Загибель Уранii

Ніхто навіть не догадувався про трагедію, яка відбулася на поверхні острова Свята: Кейз-Ол передбачливо вимкнув там телепередавачі, а прокласти нові потаємні лінії не вдалося за браком часу. Отже, треба чекати. Чекати на той сигнал, який має подати Мей.

А сигналу все нема й нема… Рой мовчки пильно стежить за секундною стрілкою годинника.

Ось і збігли всі терміни. Інженер підвівся, постояв нерухомо, потім обвів очима бойових друзів.

— Ну, почнемо!

Лунають сухі, чіткі накази. Металеві потвори, скоряючись слову, зриваються з місця, мчать вперед довгим тунелем до центру Уранії.

— Айт і Люстіг, прошу! — Інженер Рой додає стурбовано: — Пам'ятайте, що знешкодити пощастило тільки третину балістичних ракет. Решта ще діють. Пильнуйте Кейз-Ола. Злочинця візьмете на борт ракети! Стартуйте рівно о двадцять п'ятій годині просто в стратосферу. А тоді надішлете радіограму на Зорю Надії.

— Гаразд! — киває головою Люстіг.

Ні він, ні Айт не мають навичок астронавігатора, але нічого не вдієш. Добре вже хоч те, що вдалося заздалегідь прокласти шлях до однієї з пасажирських ракет стартової злагоди на острові та вимкнути всі автомати протиповітряного захисту Уранії.

— Щасти вам, друзі! — Айт і Люстіг потиснули руки тим, що лишались, і попрямували до сколопендри. Ніхто з них не знав, що Кейз-Ол змінив час атаки і вже натиснув на кнопку.

Ось і затихло все в Містечку науки. Ні душі в тунелях: усіх небажаних замкнено в котеджах і лабораторіях, лінії сигналізації та зв'язку перетнуто, автомати захисту вимкнено. Наймудріші та їхні посіпаки навіть не підозрівають, що в Монії повстання. Але й повстанці не подозрювали про лихо, яке вже насувалося на планету.

Кейз-Ол недарма погрожував потягти за собою в домовину все людство. Для нього нестерпною була сама думка, що, коли йому доведеться загинути, після його смерті хтось сміятиметься, веселитиметься, бенкетуватиме. Хай загинуть усі! А разом з усіма і острів порятунку — Уранія.

Ні, він ще не збирався помирати, але припускав можливість замаху чи нещасливого випадку, тому вжив заходів, щоб здійснити свій диявольський задум за всяку ціну. Коли Кейз-Ол натиснув на кнопку, ввімкнулися не тільки радіорелейні лінії стартових злагод. Водночас клацнули й реле годинникових механізмів атомних фугасів, закладених під сховищами ядерного пального. Це була просто осторога. Досить Кейз-Олу промовити перед яким завгодно телевізофоном потрібну команду, і механізми вимкнуться, вибух не станеться. Якщо містер забуде це зробити, за півгодини до вибуху пролунає тривожна сирена. Коли ж і після цього не буде подана потрібна команда, тоді…

Ніхто не знав про цю найбільшу таємницю Уранії, крім Стун-Айя. Може, саме вона і коштувала йому життя.

Тільки-но пролунав сигнал бойової тривоги, від Зорі Надії беззвучно відчалив ракетоплан і, тягнучи за собою довгі полум'яні хвости, помчав униз, до планети.

В кабіні літака — Рум, бортмеханік та підстаркуватий лікар. Обличчя в усіх стурбовані, очі прикуті до годинника.

За прозорим ковпаком кабіни, просто перед астронавтами, видніється величезний диск на фоні чорного, поцяткованого зірками неба. Звідси Пірейя видається спокійною і мрійною. По ній пливуть пасма білих і сірих хмар, а під ними синьою криничкою виблискує Бурхливий океан. Десь там, посеред нього, загубилася плямка — острів Свята. Ракетоплан поспішає саме туди.

Кілька мільйонів миль налітав Рум у безповітряному просторі за два останні роки. Всякі доводилось виконувати йому завдання. Як пілот-випробувач, він майже щодня рискував життям. І все-таки ніколи так не хвилювався, як нині.

Чверть години тому зв'язківці штучного супутника СКД перехопили таке повідомлення, що в усіх аж морозом сипонуло по спинах. Вже не шифром, а відкритим текстом кільканадцять радіостанцій Монії попереджали все людство про смертельну небезпеку, яка нависла над ним.

На Зорі Надії, власне, це повідомлення не було новиною: вже кілька днів штучний супутник перебував у стані бойової готовності, і все ж до останнього моменту ще жевріло сподівання, що лиха пощастить уникнути.

А потім радисти перехопили ще одну передачу, адресовану командирові Зорі Надії.

Уранія в руках повстанського комітету… Кейз-Ол арештований… Ракета, на якій мали його вивезти, не може стартувати, бо її електронний мозок пошкоджено. Повстанський комітет просить командира Зорі Надії негайно надіслати ракетоплан по злочинця Кейз-Ола.

Передача повторювалась і повторювалась — мабуть, повстанці вже втратили надію одержати відповідь.

Троє в рубці керування штучного супутника довго сиділи не рухаючись. Потім сивоголовий академік сказав:

— Рум, вирушайте!

Збігло лише кілька хвилин. Руму завжди здавалось: пілот ракетоплана під час польоту зливається з машиною. Гострий розум та міцна воля доповнюються невичерпною потужністю двигунів. Зараз це відчуття загострилось до краю: машина аж вібрує, рветься вперед, а прискорити свій рух уже не може.

Керований Румом ракетоплан не встиг ще подолати й половини відстані до планети, як радіолокатори Зорі Надії зафіксували біля північного узбережжя Монії першу групу балістичних ракет, що мчали в напрямку Союзу Комуністичних Держав. Одночасно з цим пост спостереження доповів, що розпочала атаку й Зоря Кейз-Ола: одна частина ракет прямує до Зорі Надії, а друга — знижується на Пірейю.

Куди скерувати антиречовинні ракети-перехоплювачі? Як найдоцільніше і найефективніше контратакувати штучний супутник ворога? Ні один з найвидатніших полководців усіх епох Пірейї не зміг би розв'язати цього питання. Просто не вистачило б часу на обміркування, не вдалося б врахувати безліч обставин. Але те, що вже виходило за межі можливості людини, дуже легко протягом кількох десятків секунд зробив Головний кібернетичний центр СКД — велетенська електронно-обчислювальна споруда, надійно схована в стальних бункерах глибоко під землею.

Численними радіорелейними лініями помчали групи радіосигналів. І за цими сигналами вмикались сирени атомної тривоги, зупинялись заводи й машини, відчинялися двері бомбосховищ. За цими сигналами зривалися зі стартових злагод балістичні ракети і мчали назустріч рухомим цілям.

Неймовірно жахливі були вони, оті хвилини, коли від двох континентів помчали і почали зближуватися дві шеренги смертоносних ракет!

Стальні сигари не уникають одна одної, а, навпаки, шукають зустрічі.

Ще кілька десятків секунд — і гримне вибух.

— Швидше, друзі, швидше! — кричить у мегафон Рум, висунувшись з дверей ракетоплана. Він не може підвести літак ближче: на рифах біля острова Свята витанцьовує шалений прибій.

Схожа на «Крихітку» Дейва металева потвора, яка прямує до ракетоплана, не пристосована до плавання і посувається дуже повільно. На неї раз по раз обрушуються важенні вали, і серце в Рума тривожно завмирає: коли б не змило тих, що вчепилися в кабіну злагоди.

— Лікарю, ну, що там?

Той дивиться в бінокль, але і йому ще погано видно.

— Їх п'ятеро. Три чоловіки і дві жінки. Одна, мабуть, поранена, і її тримають на руках.

— Дайте я гляну! — Рум простягнув руку, щоб узяти бінокль, але в цю мить ввімкнувся екран телевізора, на ньому з'явилось бліде, зосереджене обличчя капітана Зорі Надії.

— Рум, негайно стартуйте! З максимальним прискоренням — якнайвище! — академік затнувся, схопився рукою за груди. — Вибух… стався!

Кілька наступних хвилин випали з пам'яті Рума. У свідомості лишилося тільки бліде обличчя Майоли, її залита кров'ю рожева сукня.

Звідки тут кохана? Що з нею трапилося?

Він навіть не здивувався — все було таким несподіваним і неймовірним, що сприймалося як маячіння.

Рум отямився лише тоді, коли ракетоплан, долаючи звуковий бар'єр, на мить завібрував. Рефлекторні звички пілота взяли гору над усім: надзвичайно велике перевантаження треба було усунути, бо це загрожувало загибеллю.

Рум зняв ногу з педалі керування. Стрілка покажчика прискорення поповзла з поділки «6» униз. З грудей вмить звалилася нестерпна вага. Але мозок ще працював мляво.