дарина пані Валентині, котра й повідомила їй цю новину. Брови завідувачки зійшлися в одну лінію на переніссі.

— Це ще чому?

— У мене навчання ввечері. Я не можу.

— Один раз пропустиш. Усі присутні на роботі мають бути й там. Це наказ.

— Пані Валю, — твердо мовила дівчина, — ми не в армії.

— Мушу нагадати, що наша клініка є одна велика родина, — трохи пафосно проголосила Фельдфебель.

Дівчину від цього фарисейства аж пересмикнуло.

— Так, авжеж. Гадаю, Ілона Кац відчула, що таке наша сім’я, на власній шкірі.

Пані Горбань нахилилась аж до самого Дарчиного вуха, і стиха, але твердо сказала:

— Не тягай плітки, мала, якщо думаєш і далі тут працювати. Досить з мене Зірки Бриль. А не буде тебе на вечірці, то нарікай потім сама на себе. Усе, кінець розмови.

Вибору не було — Дарина підкорилася.

Удень дівчата перешіптувалися, що на заручини прибуде — ну, а як же ж без нього? — сам Степан Палій, власник клініки і батько щасливої нареченої.

Даруся ж почувалася, мов засуджена до страти. День пройшов, як у тумані. Після зміни Дарина прийняла душ, бризнула на себе туалетною водою, яку відтепер постійно носила у сумочці, закрутила своє неслухняне волосся у чемний вузлик на потилиці, і повільно, як важкохвора, попленталася до конференц-залу.

По дорозі її нагнала Зірка Бриль:

— Ну як тобі це паскудство? Ще й змушують дивитися на цю комедію.

— Угу, — погодилася Дарина. — Я через цього клоуна мушу англійську пропустити.

— Англійську, — здивувалася Зірка. — Я й не знала, що ти ходиш на курси.

Дарина була люта на себе, що прохопилася про свої курси. От уже вся лікарня пліткуватиме. Та втрачати вже не було що:

— А що маю робити? Чоловіка нема, дітей нема. Мушу я хоч чимось після роботи займатися.

Зірка, яка назагал була дуже доброю, раптом ніжно погладила Дарину по голові:

— Не сумуй, Дарусю, ти ще такого гарного чоловіка дістанеш, що ми всі охнемо!

Даруся хотіла щось заперечити та несподівано для себе промовчала. Як блискавка у голову вдарила думка: саме так, ще трохи, дівчинко!

З конференц-залу вже винесли всі зайві стільці, залишивши тільки ряд уздовж стіни. На довгих столах стояли келихи, наповнені шампанським та червоним вином, і обіцяне частування: крихітні бутерброди з ікрою, шинкою та сиром, цукерки, банани, яблука та апельсини, і кількаярусний, вже порізаний на порції білосніжний торт.

Медсестри та санітарки, які без халатів нагадували зграйку барвистих пташок, пурхали залою одна до одної, щось щебетали та багато пили. Здебільшого шампанське, заїдаючи його солодощами.

Дарці було сумно. Пригадався смак «Вдови Кліко» і десерт, який Марк для неї замовив. Пригадалися також власні божевільні мрії про шлюб із Люсиком. Що ж, варто глянути на ту, яка порятувала її, вирішила Дарина і рішуче проштовхалася до центру зали.

Ігор стояв біля високої, довгої, як жердина, панянки, у зеленому платті, й обіймав її за талію. Стася Палій повністю відповідала описові Зоряни, і водночас була дуже гарненькою, як і кожна закохана жінка.

Дарка перевела погляд на Ігоря. У його зіницях, здавалося, замість бісиків стрибали доларові значки.

Дарина і не думала вітати молодят. Та щось ніби штовхнуло її у спину. Вона підійшла до завідувачки-Фельдфебеля, щоби попросити слова для привітання молодят.

Пані Валентина глянула на неї привітно і щось прошепотіла на вухо панові Степанові Палію, чолов’язі років п’ятдесяти, такому ж худому і невиразному, як і його донька. Той оглянув дівчину і з ввічливою байдужістю кивнув. Пані Маріана, що стояла поряд, мати нареченої, пила червоне вино і не відволікалася на зовнішні подразники. А Стася перебувала десь у горішніх сферах свого жіночого щастя:

— Щастя та любові у вашому шлюбі, — побажала якось аж надто солодко та ввічливо Дарина.

Наречена вельми неуважно пробурмотіла:

— Дякую.

Зате Ігор виразно перелякався.

Який же він боягуз, — подумала прикро вражена Дарка. А вона й не зауважила того раніше.

— Пане Ігорю, вітаю! Щастя, любові та законних дітей, — продовжувала своє вітання молодятам Дарка. Вона зробила наголос на слові «законних».

Люсик здригнувся і квапливо озирнувся на Стасю. Чи бува та не почула цього?

Але його пара чи то справді не почула, чи просто не звернула уваги на таке, досить дивне, побажання. Вона просто сяяла, і Дарині стало трохи прикро через те, що скоро це сяйво погасне. Утім, може, й ні. Може, Ігор зуміє так збудувати своє сімейне життя, що Станіслава ні про що й не дізнається. Буде певна, що Ігорцьо — Дарусі подумалось, що Люсика наречена називає якось так смішно — кохає тільки її одну. Що ж, це, мабуть, не найгірша ілюзія з тих, які існують у житті. Та й кому про це судити? Їй, санітарці, самотній у тридцять років, яка не може жити без кохання, і не здатна те кохання знайти?! Смішно!

Дарина повернулася до столу, вхопила перший-ліпший келих шампанського, спорожнила його залпом і доволі голосно промовила:

— Фе! Газований компот! Справжнє шампанське буває тільки у Франції!

Пані Маріанна вражено видивилася на нахабу. Що може знати ця «примітивна санітарочка» про справжнє шампанське, прочитувалося у її погляді. А, вже виходячи, почула, як чимось стурбована Стася звертається до Люсика, питаючи:

— Ігорцю, хто ця руда?

І його солідну, заспокійливу відповідь також почула:

— Так, ніхто. Санітарка.

«Ніхто» брела порожніми вулицями старого міста, які навіть на Різдво не думали вкриватися снігом.

Ідучи невідомо куди, бо додому не хотілося, Дарка подумала, що вже сьогодні вона нарешті спробує написати листа до Штатів. І почне його словами Любий Марк! А закінчить підписом Завжди твоя, Дорі. Ні, вона так не напише. Може у нього вже хтось з’явився. Такий добрий чоловік довго сам не буде. Не варто ставити його у незручне становище. Підпишеться просто: Вітання з України, Дорі.

Дарина замріялася, але це не завадило ще здалека побачити Надійку, яка чекала її біля брами. Подруга тримала якийсь конверт у руці.

Надійка, що сьогодні була вихідна, дуже зраділа, що Дарка нарешті прийшла. Чекала її весь вечір. Хотіла попліткувати про заручини.

— Ну нарешті! Маєш для мене хвилинку?

— Маю для тебе цілу купу часу! — щиро відказала Даруся. Вона й сама не очікувала, що так втішиться. — Чай, каву, вино… Що ти будеш пити?

— Як вино домашнє, то його. А як ні, то чай.

Вино було домашнім, вишневим — Дарина робила його власноруч. Не «Вдова Кліко», звичайно, але й не той кисляк, що подавали на сьогоднішній вечірці, усміхнулася дівчина сама до себе, розливаючи по келихах густий, рубіновий напій.

Подруги випили «за все хороше», а потім Надя зажадала оповідки про заручини Люсика.