Марсiанськi "зайцi"

III

Тіла всіх космонавтів були обеззаражені і розміщені в камери з низькою температурою. Після цього УР знову відвідав немовлят. Він знайшов праворуч від ліжка великий балон із рідиною УП. УР націдив їжі у флакони, знову натягнув на них м’які наконечники і дав дітям. Наситившись, немовлята заснули.

УР повернувся до керівної каюти, довго стояв біля пульта управління і згадував усе, що стосувалося зорельота “Серце” і його завдання.

— Марія казала, що треба повернутися на Землю, — промовив УР. — А. моя інформація говорить про те, що зореліт повернеться до Землі тільки тоді, коли виконає завдання: дослідження планетної системи зірки Епсілон Ерідана. Це завдання Космічної Ради Землі. Його треба виконати. А потім я поверну корабель назад. Отже, буде виконано два завдання — Космічної Ради і Марії.

Розв’язавши, таким чином, складне завдання, УР перевірив усі контрольні автомати керування, їхні дані. Корабель летів правильним курсом.

УР знову задумався про мету експедиції. Він перебрав інформацію свого мозку, але в ній не виявилося завдання досліджувати планету. Очевидно, цим повинні були займатися самі космонавти. Але вони не діють, вони непорушні. Тоді хто ж виконає завдання?

УР довго не міг вирішити проблеми. Нарешті, ланцюжок співставлень привів його до думки, що немовлята, яких він годує, в майбутньому стануть дорослими космонавтами.

— Маленькі люди наберуться досвіду, — сказав УР. — Вони познайомляться з інформацією і виконають завдання.

Після цього УР заспокоївся. Він знав, що зробив усе, що міг.

IV

Минали дні. Місяці. Роки.

УР повністю оволодів обов’язками няньки. Він годував дітей, купав їх і навіть прав пелюшки. Всю цю премудрість він вичитав у бібліотеці. Діти росли. Скоро вони вже виросли з пелюшок і почали бігати по палаті. Вони звикли до УРа і навіть гралися з ним. Але автомат не брав участі у їхніх іграх, він лише з подивом відзначав, як багато енергії витрачається маленькими людьми для неосмислених рухів.

УР помітив, що вони різні, хоч і дуже схожі. Він відрізняв їх по запаху, по незначній відмінності у зафарбленні шкіри, очей, волосся. Того, що був трохи темніший, УР назвав Ікс. Того, що світліший, — Ігрек. Вони запам’ятали свої імена і радісно відгукувалися на них.

На другому році польоту УР збагнув, що маленьких людей треба вчити, що треба вкласти в їхні системи інформацію. Але як? Адже в них інша будова, ніж в УРа, і їм потрібна своя, людська, інформація.

УР згадав, що на кораблі є фільмотека. Там, на плівках, записані рухливі зображення подій із життя людей. Автомат переглянув і відібрав деякі з них. На них були записані уроки навчання для дошкільнят.

УР змонтував у палаті кінопроектор, запустив перший фільм. Ікс та Ігрек, побачивши на екрані постать жінки, яка дивилася на них і щось говорила, радісно кинулися до неї. Але вони зіткнулися з холодною поверхнею екрана. Діти здивовано відступили, знову підійшли ближче. Жінка, як і раніше, не виходила до них, вона перебувала у білій рамці.

Діти довго плакали від образи, а УР стояв над ними, не розуміючи, чого їм треба. Він знову ввімкнув кінофільм, але маленькі космонавти не хотіли дивитися на нього.

Та минули дні, і дітям забажалося знову поглянути на постать, яка була такою хвилюючою і рідною. Вони показали УРу на кінопроектор. Автомат охоче ввімкнув апарат. На цей раз діти сиділи спокійно і дивилися на жінку. Вони уважно прислухалися до її слів, намагаючись зрозуміти, чого вона хоче…

Минав час. Діти вже повторяли багато слів, які промовляла жінка. Вона називала ймення предметів, істот, вона показувала маленьким учням чудові краєвиди Землі — ліси, океани, чарівні ріки і золоті моря хлібів, потужні заводи і лабораторії, сквери з веселою дітворою і світлі класи у школах.

Діти почали розмовляти. УР, нарешті, впустив їх в інші приміщення, але не дозволив нічого чіпати на пультах управління. Близнята з подивом дивилися на зоряне небо за ілюмінаторами, запитували:

— Урчик, а чого тьотя нам показує і воду, і ліс, а тут тільки зірочки сяють?

— Вода і ліс на Землі, — пояснював УР. — Земля — це наша планета.

— А де вона, Урчик?

— Далеко, серед зірок.

— А ми побачимо її?

— Побачите. Але не скоро. Спершу треба побувати на іншій планеті.

— На іншій Землі?

— Так.

— А для чого?

— Є таке завдання. Ви потім узнаєте.

— Урчик! А живої тьоті тут немає? Чого вона лише на екрані? Чому вона не показується нам?

УР подумав над цим запитанням, завагався. Якесь сплетіння асоціацій не дозволяло йому сказати, що на кораблі були живі космонавти, що вони загинули. І тому автомат відповів:

— Ви одні тут, Ікс і Ігрек. Вам Земля дала завдання. Незабаром я скажу вам про нього. А тьотю слухайтеся. Вона вчить вас, щоб ви зрозуміли завдання.

V

Пішов п’ятий рік. Зореліт “Серце” наближався до системи зірки Епсілон Ерідана — мети подорожі. Урчик перевірив дані всіх вузлів корабля і ввімкнув автомати гальмування. Телескопічні установки зорельота свідчили, що біля зірки є планета. Після розрахунків УР спрямував корабель до неї. При підході до планети він дозволив Іксу та Ігреку сидіти у кріслах пілота і штурмана. Вони дивилися на екрани перископів, захоплено вигукували:

— Дивись, дивись — яка здорова куля!

— Вона роздувається!

— То не куля, — пояснював УР, — то планета, до якої ми летимо.

— Інша Земля? — запитували діти.

— Інша.

— Вона така сама, як і наша?

— Побачимо. Ми для цього й прибули сюди.

Зореліт пробив хмари і помчав над планетою. Внизу виднілися темні простори океану, синюваті звиви рік, масиви лісів і хребти високих гір. УР увімкнув приймачі енергії всіх частот, виділив хвилю, на якій було зловлено на Землі сигнали. Прилади відзначили, що ритмічні сигнали набули величезної сили. Вони стали особливо потужними тоді, коли зореліт пролітав над широким плоскогір’ям. Зробивши ще один виток навколо планети, УР дав команду вести корабель на посадку. Керівні автомати слухняно виконали наказ.

Діти здивовано і злякано дивилися в перископ, тривожно запитували УРа:

— Ми падаємо?

— Ні, сідаємо на планету.

— Ми не розіб’ємось?

— Ні. Сидіть спокійно.

— А що це таке — широке і синє?

— То океан.

— А на Землі він інакший!

— Бо ви бачили його із берега.

— А це що — зелене?

— Ліси.

— А в них є звірі, як на Землі?

— Напевне, є.

— Ой, як здорово! — вигукував Ігрек.

— От би походить у них! — вторив йому Ікс.

— Ще походите, — запевняв УР. — Не заважайте.

Зореліт, здригаючись від потужних потоків повітря, повільно опускався серед плоскогір’я, недалеко від дивовижної, високої конічної споруди…