Бiгун у Лабiринтi

«Не зупиняйся!» — крикнула Тереза.

— Та знаю! — загорлав у відповідь Томас, цього разу вголос.

Хтось промчав повз нього, відпихнувши вбік. Праворуч, обертаючи дисками пилок, наближався грівер, і глейдер, який відштовхнув Томаса, атакував монстра двома довгими піками, відвертаючи увагу на себе. Пролунав дзвін і брязкіт металу, і між людиною і монстром зав'язалася жорстока битва. Віддаляючись, Томас чув, як глейдер повторює йому вслід ті самі слова. Щось про захист. Це кричав Мінхо, і в голосі його чувся розпач і втома.

Томас нісся щодуху.

«Один мало Чака не зачепив!» — верескнула Тереза оглушливою луною у Томаса в голові.

Гріверів тільки додавалося, але глейдери квапилися на допомогу. Вінстон, який підібрав лук і сагайдак Альбі, запекло пускав рої сріблястих стріл у почвар, правда, більше мимо. З Томасом порівнялися незнайомі глейдери. Вони на ходу відбивалися від простягнутих до них металевих кінцівок своїми жалюгідними палицями, застрибували на чудовиськ і атакували. Галас битви — удари, брязкіт, крики, передсмертні стогони, дзижчання моторів, дзенькіт пилок, свист списів, скрегіт шпичаків об кам’яну долівку, благання про допомогу — все це стало майже нестерпним.

Томас із криком побіг далі, аж нарешті вони втрьох досягли Стрімчака. Томас зупинився біля самісінького краю так різко, що Тереза з Чаком налетіли на нього зі спини, і всі троє мало не полетіли в бездонну прірву. Томас миттєво обвів поглядом нору. Про її існування можна було здогадатися тільки по лозах плюща, що простягалися до неї і раптово зникали в повітрі — Мінхо з бігунами заздалегідь перекинули туди сплетені мотузки, прив’язавши їхні кінці до лоз плюща, що заплітав мури. Тепер шість чи сім лоз тяглись од краю стін до квадратного проходу, який невидимо ширяв у повітрі, і різко обривалися в порожнечі безодні.

Треба було стрибати. Але Томас завагався: чуючи за спиною моторошні звуки бою і дивлячись на примарний отвір унизу, він знову злякався — однак опанував себе.

— Терезо, ти перша.

Він вирішив стрибати останнім, аби впевнитися, що ні її, ні Чака не схопили грівери.

На диво, Тереза й миті не зволікала. Стиснувши Томасу руку і плече Чаку, вона стрибнула зі Стрімчака, у польоті випроставши ноги і притиснувши руки до боків. Затамувавши подих, Томас спостерігав, як дівчина пролетіла в ділянку неба, позначену мотузками, і вмить зникла. Її наче змело.

— Ого! — вигукнув Чак, так наче назовні на мить прорвався він колишній.

— Точно що ого, — кинув Томас. — Ти — наступний.

Чак і пискнути не встиг, як Томас міцно схопив його попід руки, стиснув за тулуб.

— Відштовхнися ногами, а я тебе підкину. Готовий? Один, два, три! — він крекнув від натуги і підкинув хлопчика в повітря.

Чак з вереском полетів у прірву, але трохи схибив та вдарився животом і руками об невидимі краї нори. Однак його ноги все-таки потрапили в портал, і він зник усередині. Чакова хоробрість схвилювала Томаса; в його серці щось ворухнулося.

Він зрозумів, що прикипів до хлопця. Полюбив, як рідного брата.

Хлопець підтягнув лямки наплічника і міцніше затиснув у правій руці саморобний спис. Від жахливих звуків позаду кров стигла в жилах. Стало боляче від неможливості допомогти глейдерам. «Просто роби, що мусиш!» — наказав він собі.

Зібравшись на мужності, Томас уперся списом у долівку, лівою ногою відштовхнувся від краю Стрімчака і стрибнув, полетівши спершу вперед, а потім вниз, у похмуру прірву. Списа він притиснув до себе, ноги виставив уперед, цілячись носаками в невидимий отвір, напружив тіло.

І провалився в нору.

Розділ 57

Ледве Томас опинився в гріверовій норі, як його шкіру обпекла хвиля крижаного холоду; спершу він відчув її пальцями ніг, а потім і всім тілом, наче провалився у крижану воду. Світ довкола потьмарився. Томас вдарився підошвами об ідеально гладеньку підлогу, але, послизнувшись, не втримався на ногах і впав навзнак, просто в Терезині обійми. Разом з Чаком Тереза допомогла йому втримати рівновагу. Тільки дивом Томас не виколов нікому з них око своїм списом.

Якби не Терезин ліхтарик, що розтинав навколишній морок вузьким промінцем, в гріверовій норі панував би непроглядний морок. Томас швидко роззирнувся і побачив, що вони опинилися у кам’яному десятифутовому циліндрі. Тут було вогко, стіни приміщення вкривав шар темної оливи, і простягалося воно щонайменше на дюжину ярдів уперед, а далі все тонуло в темряві. Томас подивився вгору, на отвір, крізь який вони пролетіли, — той скидався на квадратний люк, що вів у глибокий беззоряний простір.

— Комп’ютер там, — сказала Тереза, переключаючи його увагу.

За декілька футів далі по тунелю, куди вона спрямувала ліхтар, крізь брудне скло пробивалося тьмяне зелене світло, яким горів маленький квадратний екран. Просто під ним зі стіни виступала клавіатура; встановлена під кутом, щоб зручно було друкувати стоячи. Здавалося, ніби вона тільки й чекала миті, коли на ній наберуть код. Але Томас не міг позбутися відчуття, що все минуло занадто гладко, занадто легко, щоб бути правдою.

— Вводь слова! — вигукнув Чак, ляснувши Томаса по плечу. — Швидше!

Томас жестом велів Терезі ввести код.

— Ми з Чаком залишимося тут на той раз, якщо раптом грівери кинуться за нами в нору.

Томас дуже сподівався, що глейдери здогадалися більше не забезпечувати прохід по коридору і зосередилися на утриманні почвар подалі від Стрімчака.

— Добре, — відповіла Тереза — Томас був певен, що розумна дівчина не гаятиме часу на суперечки. Вона підскочила до комп’ютера і заходилася набирати код.

«Стривай! — подумки вигукнув Томас. — Ти добре пам'ятаєш слова?»

Тереза обернулася, нахмурившись:

— Томе, невже я схожа на дурепу? Я здатна запам’ятати…

Її урвав гучний шум, що почувся десь нагорі й позаду. Томас аж підстрибнув. Обернувшись, він побачив, що крізь отвір нори протискається грівер, мов за помахом чарівної палички виростаючи в темному просвіті отвору. Перш ніж влізти в нору, грівер втягнув шпичаки й увібрав механічні кінцівки, та щойно він глухо гепнувся на підлогу, знову наїжачився дюжиною гострих страшних пристосувань, які тут здавалися ще смертоноснішими.

Томас заштовхав Чака собі за спину й повернувся обличчям до монстра, виставивши списа, наче він і справді міг чимось зарадити.

— Терезо, швидше вводь код! — закричав він.

З мокрої шкіри грівера вискочив тонкий металевий стрижень, з якого з’явилися три леза, розгорнулися, наче пелюстки квітки, й, обертаючись, почали наближатися до Томасового обличчя.

Обіруч Томас міцно стиснув спис, а його вістря з примотаним ножем опустив поперед себе аж до підлоги. Відстань до нищівних лез, готових порубати його на капусту, скоротилася до двох футів. Томас напружив м’язи і щосили рвонув спис угору і вбік. Описавши дугу в повітрі, спис завдав удару по гріверових ножах, які, підлетівши вгору до стелі, впали просто на тулуб самого чудовиська. Монстр невдоволено ревнув і, вбираючи в себе шпичаки, відкотився назад на кілька футів. Томас стояв, важко відсапуючись.

«Можливо, вдасться його затримати, — крикнув він до Терези. — Поквапся!»

«Майже закінчила», — відповіла вона.

Грівер знову випустив шпичаки, посунув уперед і, викинувши іншу кінцівку, озброєну величезними кігтями, з клацанням спробував вихопити у хлопця спис. Томас замахнувся і, вклавши в удар усю силу, згори гепнув списом по клішні, поціливши в основу знаряддя. З гучним тріском і хлюпанням механічна кінцівка випорснула з кріплення і впала на підлогу. Майже відразу з рота істоти вихопилося пронизливе виття. Вона знову відступила, так само блискавично втягнувши шпичаки.

— А цих гадів можна здолати! — переможно вигукнув Томас.

«Комп'ютер не дає ввести останнє слово!» — пролунав у голові Терезин голос.

Томас її ледь розчув, тому не зрозумів, про що вона говорить. Йому було не до того: намагаючись скористатися тимчасовою безпорадністю грівера, він з войовничим гуком кинувся вперед. Щосили розмахуючи списом, хлопець вискочив на м’яку спину істоти і з гучним хрускотом відбив ще дві механічні «руки», що потягнулися були до нього. Потім напружив ноги, відчуваючи, як вони з бульканням занурюються в слизьку шкіру почвари, заніс списа над головою і всадив його в монстра. З рани бризнув фонтан липкої жовтої рідини, заливаючи Томасу ноги, та він і не думав відступати і намагався якнайглибше встромити зброю в огидну тушу. Нарешті випустив ратище з рук і зіскочив на підлогу, щоб знову приєднатися до Терези й Чака.