Наслідки виховання

ї будівлі спортзалу, котру вінчала титанова скульптура лижниці.

«Розімнусь трохи», – вирішив я, заходячи до вестибюля.

Спочатку я поплавав навзаводи з Річі – дресированим дельфіном. Відтак зробив кілька вправ на вестибулярному колесі. А потім, поділившись з товаришами на дві команди, ми досхочу пограли у баскетбол.

Коли я вертався до себе, було вже пізно. Повний місяць зависав над самою банею спортивного блоку. База спала: завтра чекав на всіх нелегкий трудовий день.

Прийшовши додому, я зазирнув у кімнату нижнього поверху. Гед спав, розкидавши дужі руки. «Спав» – цей термін стосується, звісно, людей. Насправді, в робота під кінець напруженого дня автоматично вмикається іонний уповільнювач, і мозок дістає перепочинок. У такий спосіб учроби поновлювали рівновагу систем, надмірно перевантажених протягом дня. «Сон» був тимчасовим засобом – по тому, як навчання скінчиться, робот мав виконувати покладені на нього обов’язки без перепочинку.

Тихенько, намагаючись не зчиняти шуму, я дійшов до гвинтових сходів, що вели нагору. Взагалі-то вважалось, ніби робота, котрий спить, нічим не розбудиш. Принаймні так мало бути насправді. Але я не хотів ризикувати: якби Гед Борт прокинувся, це була б надзвичайна подія. В учроба, розбудженого передчасно, могли порушитися функції деяких важливих блоків. А Геда чекали випробування на капітана…

Я скинув із ніг черевики – спочатку один, потім другий, – з насолодою розлігся на приставній канапці і невдовзі заснув.

Уранці до мене підійшов Гед Борт. Щось на його обличчі не сподобалось мені. Коли робот заговорив, моє занепокоєння зросло: голос у нього був бляклий, невиразний. А це свідчило про те, що в Гедовім організмі сталися якісь непередбачені зміни.

– Ти порушив мій сон, Ерго, – сказав Борт, повільно кліпаючи.

– Я?

– Так. Десь опівночі з горішнього поверху долинуло два глухих удари. Вони вивели мене з забуття.

– Ніяких ударів не було. В тебе просто галюцинації.

– Ні, були, – заперечив Гед Борт. – Я їх навіть зафіксував.

– Де автозапис?

– Зараз принесу.

Гед Борт притьмом вийшов, а я лишився стояти на веранді.

«Ще цього бракувало! Порушення нервової діяльності. І якраз напередодні випробувань!…»

Невеселі думки перервав Гед.

– Ось! – простяг він мені маленьку капсулу, що заблищала проти сонця.

Із сусідніх котеджів виходили вихователі й учроби. Вони поспішали на стартовий майданчик: відтіля орнітоптер мав доставити їх у район акваторії – сьогодні за планом були заняття на воді й під водою.

Я нетерпляче натис на капсулі кнопку відтворення. До моїх вух долинув шерех, що його час од часу переривало ледве чутне потріскування. Це був фон – звичайнісінькі розряди.

– Але ж це…

– Зараз! – обірвав мене Гед.

З капсули почулось, як щось глухо ляпнуло, спочатку раз, потім другий.

Я, нічого не розуміючи, знизав плечима.

– А час?

– Двадцять три тридцять, – відповів Гед Борт.

І тут я ляснув себе по чолі й зареготав. Як же це я зразу не збагнув? Повернувши верньєр,