Кришталевий край

— Ось вони, — вимовив Грубер, скеровуючи аероплан униз.

Внизу розіслалися велетенські споруди скляних заводів. Назвати їх заводами чи одним великим заводом не можна було. Величезний масштаб виробництва та інертність виробів і матеріалу — скломаси — до температури й різних атмосферних явищ робив недоцільним будування приміщень для різних процесів виробництва. Більшість процесів провадилися просто під відкритим небом. Механізація, доведена до найвищого ступеня давала змогу обслуговувати виробництво лише невеличкою кількістю механіків. Для апаратури було побудовано в різних точках невеличкі скляні вежі, звідки механіки керували механізмами велетенського виробництва.

Скло розтоплювалося у величезних резервуарах, що згори здавалися чотирикутними озерами. Шихта — пісок, сульфат, крейда — засипалася невпинним конвейєрним потоком з одного боку резервуара, а з другого — скло, відповідними реактивами доведене до дуже рідкої консистенції, насосами вибиралося й через труби наливалося у різні стандартні форми.

Валя мала рацію, як колись казала Груберові, що шибки з його скла, певне, будуть вальцювати, а не витягатимуть способом Фурко. Виливання та вальцювання були основними формами роботи на карабугазьких скляних заводах. Звичайно, способи пересування та видування теж застосовувалися. Але значно менше, бо для них потрібні були складні машини, а це виходило дорожче..

Літак Валі й Грубера сів коло контори заводів, чи краще сказати виробництва. Назустріч їм вийшов директор.

— У гості завітали? — спитав він.

— Еге ж, — посміхнулася Валя, — на цілий місяць розлучаємось.

— Невже ж таки за місяць ні разу й не навідаєтесь на завод?

— Курортна комісія заборонила на цілий місяць і мені, і Груберові думати про скляне виробництво, щоб мозок зовсім звільнився від скла, — жартувала Валя. — Ну, а ви як живете, Васюченко? Вірші ще пишете?

Директор почервонів.

— І коли ви, Валю, забудете цю мою пристрасть? — відказав він, сміючись.

Сіли в авто й помчали на виробництво, яке і за день не було змоги оглянути пішки.

Під'їхали до вальцювального цеху. Це був великий майдан. З труб скло виливалося на величезні столи.

— Пам'ятаєш, колись, ще як не було нашого скла, — звернулась Валя до Грубера, — ми з тобою оглядали дзеркальний завод? Там так само вальцювали скло. Тільки вогняне. Кран витягав з печі, подібної до мартену, великий горщик з вогняною масою скла, тягнув його до столу й перекидав. Масу зараз же розпластували вальці. Скляний, червоний лист тікав з грюкотом на рухливому столі в лір, у відпальну піч. Потім ми бачили, як такий лист, уже холодний, шліфували й полірували…

— І тепер ми робимо це, — відказав Грубер.

Авто помчало їх у шліфувальне приміщення. Воно було крите, бо шліфувальні машини боялися дощу й снігу, як усякі машини, хоч їх скляні частини були міцніші за колишні металеві.

Валя й Грубер дивилися, як крутились у безупинному русі важкі шліфувальні столи, і чавунні рейки з шліфувальними каблуками стирали піском нерівності на склі, поволі міняли пісок, сиплючи все дрібніший. Далі скло полірувалося на полірувальних столах, подібних до шліфувальних. Тільки замість чавунних рейок тут працювали полірувальні круги з повстю, і пісок заміняла мумія — червоний порошок з окису заліза.

Крім вальцованих виробів, тут шліфували та полірували й виливані цілі частини стандартних скляних будинків. Для цього були особливі складні шліфувальні та полірувальні верстати.

За півгодини літак Валі й Грубера знову летів у синьому просторі неба. Вгорі над ними, зовсім близько, стояли перисті хмарки. Внизу розіслалася зелена весела. країна, колишня пустеля.

— Ну що, годі вже? Летімо на Кавказ? — запитав Грубер.

— Ні, ще трохи подивимося на цей кришталевий край, — попросила Валя.

— Та хіба ж тільки цей край кришталевий? — сказав Грубер. — Скрізь тепер побудовано кришталеві міста.

— А це Кришталеве місто все ж перше з них, — боронила Валя свій улюблений, в пустелі народжений край, — дивись, яке гарне! Скеруй літак на нього.

Грубер скерував літака. До них наближалося їхнє казкове місто. В сонячному промінні горіли самоцвіти — різнобарвні будинки. Справжні самоцвіти, бо людський геній, відкривши будову й спосіб утворення коштовних через свою рідкість кристалів, тепер сам творив їх і з них будував кришталеві будинки. Сині хвилі синього Каспію, колишнього мертвого моря, плюскотіли в кришталевій гавані Кришталевого міста. Зелені сади, кришталеві оранжереї, зелені луки з джерелами води, здобутої з глибин, оксамитовим поясом оперезали Кришталеве місто з боку землі. Від міста кришталевими гадючками бігли до Кара-Бугазу, на виробництво, у скляних жолобах електро-кулькові поїзди. Далі, в колишній пустелі, а тепер у зеленому краї, тут і там розташувались кришталеві міста…

— Кришталевий край, — воркувала Валя, милуючись краєвидом, — тут зовсім немає старих кам'яних міст. Тут усе нове. Нове, кришталеве життя…

1935