Тiло™

То було все, що Лукасу вдалося про нього з’ясувати. Утім, він не вірив у смерть Юрія. Такі, як Юрій, не помирають задарма. Й тим паче, не помирають на чужині. Тому що Юрій мав свою країну, до якої збирався повернутися, мав кохану жінку, яка була ладна заради нього на все. Можливо, вони поїхали туди разом? Адже після того, як було знищено індустрію трансплантацій, що спричинила міжнародну кризу ресурсів, покинуті країни почали поволі повертати собі колишні назви й кордони. Україна зробила це однією з перших. І переселенці неквапом потяглися назад до своїх міст і сіл.

Чи був серед них Юрій? Чи була з ним Ештон? Про неї Лукас теж більше нічого не чув. Того далекого дня вона зникла так само без сліду, і більше її ніде не бачили. Власне, як і маленьку дівчинку, котру вона нарекла Іванкою і викрала з донорського фонду клініки «ТІЛО™». Про те, що Ештон Ван Хелл існувала, нагадував хіба мальовничий сад, що виріс на місці занедбаного парку атракціонів, де колись загинуло п’ятеро дітей. Той сад не мав меморіальної дошки, зате приваблював різнобарвними квітами, зеленими газонами, мармуровими фонтанами й доріжками, всипаними гравієм, до найдрібніших деталей повторюючи ескізи Ештон.

Інвестори, що колись поставили на цьому місці хрест, лишень здивовано розвели руками, коли до нього потяглися діти й молоді матусі з візочками. Привидів там більше не бачили.

Минуло ще кілька років, і Джек Донован отримав запрошення на міжнародний саміт із питань захисту жертв трансплантацій, що мав відбутися наприкінці місяця у Торонто. Лукас не надав цьому особливого значення. Він уже звик до численних офіційних заходів, знав, що має робити й казати, аби ніхто не запідозрив у ньому самозванця. Тож Керлі з ним до Канади не поїхала.

Однак той саміт виявився не схожим на інші.

Щойно скінчилася офіційна частина, припинилися спалахи фотокамер і представники преси посунули із просторої зали для нарад у напрямку обіцяного фуршету, господар резиденції підвівся і власноруч зачинив двері.

— Що ж, панове, а тепер поговоримо про те, заради чого ми, власне, зібралися. Минуло достатньо часу. Було важко, але ми витримали. Гадаю, тепер ми можемо повернутися до справи нашого життя.

Здійнялися гучні оплески. Лукас відчув, що йому забракло повітря.

Ото й виявилися засновники корпорації «ТІЛО™». Усі як один були «сірими кардиналами», котрі публічно виступали проти трансплантацій, що й піднесло їх згодом до рівня найвищих державних постів. І Джек Донован був одним із них. Цього навіть Керлі Адамс про нього не знала.

— Агов, Джеку, а ти чому не радієш? — штовхнула американця в бік новопризначена британська прем’єрка. — Корпорація житиме! Ми знову поставимо світ на коліна.

— Дай Джекові спокій, — озвався до британки новий німецький канцлер. — Він із нас усіх найбільше зробив для корпорації. Чи не він вигадав показово заборонити трансплантації, і тим самим повернути їх назад у тінь? Без цього ми б не вижили…

Джек Донован теж узявся демонстративно плескати у долоні.

— Маємо й першого замовника, — витримавши інтригуючу, майже театральну паузу, сповістив присутнім господар високого кабінету. — Це дуже цінна людина для корпорації. Прошу вітати, панове!

До приміщення урочисто вкотили інвалідного візка, і Лукас побачив у ньому… своє колишнє скалічене опіками тіло. Велична зала знову здригнулася від гучних оплесків. Коли ж вони трохи вляглися, його колишнє тіло поворухнулося. Воно із зусиллям здійняло спотворену голову, обвело присутніх злим каламутним оком.

— Мене звуть Анжеліка Феллон.

Усе тільки починалося.

Квітень 2011 року — серпень 2012 року