Багато, багато, багато золота

— До речі, ви розумієте, — сказав раптом Джошуа Сміт, — що ми не можемо рекламувати ні мій винахід, ні вашу подальшу діяльність?

“Ага, нарешті!” — зітхнув з полегшенням сеньйор Осандра, а вголос сказав якомога спокійніше:

— Нам поки що нічого рекламувати. Питання це значно складніше, ніж вам здається.

Уже добре напідпитку, Вертес здивовано вирячив на нього червоні банькаті очі:

— Як, ви не хочете, щоб мишка прогулялася на той берег?

Тепер Осандра ледве глянув на нього, він знову почував себе хазяїном.

— Мишок треба годувати, і в них мусять бути дуже гострі кігті й зуби, — повчально сказав він, — а для цього потрібні гроші, багато грошей. У всякому разі значно більше, ніж є у нас з вами.

— І в тисячі разів більше, ніж є у мене, — Джошуа Сміт поклав на стіл чек.

Сеньйор Осандра ковзнув по ньому поглядом і знизав плечима. Сума і розсмішила його, і втішила. Він добре знав земляків Джошуа Сміта: вкладаючи в якусь комерцію цент, вони хотіли мати на нього долар. Крім усього, сеньйор Осандра розумів, що ті, хто послав Сміта, не хотіли ризикувати не тільки грішми. Тепер усе було правильно. Тепер усе стало зрозумілим. Для організації акціонерного товариства, для організації якоїсь завуальованої фірми грошей вистачить, а потім акціонерами стануть найбагатші і найвпливовіші люди.

— До речі, — сказав сеньйор Осандра, — як ви дивитесь на те, щоб ми використали ваш винахід просто тут, у Мільво? Спочатку можна було б заснувати фірму, яка випускатиме оригінальні напівпрозорі човни з невідомого досі матеріалу, а також оригінальні, зовсім прозорі акваплани? Це буде надзвичайно оригінальне й захоплююче видовище! Уявляєте, людина мчить на акваплані, а його зовсім не видно! Він наче розчинився у воді! Враження, ніби людина зовсім мчить по водах, аки по суші. Чудово!

— А як же ж мишки, га? — хрипів Вертес, наливаючи собі надцяту чарку бакарді. — А як же ж мишки з автоматами на пузі? Скажіть, сеньйоре Сміт, а могли б, скажімо, у вашій трубі пройти авто, щоб нашим мишкам не чимчикувати сімдесят миль пішки?

— Навіть танки, — сухо відповів Сміт.

Він дуже мало надавав зараз уваги Вертесу, і той це відчув. І разом з тим відчув у особі Сміта майбутнього хазяїна. Таким людям, як Вертес, більше в пригоді стає інстинкт, ніж розум.

— Я абсолютно згоден з вами, сеньйоре Осандра, — звернувся Сміт до Осандри, — я абсолютно з вами згоден. Наша фірма, чи акціонерне товариство, чи як ви хочете, мусить мати чисто приватний характер і не мозолити очей. Перш за все ми маємо потурбуватися про акціонерів…

— Це я візьму на себе, — нахилив голову Осандра.

— І я теж, — додав Сміт.

Вертес налив ще надцяту чарку бакарді. Виявляється, про нього всі забули. Йому залишалося одне — пити, що він старанно й робив.

— По-друге, — продовжував Сміт, — нам потрібно випускати такі штуки не в лабораторії, як це робилося донині, — він постукав трубкою по столу, — а в промислових умовах. І, по-третє, чим менше людей знатиме про нашу з вами розмову, тим буде краще. Думаю, що про це потурбується сеньйор Вертес, він зможе підібрати надійних хлопців.

Джошуа Сміт шанобливо нахилив голову в бік Вертеса, і той аж засовався на стільці від задоволення.

— Будьте певні, сеньйоре Сміт, Хуан Вертес уміє підбирати хлопців.

Сміт вклонився ще раз, даючи зрозуміти Вертесу, що він жодної хвилини не мав сумніву в його здібностях. Після цього Джошуа Сміт налив три чарки бакарді.

— У такі хвилини годиться пити шампанське, але шампанське ми вип’ємо іншим разом. За успіх, сеньйори! За великий успіх!

Жалібно і ніжно дзеленькнули чарки…

КЛАПТІ ІЗ ГАЗЕТИ “КУР’ЄР МІЛЬВО”

“Жахливий вибух!!!”

“Це рука червоних із Кардосу!!!”

“Це рука Москви!!!”

“Згоріли живцем чи викрадені комуністами???”

“Вчорашній мільйонер змушений сьогодні найматися мийщиком посуду у кав’ярні “Орхідея”!!!”

“Невже уряд стерпить чергову вилазку червоних???”

“А вони ще вимагають виборчих прав для чорних!!!”

“У банку на рахунку фірми “Сміт, Осандра і К°” не зосталося жодного цента!!!”

“Такої пожежі я не пам’ятаю понад двадцять років, — сказав нашому кореспондентові брандмейстер Бібс!!!”

“Найграндіозніша пожежа країни сталася в нашому місті!!!”

“Диверсія чи нещасний випадок???”

“Руки червоних терористів дотяглися до Осандри через океан!!!”

“Лікарів турбує душевний стан сеньйора Осандри!!!”

“Трупів містера Сміта і сеньйора Вертеса не знайдено серед жертв вибуху!”

“Мирна фірма стала об’єктом злочину червоних!!!”

“Вечірній випуск нашої газети вмістить фото сеньйора Осандри, зроблене за кілька годин до трагічного вибуху!!!”

“Збитки, які зазнала фірма “Сміт, Осандра і К°”, оцінюються в кільканадцять мільйонів!”

“Спеціалісти запевняють, що знайти трупи містера Сміта і сеньйора Вертеса буде неможливо, бо містер Сміт і сеньйор Вертес були в епіцентрі вибуху”.

“Касир банку “Мремор і син” розповів нашому кореспондентові, що за кілька годин до трагічного випадку фірма ліквідувала свій поточний рахунок у банку”.

“Уряд мусить втрутитися і створити авторитетну комісію!”

“Акціонери фірми “Сміт, Осандра і К°” — найбідніші люди в нашому місті!”

“З добре поінформованих джерел нам стало відомо, що поліція цікавиться особою головного касира банку “Мремор і син”.

“Приборкаймо ж нарешті і чорних, і червоних, бо незабаром вибухне все місто!!!”

СТАРИЙ ЦВИНТАР І НОВІ ПОКІЙНИКИ

Біля західних берегів Атлантики, в ста п’ятдесяти милях від Нью-Скотленда, сіро-зелені хвилі набігають на жовтий пісок. Треба мати дуже пильне око, щоб зрозуміти, що перед вами острів. Власне, острів — це забагато честі для відмілини, яка навіть у дуже тиху погоду ледве-ледве виставляє над водою свою піщану спину, а варт хвилям хоч трохи розгулятися, як усе це тоне в океані, наче шматок старого жовтого сала в пінявому борщі.

Проте немає в світі капітана, який би не знав про цю відмілину-острів, і немає жодної лоції, де б великий шрифт не привертав уваги штурмана до цього острова, що носить назву Сібл.

Місце в Атлантиці, де розташований Сібл, називають і “Островом розбитих надій”, і “Проклятим островом”, і “Гнилим кутком Атлантики”, і “Кладовищем кораблів”. Здавалося б, що простіше нанести острів-відмілину на карту й обминати його десятою дорогою. Але все це дуже просто тільки на словах. Сто, сто п’ятдесят, двісті років тому капітани вітрильників змушені були проводити свої судна біля самого острова, бо їхнім маневрам заважали зустрічні південні й північні течії. Пізніше, коли через Атлантику попливли перші пароплави, теж виявилось, що цвинтар кораблів зростає. Він поповнюється все новими й новими жертвами. Відкриття, яке зробили мореплавці, сколихнуло всіх: острів рухався в океані! Й рухався відносно швидко. Менш ніж за двісті років він перемістився на сорок два кілометри й став на три кілометри довший. Кілька разів доводилося переносити на острові маяки. А острів собі й не думав зупинятися, сунеться й сунеться в океан, і навіть найновіші лоції не завжди за ним устигали. Налетіти на мілину в тумані траплялось навіть найдосвідченішим капітанам. Тому за останні сто п’ятдесят років навколо острова Сібл знайшли в пісках його берегів могилу п’ятсот п’ять великих суден і десять тисяч моряків і пасажирів.

Часом примхливий острів, знущаючись над людьми, вдає, ніби хоче їм віддати свою здобич. Якось після великих вітрів піщані дюни острова перемістилися, і перед людьми постала розкопана могила американського кліпера, який пропав безвісти дев’яносто років тому.

Так, пісок берегів острова Сібл перемішаний з уламками посуду, матроськими ґудзиками, валяються там монети різних країн, тріски різних порід дерева, величезні іржаві якорі, шматки ланцюгів, жмутки канатів, які не встигли перегнити, а часом забіліє в жовто-сірому піску людська кістка…