Епiк

Меч сера Ворена з брязкотом упав на підлогу, а його тіло обм’якло в руках вампіра, що з огидою жбурнув його через залу, а його лихі очі миттю повернулися туди, де Попеля нарешті вставила ключ у замок.

— Припини! — гаркнув вампір, зосередивши в цьому одному слові всю владність, на яку спромігся.

— Ні! — Попеля міцно тримала ключ і до кінця повернула його.

У далеких закутах всесвіту попадали зірки, їхнє світло й матерію всмоктали маленькі, схожі на волосинки закінчення ефірних ниток. І самі нитки почали втягуватись, дрібні волокна зникали у великих звоях. Над вежею, спершу повільно, зникали яскраві вогні й густішав морок. То була не пітьма нічного неба, а абсолютна чорнота Нічого.

А далі вже швидше світло зникало з неба, зменшуючи всесвіт, аж поки зачепило й місяці, які щезли, мов проколоті кульки, всмоктані зсередини в небуття. Потім ще швидше позникали і хмари, високі гори танули і зменшувались до пагорбів, а потім оберталися в ніщо. Моря висохли, наче всю воду з них увібрав величезний вир.

Потім дедалі швидше й далекі частини планети почали збігатися досередини, а решта всіх барв і звуків злились у могутньому крещендо руху.

— Що ти накоїв? — бідкався вампір, і сльози текли по його обличчю.

Усе світло і звуки увібралися в точку під пальцями Попелі, десь гримнули двері.

Потягнувшись, Ерік від’єднався, ще очманілий од картини руйнування ігрового світу.

Друзі обступили його й занепокоєно зазирали в обличчя. Ерік спробував усміхнутися.

— Ну, все гаразд? — запитав Б’єрн.

— Аякже. Грі кінець.

Інгеборг підскочила й міцно обняла його:

— Молодець, Еріку. Ти просто молодець.

Ерік пригорнувся до дівчини, з кожним ударом серця по його тілу розливалися полегкість і насолода.

— А що тепер? — урвала їх Сігрид.

Інгеборг розімкнула обійми, на мить зустрілася очима з Еріком і усміхнулася.

— Торстейне, ти й досі маєш зв’язок з іншими бібліотеками? — запитала Інгеборг, знову перетворившись у наставницю.

— Так-так. Але цікаво. Немає вже меню персонажів, немає арен. Гри взагалі немає. Тільки операційний рівень.

— Добре, — зраділа Інгеборг. — Передай у кожен округ зібратися на збори о восьмій ранку за нашим часом. Треба багато чого організувати. Фактично цілий новий світ.

Розділ 33

Святкування

еликий майдан у Гоупі підготували для святкування. Чималий простір лишили для танців, які мали відбутися згодом, а решту майдану густо заставили довгими рядами столів і лав. З лискучого даху бібліотеки до червоних черепичних покрівель сусідніх будинків спускалися барвисті стрічки, а нижче величезні юрби народу з усього округу заполонили майдан звуками ще нечуваного гуляння. Дорослим роздавали давні запаси питного меду, а діти були досить утішені своєю нещодавно набутою свободою, бо ввечері вже могли гуляти надворі, а не працювати над своїми персонажами з «Епіку».

«Остерфіордські гравці» не мали ніякої змоги не опинитись на почесних місцях, попри свої скромні спроби вмоститися на лавах, де сиділа решта жителів їхнього рідного села.

— Ну, Еріку, ти вже чув, що люди назвали це свято Днем Попелі. Твій персонаж ушановуватимуть щороку, — широко усміхався йому Торстейн, вимахуючи під час розмови шматком яблучного пирога на виделці.

— Ет, це добре, але насправді Попеля зробила в битві не так уже й багато, свято треба назвати на честь BE. Його воїн — справжній герой.

BE, почувши своє ім’я, урвав розмову з Юдною, дівчиною, що сиділа поруч:

— Що там таке?

— Ти під час битви був справжнім героєм, — повторив Ерік.

BE усміхнувся, згадавши тодішню битву:

— Які враження! Шкода, що «Епіку» вже немає. Такої розрядки ніколи не буде в реальному житті.

— Знаю, — погодився Ерік. — Бачив би ти місця, поєднані з Ефірною Вежею. Дивовижні! Гей, Торстейне, а ти не шкодуєш, що «Епік» скінчився? Адже, знаєш, усі ті знання в бібліотеках тепер непотрібні?

— Хлопче, — вдався Торстейн до лекторського голосу, проте суворості його тону суперечило підморгування й червоний рум’янець на щоках. — «Епік» становив менше одного відсотка інформації, що була в бібліотеках. Ми маємо незмірно корисніші знання про всі мистецтва й науки, і ти повинен скористатися ними — щоб стати корисним членом суспільства. Ні… — він замислився. — Я шкодую лише про те, що не витратив вчасно п’ятдесят тисяч візантинів. Ви всі мали попередити б мене, що збираєтесь покласти грі край. — Він усміхнувся сам собі й ковтнув ще меду. — А як ти? Що ти тепер збираєшся робити, відколи твоє вміння грати в «Епік» уже не потрібне?

Ерік зітхнув, удаючи розпач:

— Що ж, почну прибирати своє обійстя. Батько-мати вже скоро повернуться.

— А потім?

— Не знаю.

Легкий тон розмови трохи не узгоджувався з поважними думками, що тепер снувалися йому в голові. Він не звик мати можливість обирати своє майбутнє, але з «Епіком» скінчилися й переселення. Здобута свобода водночас і давала волю, і дезорієнтувала. Тепер перед ним був цілком відкритий вибір.

— Інні і я думаємо, що ми повинні лишитися в Гоупі й відпрацювати наступного року наші шість місяців на солярнях, — знаєш, покінчити з цим, та й годі. Тоді, може, університет. Інні й далі хоче бути дослідницею.

Їхні руки були під столом, і серце Еріка радісно забилося од щастя, коли вона легенько стиснула йому руки.

— Ага. Думаю, мудра думка. Це робота для молоді. Я радий, що вони запропонували нам, старшим людям, легші варіанти. А як щодо тебе, Б’єрне? Є якісь жалі про кінець «Епіку»? — запитав бібліотекар.

— Грім і блискавка, ні! — брат Інні заперечливо похитав головою з такою щирістю, що всі розреготалися. — Я ненавидів її. Знаєте, скільки годин я марнував до і після роботи, споряджаючи свого воїна? Як чудово мати досить часу для малювання! — Б’єрн замовк. — І все-таки я хотів би зустрітися з королем водяників і русалок. Якби вся гра більше скидалася на його царство, я не мав би таких заперечень.

— Знаєш, а мені не вистачатиме твого воїна з казаном замість голови! — пожартував Ерік.

— А мені — ні, — мовив Б’єрн, запихаючи до рота ще один чималий шматок торта.

— А мені справді бракуватиме Попелі, — говорив далі Ерік. — Вона допомогла зрозуміти, що я можу геть усе. Вона була така відважна, кмітлива, винахідлива.

— Ні, — глянула на нього Інгеборг, а її сині очі але світилися захватом. — Це ти такий був.