Епiк

— Е… якщо бути щирим, я, Інні, ніколи не думав про це отак. Я більше думав про те, як повернеться батько, ніж про що-небудь інше.

— Я знаю. Я знаю твої думки, — поплескала його по руці Інгеборг. — Але ти згоден зі мною? Ти ж ненавидиш несправедливість.

— Так, ненавиджу. Я просто не сягав думками так далеко, як ти. А втім, чом би й ні? Чом би не скористатися грішми так, як ти кажеш? Дати їх тим, хто працює. Це має сенс. Але…

— Що? — щиро запитала вона.

— Але видається недоречним говорити про зміну світу, коли наші плани змінити ЦК зазнали краху.

— Це так. Спершу порятунок. А вже потім мрії, — погодилась Інгеборг.

Б’єрн лише усміхнувся сестрі — напівглузливо, а водночас і відверто захоплюючись нею.

Відчувши, що розмова скінчилася, Гафні коротко гавкнув, озираючись і знову поглядаючи на них.

— Він хоче додому, — зауважив Б’єрн. — Тут я вже закінчив. Ходімо глянемо, яка ситуація в грі.

Розділ 24

Дискусія з вампіром

Ще трохи запаморочений після входу в «Епік», Ерік якусь мить роздивлявся, чи нічого не змінилося в темній комірчині, що правила їм за в’язницю. Анонім сидів, зіпершись на стіну, його руки й далі були міцно прив’язані до тулуба.

— Я чекав тебе. Гаральд наполіг, щоб я розповів тобі, що він живий і працює над планом порятунку.

— Батько живий! Де він?

— На кораблі. — Анонім стишив голос до шепоту. — Він невидимий серед мотузок і човнів на палубі. Проте боїться, що охоронні чари корабельних чаклунок викриють його, якщо він спробує вийти. Тож поки що він чекає і спостерігає.

— Дивовижно, — й собі прошепотів Ерік. — Може, коли ми будемо на острові й підемо по скарби, він матиме змогу діяти.

— Можливо.

Якщо Анонім і мав щось додати, йому перешкодив струмінь холоду й мороку, що змусив їх обох обернути голови до дверей. Вони нечутно відчинилися, і на бранців поглянули лихі червоні очі графа Ілістивостича. Коли вампір заплив у комірчину, Ерік помітив, що пацюки увійшли в транс, збились у велику мовчазну зграю в кутку каюти і почали ледь помітно сіпатися.

— Я хочу поговорити з вами, — обізвався вампір холодним дзвінким голосом, і кожне слово скидалося на зазублену скалку криги; зник будь-який слід соковитих снодійних тонів, до яких він зазвичай вдавався в їхній присутності. — Про той скарб, який ви хочете обміняти на свої життя, скарб на острові. Ви знаєте, що зберігається в ньому?

— Можливо. А може, й ні. Що тобі до цього? — сердито відповів Анонім.

— Я поясню, яке це має значення для мене, — відрубав у відповідь граф. — Ось яке. Якщо ти даси неправильну відповідь, я питиму твою кров од цієї самої миті, — й люто загарчав, вишкіривши ікла. Ерік здригнувся, а пацюки прилипли до стін.

— Звичайно ми знаємо, що в ньому, — гордо заговорив Анонім, відмовляючись піддаватися страхові.

— Стривай! — урвав його Ерік. — Ні, ми знаємо про нього небагато, ми тільки маємо інформацію, що то скарб «Чорного Сокола».

Анонім зиркнув на Еріка, а вампір зареготав:

— Тож слова fines facere mundo нічого не означають для вас?

— Нічого, — відповів Ерік, тимчасом як його серце шалено билося. Невже Попеля от-от загине?

Граф підійшов ближче й повільно почав пестити обличчя Попелі тильним боком довгого кривого нігтя й ненаситно глибоко зазирав їй у вічі:

— Це правда?

Було майже неможливо дивитися в разючі очі вампіра, і все-таки погляд цього створіння був владний. Він немов скидався на спробу поєднати обидва полюси магніту. Ерік насилу витримував жар полум’яної енергії, що вливалася в його очі. Слова вампіра були пороком, стискали йому голову, наполягали дати відповідь.

— Так.

— Гаразд.

Тиск раптом зменшився, і Попеля, зітхнувши, опустила голову.

— Це правильна відповідь. Попеля врятувала тобі життя. — Граф замовк і поглянув на Аноніма: — Поки що.

Вампір ширяв над ними, склавши руки, витончені пальці зійшлися докупи, немов у молитві. Він спостерігав своїх бранців.

— Ви, певне, здивуєтесь, дізнавшись, що є те, чого я боюся. Так, навіть я, що стою по той бік богів, я, найдавніше створіння світу. — Граф говорив повільно, немов міркував уголос. — Що є тим, чого я можу боятися? Відчуваю вашу цікавість. Але відповідь — аж ніяк не загадка, вона проста, бо це те, чого боїмося ми всі. Небуття.

Показавши на пацюка, граф усміхнувся сумовитими й лиховісними устами. Пацюк упав, і зграя негайно напала на нерухоме тіло, щоб зжерти його. Ерік з огидою відвернувся.

— Я повинен зберегти своє буття. Хоча за певних, особливих умов мене можна знищити й у битві, та не ця перспектива непокоїть мене, бо видається вкрай далекою. Ні. Оксамитовий затишок мого єства тривожить думка, що може настати кінець світу, а разом з ним і всіх створінь у ньому.

Анонім раптом пожвавився.

— Тебе цікавить ця тема? — елегантно підняв брову граф.

— Незмірно, — відповів чорний ельф.

— Добре. Дозволь мені перекласти. Слова Fines facere mundo означають «Покласти край світові». Існує спосіб домогтися цього, і заховані скарби, яких ви шукаєте, містять найважливішу річ, потрібну для знищення геть усього — і добра, і зла.

Ерік уперше побачив, як зник урочистий вираз на обличчі вампіра і той видався вкрай приголомшеним, коли Анонім засміявся.

— Чому ти смієшся?

— Ти завдав собі такого клопоту — поїхав з нами і зрадив нас герцогові Раймонду, бо гадав, ніби ми намагаємося викопати скарб і якимось чином покласти край цьому світові. Проте іронія полягає в тому, що, якби ти не чіпав нас, ми б і близько не бралися до цього. Ця вся оповідка про скарби була лише прикриттям, щоб приховати справжню мету нашої подорожі.

— Ой, невже? І яка ж та справжня мета? — Попри свій подив вампір знову мав спокійний, крижаний вираз обличчя.

— Якщо коротко, ми мали намір уникнути наших ворогів у Ньюгейвені й кинути їм виклик на арені в Касинопії, океан не дав би їм застосувати вбивцю й перешкодити битві.

Якийсь час вампір мовчав, заглибившись у думки.

— І все-таки мене тішить, що ви не уявляєте собі характер предмета, який я маю на увазі. Я вирішив убити вас одразу, якби ви справді мали намір покласти край світові, тому що було б надто небезпечним лишати вас живими. А тепер… Я вважаю, що розумно взяти цей предмет собі й переховати його в безпечнішому місці. Оскільки, незалежно від вашого справжнього завдання, ви вже маєте точну інформацію про цей скарб, хтось інший міг би знайти його коли-небудь, і так ланка за ланкою згодом був би створений ланцюг знищення.

— Після того, як ми знайдемо цей твій предмет, — запитав Анонім, — ти відпустиш нас?

— Звичайно. Саме такий характер нашої угоди. Попеля показує мені, де можна знайти скарб. Я зберігаю вам життя, — граф чемно трохи нахилив голову.

— Ти брешеш, — заперечив Ерік, і легенька усмішка в кутиках криваво-червоних вуст графа одразу поступилася вишкіреним іклам. — Ти вже й так сказав забагато. Якби ти мав намір зберегти нам життя, ти б ніколи не розповідав про предмет, якого шукаєш.

Почувши це, вампір знову посміхнувся:

— Слушно, Попелю. Я б знищив вас. Але, можливо, ти здатна переконати мене, що в моїх інтересах зберегти тобі життя.

— Я здатна, але не за умов гри. Як, по-твоєму, ти зможеш збагнути сенс моїх міркувань? — За зміною світіння персня Ерік помітив якусь часточку Аватари у вібраціях графа, достатню, щоб спонукати його й далі розвивати свою думку. Проте, на відміну од золотавого тепла, відчутого в присутності Аватари, потік енергії од цього створіння був тривожно блідий, неначе Ерік стояв у темній печері в осередку світла, а крізь нього невпинно текла холодна, крижана вода, заморожуючи його до кісток.

— Спробуй.

— Попеля — це мій персонаж, але не сутність мого буття. Та сутність перебуває в іншому світі. Якщо ти вб’єш Попелю, я повернуся в іншій формі, так само як Анонім і решта моїх друзів.