Планета трьох сонць (Сигнали з всесвiту - 2)
Планета трьох сонць (Сигнали з всесвiту - 2) читать книгу онлайн
Земний зореліт «Луч» наближається до планетної системи Альфи Центавра А. На одній з планет, виявлені умови дуже близькі до земних: склад атмосфери, моря і материки, повні життя, говорять про те, що на планеті можливе існування розумних істот. Що чекає тут відважних дослідників ...
Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала
Погляд Мадараша впав на пiщану мiлину. Вся вона була вкрита жовто-зеленими в'ялими водоростями... а вiд недобудованого вертольота не лишилося й слiду!
Забувши про все на свiтi, вчений стрибнув з лiтака на пiсок i помчав до того мiсця, де вчора стояла тимчасова лабораторiя. Але там нiчого не було.
"Може, ящики та апаратуру занесло пiском?" - спало раптом йому на думку. Вiн розсунув товстий шар водоростей i почав розгрiбати мокрий пiсок. Викопав чималу яму, але нiчого не знайшов.
"А може, це не тут, а ближче до моря?" - Мадараш знову взявся до роботи, але все було марно.
- А, ось де вiн! - раптом пролунав голос Северсона. - Ми вас шукаємо скрiзь, а ви ховаєтесь у пiсок, немов страус. Чи, може, ви хочете знайти вертолiт?
Мадараш пiдвiв голову:
- Тут не до жартiв, Северсон!
- А погляньте на узлiсся, чи не стане вам веселiше?
Мадараш швидко обернувся. Серед кущiв Краус i Грубер лазили по якомусь предмету, густо обплутаному лiанами.
- Наш любий вертолiт так вдало замаскувався, що ми насилу розрiзнили його вiд кущiв! - засмiявся Северсон. - Де-небудь поблизу вiд нього, мабуть, знайдемо й ящики.
- Цiлком можливо, - кивнув Мадараш, не припиняючи роботи. - Вертолiт i ящики хвилi могли занести аж у джунглi. Але апарати... Надто вони маленькi та важкi. Гадаю, що гребусь тут немарно.
Северсон поплескав Мадараша по спинi:
- Це правда. "Навiть курча недаремно гребеться!" - як каже Навратiл. Але зараз ви все це облиште, ходiмо снiдати.
***
- Вертолiт загалом не пошкоджено, - повiдомив Краус, заходячи до лiтака. - Бiльшiсть ящикiв ми також вiдшукали. Не вистачає тiльки одного. Що в ньому було, зараз дiзнаємось - Грубер саме перевiряє за списком.
Нарештi повернувся до "Стрiли" й Грубер. Вже з виразу його обличчя можна було судити, що вiн несе недобру звiстку.
- Я сподiвався знайти найголовнiше - пропелер... Ну, i... - Грубер безнадiйно махнув рукою. - Ящик я справдi вiдшукав: якимсь чином його занесло аж на дерево. Але в ньому - нi дна, нi кришки. А пiд деревом нiчого... Ходiмте зi мною, може, я погано дивився.
Тепер уже всi гуртом оглянули мiсце, де було знайдено останнiй ящик,лазили на дерева, розгортали й трусили кущi - i все марно.
- Дивiться, дивiться! - вигукнула Алена, нахиляючись до землi.
На м'якiй глинi виднiлись свiжi слiди якоїсь тварини. Вона явно ходила на двох ногах, i на кожнiй мала по чотири пальцi.
- Ходiмте по слiдах! Не виключено, що їх лишила якась вища iстота, можливо, мислячий мешканець Кварти.
Вона одразу ж подалась у похмурий пралiс. За нею - Северсон.
- Куди ви? - затримав їх Навратiл. - Для подорожi в джунглi треба озброїтись, з голими руками вирушати туди не можна. Крiм того, всiм iти не варто, треба комусь подбати про "Стрiлу"... До того ж Алена повинна дослiдити тутешню рослиннiсть. Не забувайте, що нам треба якнайшвидше знайти будь-якi джерела харчування.
- Я виявила цi слiди, а тепер повинна братись до ботанiки?! обурилась Алена. - До того ж мої апарати лежать десь у пiску... Признайтесь: ви просто боїтесь за мене?
Навратiл знизав плечима:
- Ходiмо краще готуватись до майбутньої розвiдки. Йдеться не тiльки про слiди. Я не дуже вiрю у ваших квартян... - Перед лiтаком Навратiл зупинився i здивовано пiдвiв густi брови. - Ви йшли останнiм, Краус? То було не дуже обачно - лишати дверi лiтака вiдчиненими.
- Я справдi йшов останнiм... - збентежено вiдповiв Краус. - Але дверi я зачинив, пам'ятаю твердо. Може, вiтер...
- Вiтер? - перепитав академiк. - Але ж зараз повний штиль!
Краус швидко забiг до лiтака.
- Погляньте, тут хтось був! - показав вiн на розкиданi по пiдлозi чашки, якi пiсля снiданку лишились на столi. - Мабуть, сюди проникла якась тварина, бо мисляче створiння їх просто забрало б... Але постривайте: одна, двi, три...
- Чотири! - охнула Алена. - Двох не вистачає! Так, двi чашки зникли, i знайти їх не вдалось.
- Може, справдi квартяни? - неначе сам себе запитав Навратiл. Вiн вийшов з лiтака, пильно роздивився навколо. - Еге, друзi, та тут слiди! Такi самi, як i отi, в джунглях!.. - академiк пройшов кiлька крокiв i знизав плечима. - А ось тут вони зникають, - так, нiби загадкова iстота випарувалась у повiтря...
Це здавалось неймовiрним, але кожен мiг переконатись на власнi очi: слiди зникали там, де вони мусили бути найвиднiшими.
- Що ж це за iстоти? Може, вони для нас небезпечнi? - мiркував уголос Краус. - Чи мають вони зброю?
Груберу, який понад вiсiм рокiв тiшив себе думкою про зустрiч з квартянами - "майбутнiми рабами",- стало страшно.
- Може, нам з Краусом слiд одразу ж узятись за ремонт лiтака? звернувся вiн до Навратiла. - А ви тим часом оглянете околицi. Не виключено, що незнайомi iстоти мають житло десь недалеко вiд нас.
- Це слушно, - погодився Навратiл. - Ми вирушимо в дорогу негайно.
Крiм механiчних пилок та найнеобхiднiших приладiв, вирiшили взяти й зброю - звiсно, про найгiрший випадок. Слiд було уникати будь-яких конфлiктiв, берегти природу й життя незнайомих тварин та iстот.
Що глибше просувалась у джунглi невеличка експедицiя, то важчою ставала дорога. Слiди загадкового створiння незабаром загубились у хащах.
- В цьому напрямку ми далеко не проберемось, - сказав Северсон, що йшов перший. - До того ж ми не натрапили досi нi на одну рiч, яка свiдчила б про будь-яку цивiлiзацiю. Тут немає навiть протоптаних стежок. Мабуть, краще повернутись до моря й вирушити в глиб континенту рiчкою, яку ми бачили недалеко звiдси.
- Вiрно, - погодилась Алена. - Понад рiчкою можна швидше виявити яке-небудь селище.
Групка звернула праворуч, продовжуючи продиратись крiзь плетиво лiан. Хащi були такими густими, що довелося ввiмкнути кишеньковi лiхтарики. їхнє свiтло в кiлькох мiсцях потривожило дивних дрiбних птахiв. Трiпотливим льотом вони втiкали вiд небажаних гостей у крони дерев. Поки що це були єдинi живi створiння, з якими зiткнулась експедицiя.
Години через двi, подолавши хiба метрiв триста, вченi несподiвано вибрались на узлiсся. Вони стали на березi рiчки, про яку згадував Северсон, i з захопленням дивились на чуднi рослини, що коливались над гладiнню води.
- Таких прекрасних i таких величезних квiтiв я ще нiколи не бачила! вигукнула Алена.
- Хочеш, нарву тобi букет? - запропонував Северсон Вiн схопився за найближчу рослину, але вона, як гумова, вигнулась у нього пiд рукою. Велика квiтка опустилась майже до землi i одразу ж знову пiднялась.