Аномальна зона
Аномальна зона читать книгу онлайн
Українське Полісся. Покинуті села Житомирщини. Кажуть, в одному з них із людьми відбуваються дива. Спочатку люди зникають, а потім — повертаються, але вже нічого не пам’ятають. Чудова байка для «жовтої преси». Але молода жінка Тамара Томіліна справді зникає в аномальній зоні. І справді повертається без пам’яті. Отже, це не казка… Історія ще більше заплутується, коли стає відомо: жінка, яка втратила пам’ять, незрозумілим чином причетна до вбивства крупного житомирського бізнесмена. А коли в покинутому поліському селі зникає ще одна людина, капітан Сергій Бражник приймає рішення йти в небезпечне місце сам… Які жахливі таємниці приховує безлюдне поліське село? Про це розкаже свою нову історію в книжці Аномальна зона Андрій Кокотюха. Традиції класичного «чорного» роману тут поєднані з традиціями української готичної прози. Книга читається на одному диханні, а несподівана розв’язка принесе справжнє задоволення.
Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала
Так що з цим усе повинно витанцюватися, зростися, скластися.
Бражник справдi не збирався залагоджувати справу, яку треба залагодити, довше нiж годину. Коли до чогось морально готовий i маєш матерiальне забезпечення, вирiшити проблему досить просто. Тим бiльше, що вирiшувати її треба.
Завжди повинна знайтись людина, здатна захистити тих, кого нiхто захистити не може.
Машина на ходу. Її ще тодi вiдбуксували з Пiдлiсного до найближчої станцiї техобслуговування, де помiняли пробитi автоматними кулями два лiвих колеса — переднє й заднє. В багажник машини опера-героя нiхто, як i розраховував Сергiй, не заглядав. Потреби не було.
Бражник виїхав з гаража i взяв курс на виїзд з Житомира.
У машинi вiн увiмкнув радiо, знайшов станцiю, де передавали легку iнструментальну музику. Пiд її супровiд їхав вечiрнiми вулицями рiдного мiста.
Ще перед святами, коли його щойно виписали i Сергiй долежував удома, Кiра прийшла провiдати та нiби мiж iншим обмовилася: маховик справи про вiсiмнадцять трупiв розкручується на повну котушку, i за однiєю зi схем, задiяних у цiй масштабнiй кримiнальнiй iсторiї, до неї якимось боком причетний Денис Ковалевський, вiн же — Акула Ден. Пiсля того у Бражника остаточно склалося враження: за всiм поганим у цьому свiтi так чи iнакше може стояти Акула Ден.
Покласти цьому край неможливо: вiн i ранiше вислизав, а тепер, ставши зовсiм розумним, навiть не потрапляє в сiтi. До всiх iсторiй вiн має опосередковане вiдношення, завжди якимось боком, якимось чином, непрямо, i таке iнше. Але вiн, Сергiй Бражник, покладе цьому край.
Мiсто закiнчилося, плавно перейшло в примiську зону. Якщо тут повернути праворуч, можна дiстатися до невеличкого затишного двоповерхового будинку. Перший поверх — маленький домашнiй ресторанчик iз сауною, яку багато хто називає елiтною. Другий поверх — лише три кiмнати. Маленький елiтний приватний бордельчик. Дiвчат викликає власниця, клiєнтам байдуже кого. Вони звикли: дiвчатка приїдуть першокласнi.
Одна з таких дiвчат перебувала на зв’язку в одного колеги Бражника. Мiж iншим, це саме та повiя, яка, сама того не бажаючи, забезпечила алiбi трiйцi могильщикiв, подiльникiв Колi Пузиря, недавнiх Сергiєвих противникiв. У той вечiр, коли зникла Тамара Томiлiна, вони не могли на неї напасти, бо саме вiдтягувалися в саунi з дiвчатами легкої поведiнки.
Не в цiй, бiля якої зупинив машину Бражник. У iншiй. В Житомирi вистачає саун з дiвчатками. Тiльки проститутки до однiєї сауни майже нiколи не приписанi. Та й дiвчина, зв’язкова мiлiцейського опера, була цiнна саме тим, що її частенько викликали саме в цю, елiтну сауну, де збиралися елiтнi клiєнти. З десяти представникiв подiбної елiти вiсiм стабiльно знаходилися в полi зору правоохоронних органiв.
Так от, у цiй саунi дуже любив проводити вечори Денис Ковалевський.
За домовленiстю з Бражником дiвчина дала знати, коли Акула Ден приїде сюди найближчим часом. Про їхню домовленiсть колега Сергiя, котрий патронував повiю-агента, не знав i нiколи не дiзнається. Така угода.
Бражник, не вимикаючи музику, вийшов з машини, вiдчинив багажник.
Тодi в Пiдлiсному, його, пораненого, застали бiля машини, де вiн шукав аптечку. Принаймнi, так пояснив Сергiй, i нiчого дивного в такому поясненнi не було. Але насправдi бинт та пластир оперу в той момент були потрiбнi в другу чергу. Пiдiбравши на полi бою один з автоматiв та знайшовши у когось iз бiйцiв цiлий рiжок, Бражник, керуючись лише одному йому зрозумiлим iнстинктом, дотягнув трофей до свого автомобiля, поклав у багажник i прикрив шматком брезенту.
Витягнувши автомат, Сергiй пiд’єднав магазин, зняв зброю iз запобiжника, перевiв у автоматичний режим стрiльби. Примостив на хвильку на багажнику, витягнув з кишенi куртки плетену шапочку, в якiй завбачливо зробив прорiзи для очей, натягнув її на голову. Потiм надiв рукавички з тонкої шкiри. Пiдхопивши автомат, пiшов усередину.
Вхiднi дверi не зачинялися — дорогих гостей тут завжди радо зустрiчали. Невеличкий затишний зал, напiвтемний, освiтлений iнтимними червоно-зеленими лiхтариками, стояв порожнiм. За барною стiйкою виднiв хлопчина в бiлiй сорочцi та жилетцi. Побачивши озброєного чоловiка в масцi, сiпнув рукою до телефону, потiм, злякавшись власної смiливостi, зiщулився та напiвприсiв. Навiть звiдси, зi свого мiсця, Сергiй бачив його переляк.
Похитав головою — не треба.
Повiв автоматом — лiзь пiд стiйку.
Приклав пальця до губiв — мовчи.
Бармен кивнув, присiв, зник пiд шинквасом. Кiлькома широкими кроками перетнувши зал, Бражник пiдхопив з поверхнi стiйки трубку радiотелефону, хотiв швиргонути об стiну чи пiдлогу, вчасно прорахував — буде небажаний шум, тому запхав у кишеню. Постукав кулаком по стiйцi, викликаючи бармена, мов джина з пляшки. Той вистромив капловуху голову.
Кивок голови в бiк сауни — там? Бармен замотав головою, кивнув на сходи, котрi вели нагору, в кiмнати iнтимного вiдпочинку. Дуло загрозливо опинилося в кiлькох сантиметрах бiля лоба бармена, гойднулося — не брешеш? Той ще активнiше замотав головою — та ви що, хiба я можу, там вони, там… Сергiй показав бармену обтягнутий шкiрою кулак: дивись менi, як брешеш. Капловухий зробив невиннi очi i, не чекаючи команди, знову полiз у свою схованку.
Перехопивши автомат напереваги, Бражник швидко збiг сходами нагору.
Маленький коридор, три кiмнати рядком по праву сторону. Перша — зачинена, пiд дверима темно, зсередини — жодного звуку. Друга теж зачинена, але пробивається смужка свiтла, чути голоси. Трошки вiдступивши для розгону, Бражник ударив ногою.
Зачинено не на замок, просто причинили. Обстановка скромна: лiжко, торшер, журнальний столик. Побачивши несподiваного гостя, гола дiвчина на лiжку з криком покотилася вниз, на пiдлогу. Дiвчина Сергiя не цiкавила.
Чорнявий Антон Коновалов, особистий охоронець Акули Дена, зрозумiв усе вiдразу, спробував у миттєвому стрибку пiдхопити кобуру з пiдлоги. Не встиг: автомат Бражника коротко плюнув вогнем. Черга злилася з криками дiвчини та охоронця: переляканим та передсмертним.
Випустивши для надiйностi ще одну чергу, Сергiй тут же повернувся на звук прочинених дверей.
З третьої кiмнати йому назустрiч вилетiв озброєний i, судячи з перекошеного рiшучiстю обличчя, дуже небезпечний Денис Ковалевський. Його Бражник зустрiв чергою в груди, кулi розiрвали їх навскоси. Друга черга довершила справу. Обличчя Сергiй не чiпав — його повиннi вiдразу впiзнати.
Тепер дiвчата кричали з обох кiмнат дружним переляканим хором.
Не затримуючись бiльше, Бражник швидко збiг донизу. Бармен обережно висунувся з-за стiйки, Сергiй показав йому великого пальця — нормально. Вийшов, автомат кинув на снiг, в iнший бiк пожбурив шапочку-маску, сiв за кермо, розвернувся на мiсцi i поїхав геть.
Грала iнструментальна музика…
Справу зроблено.
Вiд уже колишнiх колег по роботi Бражник знав: цi автомати — з партiї складiв у Запорiзькiй областi, незаконно проданої близько року тому. Дуже просто припустити: ними озброєнi бiйцi всiєї групи. Вiдбиткiв пальцiв не знайдуть, та цiлком можна дiйти висновку — Денис Ковалевський комусь зi спiльникiв дуже сильно надокучив. Автомат вкаже шлях до того, кому саме.
Нехай тепер усi, хто реально здатен скоїти вбивство Акули Дена, списують його смерть один на одного.
Насправдi дiяч подiбного масштабу завжди комусь заважає. Поки не настане точка кипiння.
Вiн нiчого не скаже Кiрi. Вона, почувши новину про вбивство Ковалевського i Коновалова, сама зрозумiє: Тома Томiлiна може тепер повертатися до себе додому.
А потiм, мабуть, спробувати почати нове життя.
Яке?
Неважливо. Головне — нове.
…Був тихий вечiр перед Водохрещем…
листопад 2008 — лютий 2009
Київ-Нiжин