Загибель Уранii

Однак атомні резонансні випромінювачі тільки проходили першу стадію випробувань, а ракет з антиречовиною у СКД було лише близько двохсот.

Усе, все зважувалося на терезах історії того знаменного дня: пильність і працьовитість, талановитість і чесність, хоробрість і хитрість.

Містер Кейз-Ол вжив найсуворіших застережних заходів, аби ніхто не підслухав і не перехопив сигнал початку операції «Блискавка». Недарма Мей прагнула бути поруч трильйонера в ту мить, коли він наміриться натиснути на кнопку. Якщо навіть не вдалося б перешкодити цьому, дівчина послала б по радіо короткий умовний знак — конче необхідний, бо балістичні ракети мчать з космічною швидкістю, і радіолокатори зафіксують їх надто пізно. Майола подати цей сигнал не встигла. Зате його подав професор Ейр Літтл.

Ні, Літтл таки мав підставу привласнити собі напівжартівливий титул «радника з питань вищої техніки»! Саме в нього виникла блискуча думка: пильно стежити за годинниковим механізмом однієї з стартових злагод, щоб дізнатись про визначений момент атаки заздалегідь. Рано-вранці дев'ятого числа разом із своїм другом, професором Метті, Літтл помчав до радіорелейного центру А, за десять миль від Дайлерстоуна. Це була найголовніша станція, яка з'єднувала Генеральний штаб Монії з Уранією, — об'єкт, який намічалось висадити в повітря насамперед. Професор Літтл ледве встиг перешкодити цьому. За його наказом дружинники викинули геть з підкопу уже закладений фугас, похапливо пробили підлогу апаратної. У вузький отвір хоробро поліз професор Метті, за ним — Літтл і решта дружинників.

Містер Кейз-Ол надто боявся людей і покладався на машини. Вони й справді сліпо й безжально знищили б усякого, хто пішов би проти них напролом. Але проти кмітливості людини автомати захисту вистояти не могли.

Звичайно, коли б не професор Метті, Ейр Літтл нічого не зрозумів би в отому хаосі дротів та радіодеталей, що заповнювали майже весь бункер. А той одразу ж знайшов потрібне: натиснув на якусь кнопку.

— Лінію Генерального штабу вимкнено… Ну?

Навіть тепер, в оці вирішальні хвилини, професор Метті ще не вірив, що Кейз-Ол здатний почати війну.

— Не квапся іронізувати, друже мій! — похмуро озвався Літтл. — Краще скажи, де оті годинникові коліщата?

— Прошу!

Вони довго сиділи мовчки, нерухомо, не зводячи очей з віконечка, на якому виднілось — 00:00. Скільки минуло отак часу? Година? Десять? Літтл і Метті чекали.

І враз заклацали перемикачі, замерехтіли сигнальні лампочки. Професор Метті зблід, схопився. Сказав тихо:

— Двадцять чотири сімдесят п'ять… Літтл, поспішай!

Через три хвилини по тому Єдиний центр Монії подав умовний сигнал бойовим дружинам.

Вже в перші хвилини добре спланованого наступу вдалось знешкодити понад третину стартових злагод. Не обійшлося, звісно, і без невдач. В кількох випадках план Єдиного центру був жорстоко поламаний непередбаченими обставинами. Деякі з бойових груп потрапили під вогонь не виявлених вчасно автоматів захисту. І все ж у повітря замість трьох тисяч трьохсот балістичних ракет здатні тепер піднятись лише дві тисячі сорок.

«24:75 — 2040» — летять над планетою старанно зашифровані сигнали радіопередавачів. А в Генеральному штабі Монії досі навіть не підозрюють, що сигнал початку операції «Блискавка» подано. Сплять солдати, куняють офіцери, мовчать двигуни бомбардувальників. Радіорелейні лінії перетнуто дружинниками. Наказ починати війну не буде одержано.

Спасибі вам, любі друзі, славні соратники! Ви зробили справді багато! Але й двох тисяч ядерних бомб більш ніж досить, щоб знищити життя на планеті.

Тужно дивиться в просторінь професор Ейр Літтл. Як ніхто в світі, він знає, що спіткає Пірейю, коли ці бомби вибухнуть.

В глибинах острова Свята посеред Бурхливого океану панує напружене чекання. Минають останні хвилини перед вирішальним боєм.

Ось до головного тунелю Містечка науки виповзла колона сколопендр. Це ті автомати, що з тупою жорстокістю виконували в Уранії обов'язки поліцаїв та жандармів! Біля них іде невисокий літній чоловік з дивно молодими очима. Машини скорились вищій думці, кмітливості талановитого інженера і з ворогів перетворилися на друзів.

Уперше за багато місяців Айт відчуває себе в рідній стихії. Він знов і знов згадує свого «Месника», але вже не з сумом, а з гордістю: виявляється, електронний мозок кібернетичної сколопендри майже нічим не відрізняється од мозку сконструйованого ним робота. Колишні друзі й помічники обікрали засланого на каторгу. В них не вистачало розуму бодай трохи удосконалити злагоду. Як їм вдячний за це інженер Айт! Адже він пам'ятає всю схему до найдрібніших деталей, знає її вразливі місця і може в першу-ліпшу мить змінити програму дій. Саме це й дало можливість впоратися з завданням, яке поставив головний радіотехнік. Якщо Мей встигне замінити барабан пам'яті в кібернетичній сколопендрі трильйонера, машина стане для Кейз-Ола вдвічі небезпечнішою: вона не тільки скорятиметься Цариці краси, а й скрутить трильйонера, щойно пролунає який завгодно його наказ.

Айт збуджений і схвильований, він відчуває себе бадьорим і сильним. Рука мимоволі тягнеться до буйної короткої чуприни. Груди дихають вільно, м'язи сповнені енергії. Молодість повертається.

— Виконано! — коротко доповідає Айт головному радіотехнікові.

— Гаразд!

У великому залі Центрального вузла зв'язку Містечка науки над планом Уранії схилились Рой, Люстіг і ще кілька членів повстанського комітету. Вони про щось неголосно радяться.

Трохи осторонь, на канапі, обхопивши руками кулясту лису голову, сидить похнюплений академік Торн. Його очі втоплені в кахляну підлогу.

В протилежному кутку, неквапно пахкаючи димом сигарети, стоїть професор Кольрідж. Він перебігає поглядом по шерензі екранів на пульті керування апаратної.

І офіційні, і потаємні лінії зв'язку — в руках повстанців. На центральному екрані — красивий і пишний, повний блиску Зал Рожевих Мрій. Один по одному заходять до нього наймудріші з своїми дружинами — одягнені святково, але занепокоєні й кислі на вигляд.

На сусідньому екранчику — єпископ Соттау надіває золоті шати, готуючись до урочистої церемонії. Видно, що йому щось не подобається: він гримає на служника. Але голосу його не чути, бо гучномовці телеприймачів — вимкнено.

А ось король хімії, Хейл-Уф, нервово походжає з кутка в куток свого кабінету. Він не збирається на весілля. Король занадто багато знає, щоб веселитись.

П'ятий, шостий, сьомий екрани… Потаємні телепередавачі, встановлені в найнесподіваніших місцях, зраджують тих, на кого скеровані, розкривають найсокровенніше в житті підземного міста, вивертають назовні взаємини між людьми.

Професор Кольрідж перебігає поглядом по екранчиках, і його серце сповнюється урочистою піднесеністю: ні, зусилля не підуть намарне; повстанський комітет в Уранії передбачливо захопив лінії зв'язку й енергоцентри, видобув плани й схеми підземного міста, підкорив сколопендр.

Старий нишком поглянув на годинника і перевів погляд на інженера Роя. Чи не час починати?

П'ятнадцять хвилин тому Кольрідж був свідком мовчазного, тривожного прощання. На одному з екранів раптом спалахнуло зображення Цариці краси в її спальні. Дівчина стояла в позі людини, яка щось забула і ніяк не може пригадати, що саме. Раптом вона здригнулась — хтось, мабуть, покликав її, в очах дівчини промайнула безпорадність, навіть жах.

Може, Мей знала, де розташовано об'єктив потаємного телепередавача, а може, це сталося зовсім випадково, тільки дивилася вона саме сюди, на екран. Здавалось, дівчина шукає підтримки; їй, певно, було б легше, якби в цю мить хтось близький промовив бодай слово.

Інженер Рой кинувся до екрана телеприймача, клацнув тумблером.

Роз'єднані стальними стінами та гранітним масивом, брат і сестра мовчки дивились одне на одного. А потім Рой тихо прошепотів:

— Щасти тобі!.. — і відразу ж зображення Мей розпливлося, зникло. Тільки значно пізніше на одному з екранчиків промайнула сколопендра з Мей і Тессі Торн.