Союз пяти

Промисловці міцно постулювали губи. Четвертий, маленький, в окулярах, схожий на старого цвіркуна, почав пильно дивитися на Корвіна сивими очима.

— Я хотів задати істотне запитання, сер, — проскрипів він високим голосом. — Ми збираємося влаштувати “тиждень жаху”, інакше кажучи — пошити в дурні найрозумніших і найхитріших людей в усьому світі, сер… Але в нас виник сумнів: а що коли ми помиляємось? А що як цей жарт з Місяцем обернеться на серйозну небезпеку? Ми заробимо, але Місяць упаде на Землю, сер… Ви впевнені, що він не упаде, сер?

Інженер Корвін мовчав. Під сухою смаглявою шкірою на його вилицях рухалися жовна.

— Дуже добре, — сказав він коротко, — на це я вам відповім через годину.

VI

У рубці “Фламінго” під кінець обіду, коли подали кофе і лікери, інженер Корвін одсунув трохи свій стілець, поклав на гостре коліно аркушик паперу, списаний математичними формулами, і почав говорити:

— Місяць, так само як Земля і всі планети нашої системи, як пояс астероїдів, комети і потоки падаючих зірок, — утворився з гігантського кільця, що колись оберталося навколо Сонця. Частини кільця розпалися, ущільнились, утворили палаючі світи — невеликі сонця.

Навколо кожного з цих світів, у свою чергу, почало обертатися кільце розжареної, але остигаючої матерії, подібно до кільця Сатурна, останнього залишка цього майже закінченого процесу.

Маленьке світило — Земля — також було охоплене системою кілець, що оберталися з різною швидкістю. Охолоджуючись, ці кільця розривалися, частини їх ущільнювались, утворюючи малі планети, або небесні тіла. Найкрупнішим з таких тіл був Місяць; він притягував ті маси, що проносились близько від нього, вони падали і підтримували його в розжарено-рідкому стані.

Те ж саме відбувалося і з Землею. Вона втягувала в сферу свого притягання залишки розірваного кільця і, можливо, не раз уже, погаснувши, під дією оцих страшенних ударів знову і знову спалахувала зорею.

Поступово процес збирання матерії закінчився. Поблизу Землі лишалося ще два вільних світи — Місяць і другий супутник, що впав за часів палеозойської ери. Земля оволодівала їх рухами силою тяжіння. Обидва тіла поступово падали по спіральній кривій на Землю,

Місяць, ще рідкий, обертався навколо своєї осі. Але при кожному оберті внаслідок земного притягання по ньому пробігала величезна хвиля припливу, — судорога вмираючого, що потрапляє в полон світу. Обертання Місяця гальмувалося цими припливами, уповільнювалося. Місяць набирав форми яйця, повернутого товстим кінцем до Землі.

Нарешті його обертання навколо осі припинилося, він застиг і став супутником Землі, підійшовши до неї на відстань трьохсот вісімдесяти чотирьох тисяч кілометрів. Оскільки швидкість Місяця дорівнює одному кілометру за секунду, — я беру цифри приблизно, — то, за законом Ньютона х= v2/2r — ікс, тобто величина, на яку щосекунди Місяць наближається до Землі, падає на Землю, дорівнює одному і трьом десятим міліметра. Але напруження сили ваги на відстані Місяця також дорівнює одному і трьом десятим міліметра. Таким чином, згідно з законом світового тяжіння, Місяць здається цілком урівноваженим тілом. І це так і було б, якби Земля і Місяць являли собою математичні тіла в ідеальному просторі.

Але закон Ньютона потребує поправок: у формулі х= v2/2r відкинуто квадрат однієї малої величини, який є фатальним для долі Землі. Приймаючи цю поправку, приймаючи також вплив місячного притягання на води земних океанів — припливи — і викликане ними уповільнення руху самої Землі, Ч. Дарвін показав, що Місяць наближається до Землі, намагаючись увійти з нею в твердий зв’язок, тобто, згідно з третім законом Кеплера, наблизитись настільки, щоб час його обертання навколо Землі дорівнював земному дню. Тільки тоді, ніби скріплені невидимими зв’язками, обидва тіла встановлять між собою цілковиту рівновагу.

Але і цей закон — суто математичний; вплив тяжіння комети Бієли, збільшення щільності земного ядра, збурення магнітних полів під впливом сонячних плям, а також друга поправка до закону Ньютона приводять нас до висновку, що обидва тіла повинні остаточно зблизитись.

Інженер Корвін окинув поглядом співбесідників, що слухали, затамувавши подих. Його щоки порожевіли, на завжди жорстких губах несподівано лягла посмішка.

— П’ятдесят тисяч років, у найгіршому разі, відділяють нас від останніх хвилин Землі. (Ігнатій Руф і четверо його компаньйонів вільно видихнули повітря, витерли черепи, налили золоті, зелені, рожеві лікери в чарочки). Падіння місячної кулі на Землю викличе виділення такої величезної кількості тепла, що обидві планети спалахнуть, розплавляться і зіллються в нове тіло. І, можливо, друге життя, яке виникне на новій Землі, більшій і збагаченій пожежею, буде краще за наше. У це я також вірю. От вам усі дані. Щождо нашого задуму, то ми справді трохи наблизимо строк падіння осколків Місяця на Землю…

— Тобто ми саме це й хочемо од вас почути: на який приблизно строк…

— Я підрахував: тисяч на десять років…

— У всякому разі сорок тисяч років у нашому розпорядженні! — голосно крикнув Ігнатій Руф і вперше за весь час цієї розповіді розсміявся, відкидаючи надто велику щелепу.

VII

Руф і його компаньйони були задоволені поясненнями інженера. В той же день, 26 травня, вони переглянули І затвердили списки фабрик, транспортних компаній, нафтових приїсків і хімічних заводів, якими вирішили оволодіти в “тиждень жаху”.

В усі країни світу були послані агенти — вести переговори з наміченими в списку підприємствами. Переговори були маскою. “Союз п’яти”, підготовляючи пограбування цілого світу, обережно і ретельно досліджував стан біржі і ринку: відкривав онкольні рахунки; садовив на місця своїх маклерів; перекуповував газети і засновував нові; роздавав величезні аванси вченим-популяризаторам і письменникам, які мали хоч краплину фантазії.

На книжковий ринок полилися потоки астрономічних оповідань, утопій, похмурої містики, апокаліптичних поем. У Швейцарії відродилась теософська громада. Члени її роз’їжджали по містах, говорили про те, що настає день страшного суду, і засновували ложі для боротьби з антихристом.

Наприкінці липня вийшла невелика заминка: як і завжди, в цю пору року з Балкан потягло трупним запахом, сіялися тривожні чутки, і істерична стрілка біржового барометра посунулась до “бурі”.

Тоді Ігнатій Руф кинувся в Європу, мов кабан в очерети. Він влаштував позику Італії. Повалив у Югославії міністерство. З дивовижною спритністю, натискуючи таємні пружини, скликав конференцію Малої Антанти. Надавав приємних обіцянок Німецькому союзу. Опублікував підроблений документ Московської реввійськради, чим викликав у Польщі скажений вибух ненависті і відвернув її увагу од справ на Балканах.

За якихось п’ять тижнів він запобіг черговій небезпеці війни і повернувся на повітряному кораблі в Нью-Йорк. Тоді в усіх газетах з’явилася друга стаття за підписом астронома Лікської обсерваторії:

ПОВЕРНЕННЯ КОМЕТИ БІЄЛИ

“Як відомо, щороку 30 листопада Земля проходить через орбіту комети Бієли. Про це свідчать потоки падаючих зірок, — малих небесних тіл, розкиданих по всьому шляху комети. Кожні двадцять три роки Бієла проходить близько від Землі, майже в точці пересічення орбіт. Тоді зоряні потоки, виходячи з сузір’я Лева, вогненною мітлою розкидаються по всьому небу, створюючи чарівне видовище.

В історії відомий випадок, коли в 1783 році, внаслідок неточності в обчисленнях, чекали зіткнення Землі з Бієлою. Людей охопив жах. У Парижі були випадки смерті від страху. Недостойні представники духовенства, пропонуючи за добрячі гроші повне відпущення гріхів, непогано облагоджували свої справи. Великий геометр Лаплас писав у той час:

“…Дію такого зіткнення неважко собі уявити: положення осі і характер обертання Землі повинні були б змінитись, море покинуло б своє теперішнє лоно і поринуло б до нового екватора, люди і тварини загинули б у цьому всесвітньому потопі, всі народи були б знищені, всі пам’ятники людського розуму зруйновані…”