Наше меню (нажмите)

Байки проти ночi

На нашем литературном портале можно бесплатно читать книгу Байки проти ночi, Левандовський Борис-- . Жанр: Ужасы и мистика. Онлайн библиотека дает возможность прочитать весь текст и даже без регистрации и СМС подтверждения на нашем литературном портале bazaknig.info.
Байки проти ночi
Название: Байки проти ночi
Дата добавления: 16 январь 2020
Количество просмотров: 318
Читать онлайн

Байки проти ночi читать книгу онлайн

Байки проти ночi - читать бесплатно онлайн , автор Левандовський Борис

Перші літературні спроби людини-загадки Бориса Левандовського припадають іще на шкільні роки. Тоді його коньком були страшилки. Відтоді минуло чимало часу, він став визнаним письменником, та об’єкт його пристрасті — не змінився. З-під пера львівського літератора виходять настільки мистецьки виписані романи-жахи, що мимоволі радієш: усе це відбувається не з тобою.

Не вірите?

Тоді миттю перегортайте сторінку і поринайте в глибини людської психіки, але стережіться читати проти ночі. Бо найважче долати демонів, народжених вашою уявою. Про це доконечно знає майстер національного містичного трилера Борис Левандовський, а тепер дізнаєтесь і ви.

 

Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту pbn.book@yandex.ru для удаления материала

1 ... 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 ВПЕРЕД
Перейти на страницу:

— Вона була не дуже й поганою, — він побрів до себе в кімнату.

…Вхідні двері відчинилися, і Влад побачив на порозі сонну матір у накинутому на плечі халаті.

— Я думала, ти вже повернувся, — сказала вона, пропускаючи Влада. — Чому так пізно?

— Заходив на роботу, — без запинки відповів він. — Був ювілей фірми.

— Я бачу. А тебе, звичайно, не могли не запросити.

— І ще… ось, — він простягнув матері три пожмакані купюри по сто, що залишилися після «Дністра»; це вийшло якось саме по собі.

— Але ж сьогодні тільки неділя, — вона здивовано взяла гроші, легко проковтнувши чергову брехню. — Будеш вечеряти?

— Ні, — Влад почепив куртку на вішалку, почасти продовжуючи перебувати в полоні яскравого й реалістичного видіння перед дверима.

— Тоді вмийся і йди спати. Добре ще, що батько тебе зараз не бачить.

Мати вже збиралася повернутися до себе, але згадала про щось і з похмурим обличчям мовила:

— Тобі дзвонив однокласник… Ігор, здається, його звати. У мене вилетіло, ти ж знаєш, я не дуже добре пам’ятаю імена.

— Ну? — зупинився Влад.

Мати не тільки погано орієнтувалася в іменах його колишніх однокашників, а й узагалі толком нікого з них не знала: По-перше, її це ніколи особливо не цікавило, а по-друге, серед них у Влада не було друзів — але він усе одно зрозумів, кого вона має на увазі.

— Отож, він сказав, що один із ваших недавно вмер. Він передав, що похорон буде завтра о другій годині, на цвинтарі у Брюховичах. І якщо ти вирішиш піти, то я записала адресу, аркуш біля телефону. Звідти всіх повезуть катафалком і автобусом на похорон, а потім назад у місто, — вона замовкла, дивлячись на Влада. — Не розумію, як таке могло трапитися, адже йому стільки само років, як і тобі. У мене в голові не вкладається. Тебе, напевно, відпустять із роботи, якщо ти скажеш…

— Звичайно, — кивнув Влад. — А кого саме будуть ховати, він не сказав?

Мати безпомічно розвела руками, ставши схожою на маленьку дурну дівчинку. Напевно, саме такою вона була в дитинстві, коли відповідала на запитання дорослих.

Утім, він і сам чудово знав, кого збираються закопати. І вже повірте, що це шоу без нього не обійдеться.

* * *

Це був сон — але не звичайний. Сон, коли здається, що свідомість не спить, і розум приймає нові, вигадливі риси реальності такими, якими вони є.

Влад стояв у центрі міста. На тому місці, де в житті безліч разів бував наяву: прямо перед ним був готель «Жорж», по праву руку — пам’ятник Адаму Міцкевичу. Усе виглядало знайомим до хворобливої гостроти кожної деталі й водночас було іншим. Він не бачив людей, немов вони на ту мить існували на якійсь відособленій від нього частоті часових хвиль; будинки й дерева, наче стоншені за ілюзорними оболонками, здавалися гігантськими орігамі. Вулицями розлилася темінь, а над усім видимим простором нависав шар хмар, що клубочилися, як стеля циклопічної каверни, набуваючи кольору багряних сполохів заграви, яка насувалася.

Він стояв перед чорним велетнем, чия голова досягала самісіньких хмар. Влад глянув угору, але у велетня не було обличчя, він бачив лише, наче окреслений тушшю, силует з палаючими очима без зіниць, що були наповнені, як текуча лава, мінливим візерунком розплавленого золота. Ці очі дивилися на нього, і Влад зрозумів, що це були очі бога.

— ЧИ ГОТОВИЙ ТИ ПРИЙНЯТИ ЗЕРНО ІСТИНИ? — запитав велетень.

— Так, — відповів Влад.

— ЧИ ГОТОВИЙ СТАТИ НА БІК ТИХ, ХТО ВСТАНОВЛЮЄ ПРАВИЛА?

— Так.

— ЧИ БАЖАЄШ ТИ ВСТУПИТИ У ВЕЛИКУ ГРУ?

— Так, — Влад невідривно дивився у вічі богові, якому присягав, й насичувався радісним жахом і трепетом азарту. Бачив армії інших, які йдуть із ним уночі на заклик золотавих очей, полчища чудовиськ і древніх мерців, чув їхнє виття й відчував тремтіння цвинтарної землі, тієї, що скипала під Чорнобилем і опромінювалася сполохами багряної заграви, яка насувалася через ці низькі хмари над головою велетня — це був Великий Фінал.

— Так!

— АМІНЬ!

Велетень штовхнув ногою припаркований біля тротуару автомобіль, і той, перекидаючись у повітрі, злетів над пустельною вулицею й урізався в кут готелю «Жорж». Фасадна стіна покрилася тріщинами й впала з оглушливим гуркотом на бруківку. Слідом за нею — оголені поверхи, піднімаючи клуби попелясто-сірого диму й висікаючи іскри.

Раптом від осідаючого будинку з тріском ламкого асфальту по землі поповзла густа мережа тріщин, вони швидко поширювалися й поширювалися…

Розділ 5

Батько сидів на стільці біля його ліжка й пильно дивився, як він розплющує очі й повільно повертається до тлінного світу, в якому голова шумить через похмілля, а життя посміхається завжди комусь іншому.

— Я хочу знати, звідки це? — сказав батько, перебираючи в руках гроші. Годинник за його спиною показував десяту, отже, вони вже все знали. Настав час відкритої гри.

— Від друга, — Влад сів на ліжку, чи не вперше в житті дивлячись прямо в очі батькові. — Від найкращого друга.

— На твоїй роботі мені сказали…

Влад відмахнувся:

— Забудь, це було з кимось іншим. Це був не я.

— Але чому? Скільки ти думав продовжувати це… цей фарс? Чому нічого не сказав?

Чоловік, який сидів перед ним, нервово перебираючи мозолисті пальці, виглядав розгубленим і жалюгідним. «Ось так завжди, — подумав Влад, — варто трохи змінити правила, і вони відразу втрачають опору».

Він чув, як мати вмивається у ванній. Чи знала вона? Можливо, ще ні. Але це більше не мало значення.

— Як я втомився від вас… — сказав Влад, підтягуючи до себе подушку і спостерігаючи, як міняється погляд батька, стає здивованим. Але він усе одно не зрозуміє. — Втомився від вас усіх.

— Припини! — батько подався вперед, але Влад жбурнув у нього подушку, і той осів назад.

— Чому?

— Тому що, — Влад приставив дуло парабелума до подушки і спустив курок. Пролунав глухий постріл, що зметнув хмару пуху.

Переступивши через тіло, Влад пішов на кухню за ножем, яким так зручно було сікти капусту.

А потім відчинив двері ванної.

— Доброго ранку, мамо…

Десь він уже бачив цей відбитий у дзеркалі погляд.

Він ішов містом і посміхався — хлопець, разом з яким того дня померли 90-і, що дали другий шанс попсі й життя поколінню «пепсі». Йшов, насвистуючи мотив вузьких вуличок і опалого листя на тротуарах, які слухають осінній львівський шансон.

Байки проти ночі - i_002.jpg
1 ... 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 ВПЕРЕД
Перейти на страницу:
Комментариев (0)

0