Блискавка

СТЕПАН САВЧУК ПОДАВ ПОЗИВ ДО СУДУ З ПРИВОДУ ПОРУШЕННЯ ЙОГО АВТОРСЬКИХ ПРАВ

Пропав контакт!

Не може бути! Невже я бачила ці рядки на власні очі, хоча реально це очима не можливо побачити? Оце так феномен!

Тобі це просто здалося. Всі ці строчки були плодом твоєї хворобливої уяви. Ти сама це видумала.

Ні, я це бачила на власні очі! Я бачу речі, як ясновидець. Цей феномен відкриває переді мною нові можливості!

Які саме? Дівчина хотіла про це дізнатися.

– Що з тобою таке? – стурбовано спитав Мирослав.

Немає відповіді. ЇЇ і не буде.

СОФІЯ НІБИ ОПИНИЛАСЬ В ІНШОМУ ВИМІРІ!

Тоді, яка може бути відповідь? Це зовсім інше сприйняття світу, до якого не так легко звикнути.

– Софія, ти ледве не зомліла?

– Га? – вона на нього подивилася відсутнім поглядом, ще перебуваючи під враженням дару ясновидіння.

– Де ти була зараз? Тебе ледве не вирубало з цього світу?

– Вирубало? Я просто побачила таке…

Деякі пасажири почали на них дивитися, але загалом вони не привернули уваги, завдяки голосній музиці, що лунала в салоні мікроавтобуса. Мирослав і досі з деяким страхом дивився на дівчину, що недавно лише фізично була присутня в цьому світі, а реально вона була в іншому вимірі, який здавався їй фантастичним і не збагненим. І цей новий більш досконалий рівень відкривав перед нею нові горизонти і перспективи для кращого існування. Альтернативного існування.

– Що ти бачила? – спитав Мирослав, намагаючись зрозуміти, що вивело її з рівноваги. – Куди ти випала з реальності?

В інший вимір!

– Ця стаття в журналі… Про цього Савчука…

– Про що ти говориш? Я тебе не розумію.

Софія намагалася заспокоїтися, щоб можна було все пояснити хлопцеві. Але як можна комусь пояснювати те, що сама не розумієш?

– Ти читав статтю про Савчука, що подав у суд?

– Який ще Савчук?

– Стаття про нього знаходиться в тебе. В журналі, а журнал у пакеті.

Мирослав здивовано і недовірливо на неї подивився.

– Що це за жарт?

– Це не жарт. Дістань журнал і все сам побачиш.

Він якось невпевнено подивився на Софію і витяг з поліетиленового пакету цей журнал. Трохи погортавши сторінки, хлопець знайшов потрібну статтю і швидко пробіг очима надрукований друкарськими фарбами текст.

– А ти вже читала це? – невпевнено спитав Мирослав, відчуваючи, що атмосфера зараз наелектризована паранормальними явищами.

– Ні, – відповіла чесно Софія, витримавши тріумфальну паузу. – Ще не читала. Ти можеш не повірити, але в мене ніби з’явилося третє око і я просто побачила весь журнал наскрізь, як розгорнутий. Цю статтю про судовий позив я побачила краще всього. Ти розумієш мене?

На обличчі юнака було безліч емоцій: здивування, недовіра, невпевненість і якась не прихована радість. Він намагався опанувати цілий потік власних емоцій і дивитися на все реально. Але мозок не міг так швидко сприймати усі дивні і надзвичайні речі, про які раніше він лише читав в книжках чи бачив по телевізору.

– Не зовсім… Ти хочеш сказати, що побачила цей журнал, ніби в іншому вимірі, який не досяжний для людської свідомості?

– Саме так. Я не знаю як це пояснити, але… але це було так неймовірно! Так прекрасно таке відчувати!

Мирослав і надалі зачаровано на неї дивився, наче перед ним було восьме чудо осяяне світлом Всесвіту. Усі риси його обличчя були налаштовані на хвилю аномалій, всього такого невідомого, затемненого і переповнено лише самим протиріччям та алогізмом.

– Добре, прочитай щось з мого конспекту з економічної теорії, – попросив він.

Софія зосередилася, розслабившись і настроїлася відчувати, і бачите те, що нормальна людина за таких умов не може. Все відбулося дуже швидко, як і минулого разу: дівчина відчула, ніби виник перед нею інший світ і перед очима чітко з’явилися криві строчки списаного конспекту синьою пастою від руки:

– Мікроекономіка – це наука, що вивчає взаємодію окремих економічних суб’єктів та досліджує механізм функціонування конкретних ринків. Мікро…

– Мабуть досить, – вражено прошепотів Мирослав. – Я і так тобі вірю. Це просто неймовірно! Навіть словами важко передати… Це по суті ясновидіння, коли ти можеш бачити ті речі, які нормальні люди не бачать. Завдяки чакрів ти таким чином черпаєш усю інформацію із Всесвіту. Це ще називають «третім оком».

– Так, – погодилася Софія, дивлячись у вікно. – Це дуже цікава інформація, але нам треба виходити на наступній зупинці.

Дискусія завершилася на цікавій ноті і якби у них було багато вільного часу, то вони б цілими днями на проліт розмовляли про одвічні філософські теми, розгадуючи найбільші в житті таємниці, для чого не вистачає людського життя.

Вже через п’ять хвилин, Софія дзвонила в двері своєї квартири.

– Добрий день, – привітався Мирослав, коли Василь відкрив двері.

– Привіт. Проходьте.

Вони зайшли у вітальню, в якій був ввімкнений телевізор, показуючи балачки якось модельєра про останні піки моди. Хлопець невпевнено озирнувся, дивлячись на всі боки, але нічого конкретного не помічаючи із-за деякої внутрішньої невпевненості.

– Сідай. Почувай себе як вдома.

Софія вирішила познайомити їх між собою, поки була слушна нагода.

– Тату, знайомся, це – Мирослав. Мирослав, а це – мій батько Василь Петрович.

– Дуже приємно.

Вони потисли один одному руки і юнакові здалося, що він справив непогане враження на батька Софії.

– Софія багато казала про вас хороших речей, – додав він, не знаючи чи варто це було говорити.

– Ясно. Ви давно зустрічаєтесь? – спитав він.

– Кілька тижнів, – відповіла дівчина.

– Це добре. Мирославе, може пивка за зустріч, га? У мене в холоднику є чудове пиво «Карлсберг».

– Пивка? Дякую, не відмовлюсь.

Василь відкрив холодник і витяг дві пляшки світлого пива.

– От і чудово. Поп’ємо пивця. Доню, ти як, будеш з нами?

– Ні, я візьму апельсиновий сік.

– Гаразд.

Він дістав два кухля, і відкривши пляшки, наповнив їх прохолодним і пінистим пивом. Один кухоль він передав хлопцеві, а інший взяв собі, зробивши невеличкий ковток.

– Тату, я тобі мабуть розповідала, що Мирослав врятував мені життя? – поцікавилася Софія.

– Правда?

– Ну, було таке, – погодився він, зробивши кілька ковтків. – Я просто зробив те, що повинен зробити будь-хто на моєму місці.

– Я навіть не знаю, як тобі дякувати.

Стосунки з вашою дочкою і є для мене найбільша подяка.

Софія встала із-за столу.

– Я на хвилинку…

Вона вийшла з кухні, а Василь зробив ще кілька ковтків, наче щось обдумуючи.

– Які у вас з Софією стосунки? – прямо спитав він, глянувши візаві у вічі.

– Стосунки? – Мирослав перепитав для того, щоб трохи подумати перш ніж казати і зробив ковток пива. – Ну… в нас нічого серйозного поки що немає. Але ваша донька мені подобається і я хочу і на далі з нею зустрічатися.

– Я нічого не маю проти ваших стосунків і навіть радий цьому. Але хочу попросити тебе бути обачливим і не давати надій Софійці, і обіцянок, яких не зможеш сам виконати.

Сказані слова не звучали загрозливо, вони скоріш були як попередження, якщо він надумає морочити голову доньці Василя. Правда, у Мирослава навіть в думках не було нічого подібного.

– Я все розумію. Обіцяю, що ніяких дурниць з мого боку не буде, – запевнив його юнак.

– Я в цьому не сумніваюся, адже ми тепер твої боржники. Ти врятував життя моїй доньки і тепер можеш звернутися до мене з будь-яким проханням, а я, в свою чергу, постараюся його виконати.

Через хвилину, Софія повернулася до столу.

– Тату, Мирослав знає вже про мою телепатію. Я йому все розповіла.

– Розповіла? – трохи здивувався Василь.

– Так. І я до цього відношусь досить толерантно, – відповів Мирослав.

Батько доброзичливо посміхнувся. Раз донька вважала за потрібне розповісти, то хай буде так. Врешті решт, то її право розповідати чи ні.