Спалах у небi (на украинском языке)

Бережной Василий Павлович

Спалах у небi (на украинском языке)

БЕРЕЖНОЙ ВАСИЛЬ ПАВЛОВИЧ

Спалах у небi

Мислитель сидiв бiля телескопiчного екрана. Велика безволоса голова його схилилася вперед, тонкi кволi пальцi манiпулювали на пультi.

- Зараз, зараз, - говорив вiн до пiдлiтка, що з цiкавiстю заглядав через його худорляве плече. - Ось вона, рiдна Галактика!

Вiн сказав це таким тоном, нiби та Галактика дорогоцiнним камiнцем виблискувала на його тендiтнiй долонi. Юнак пильно дивився на екран, помережаний тоненькими лiнiями координат. У великих його очах, схожих на сливи, жеврiло здивування.

- Котра? - ледве ворухнув безкровними губами.

- Оця ось, сину. - Мислитель вказав лискучою паличкою на одну з численних свiтлих цяток.

- Така маленька?

- Нi, вона велетенська. Коли ми були там, здавалася просто безмежною, почав пояснювати батько. Голос в нього був рiвний, але хлопець одразу ж вловив якiсь тривожнi нотки. - Наша Галактика складається з мiльярдiв зiрок. Це ми так далеко вiдлетiли, що вона здається цяткою.

- Скiльки ж ми летимо?

Син притулився до плеча батька, пiдсвiдомо бажаючи нiжнiстю вгамувати його тривогу.

- Ти й народився тут, на ракетi. А я був ще зовсiм молодий, коли ми вирушили... - Вiн заговорив швидко, певно сподiваючись у такий спосiб упередити чи унеможливити синовi запитання. - Розумiєш, навколо системи з трьох зiрок отiєї Галактики обертається наша рiдна планета... Ну, як би тобi пояснити? Це велике космiчне тiло з морями, лiсами, горами - ти ж бачив рухомi картини?

- Бачив, тату, - задумливо промовив юнак, - але не вiриться, що може iснувати так багато текучої матерiї. I такi величезнi дерева... Скажи, то все насправдi? Хiба то не витвiр уяви?

- Звичайно, насправдi. Це тобi здається неймовiрним тому, що ти вирiс тут, на ракетi. Вона стала твоєю планетою. Вона величезна, оця наша ракета бач, у теплицях ростуть i фрукти, i овочi, кожному є де жити, вчитися, працювати. А бiльше текучої матерiї, як ото в басейнi, ми не могли з собою взяти. Ех, якби ти знав, що то за щастя промчати на човнi, поборотися з хвилями!

На якусь мить вiн замрiявся. Потiм, схаменувшись, мовив:

- Але ж i тут, на космiчному кораблi, чудово, правда? Ми пронизуємо Простiр i Час, спостерiгаємо таке, чого нiколи не можна побачити на днi повiтряного океану планети. Чим бiльше ти вчитимешся, тим ширше i глибше вiдкриватиметься перед тобою свiт.

Юнак мовчки слухав батькову розповiдь про зiрки, про планети - колиски життя, а тодi-таки спитав про те, що старанно обминав батько:

- А де наша мати? В усiх моїх товаришiв є матерi, а в мене...

Мислитель глибоко зiтхнув. Що вiдповiсти? Сказати правду? Тiльки чи вiн зрозумiє?..

- Наша мати, коли ти був ще зовсiм маленький... Нi, краще не розпитуй, бо це дуже тяжко.

Пiдлiток зауважив, що батько приклав руку до тiєї половини грудей, де в кожного б'ється серце, i бiльше нiчого не питав. Жилося йому тут добре, весь екiпаж його любив, от тiльки щось непокоїло малого, чогось йому не вистачало. Пiдбiльшав i здогадався: матерi! I засiло в його свiдомостi питання: що з нею трапилось? Але, мабуть, на нього нелегко вiдповiсти навiть батьковi.

- Заспокойся, тату. Розкажи краще, куди ж ми летимо?

- Перед нами стоїть завдання: дослiдити властивостi матерiї за галактичним обрiєм. Ось незабаром ти опануєш фiзику атома i зрозумiєш, як це важливо i тяжко водночас.

Мислитель поглядав на сина i думав про його матiр. О, хлопець мав би пишатися нею, коли б знав усе. Хоча не завжди правда приносить щастя, не завжди!

- I довго нам ще летiти?

- Уже наближаємося до мети, сину. Ми в iншiй галактичнiй системi. От вiдкриємо бiля якоїсь зорi планету...

- А потiм?

- Виконавши програму дослiджень, вирушимо в зворотну подорож. До рiдної планети долетите ви, пiдлiтки. Бо нашого часу не вистачить... Ось чому ви повиннi старанно вчитися, щоб замiнити батькiв i донести до вiтчизни здобутi науковi iстини. Зрозумiв?

- Так.

- Ми готуємо з вас фiзикiв, хiмiкiв, бiологiв, агрономiв, лiкарiв не лише для того, щоб ви стали акумуляторами наших знань. Нi, ви самi повиннi збагатити науку, невтомно розкриваючи таємницi природи... Ти охоче вивчаєш фiзику?

- Я люблю цю науку. Але мене цiкавлять й iншi. От хоча б бiологiя. Чому серце з правого боку - адже в окремих випадках трапляється навпаки? Чому лiвою рукою зручнiше все робити? Що таке психiка?

Мислитель i не здогадувався, що його син уже задає собi стiльки питань. Ах, як швидко скорочується життя...

- Бачиш, синку, наш органiзм збудований так... А от на якiй-небудь iншiй планетi iстоти, може, й iнакшi. Може, у них серця з лiвого боку, а права рука виконує те, що в нас лiва. Але все-таки вони, мабуть, не вiдрiзняються вiд нас докорiнно. Природа витворила, очевидно, один найрацiональнiший тип мислячих iстот...

Хлопець слухав уважно, i все ж його нi на мить не залишала думка про матiр. Де вона? Що з нею трапилось?..

У залi Мудростi лишилося двоє. Усi Мислителi, вiльнi од вахти, зiбралися на важливу нараду. Прилади вже зафiксували кiлька зiрок з планетами навколо них - треба визначити об'єкт дослiдження.

- Ти, мабуть, помiтив, друже,- спитав темноокий хлопець,- що коли я запитую когось про матiр, їм стає якось нiяково, вони одразу ж намагаються перевести розмову на iнше. Тут якась таємниця, Мислителi щось приховують од мене...

Його товариш одiрвав погляд вiд кулястого екрана УЗ, по якому густо пливли сiрi хвилi, i вiдповiв:

- Маєш рацiю. Тут щось є ще невiдоме для нас.

Магiчнi слова: "невiдоме", "загадкове", "таємниче" - були вимовленi. Юнаки вирiшили: розкрити таємницю - їхнє завдання. I пiсля тривалих роздумiв надумалися звернутись до УЗ - бiоелектричного комплексу "Унiверсальнi Знання". Адже всi до найменшої подiї, що сталися на кораблi з першої хвилини пiсля старту i до цiєї митi, закодованi в його несхибнiй пам'ятi. Юнаки дивилися на екран з цiкавiстю i водночас з острахом: то був невiдомий для них свiт - свiт Мислителiв, який досi їх зовсiм не обходив. А зараз... Де той невидимий порiг, переступивши який i сам стаєш дорослим?

- Як можна дiзнатися про те, чого ми ще не знаємо? - дивлячись на пульсуючий екран, запитав один iз юнакiв.

- За допомогою досвiду,- пролунав неприродно чистий голос- Вашого або iнших.

- Ми юнi, в нас майже немає власного досвiду. А нам конче треба дiзнатися про минуле.

- Визначайте конкретнiше: минуле Всесвiту?.. Планети?.. Корабля?.. Молекули?..

Хоч вони змалку звикли до цих голосiв, проте цей чимось вражав їх. Усвiдомлення того, що цей комплекс "пам'ятає" безмежну кiлькiсть знань, якось нiби пригнiчувало хлопцiв. їм i невтямки було: супроти того, що криється в Природi, навiть Унiверсальним Знанням вiдома лише крапля з океану.

- Я хотiв би дiзнатися про свою матiр,- ступив до екрана сливоокий юнак.

- Її символ?

- А-Я.

- Клас бiологiчних, група мрiйникiв, сектор Б-13.

Коли були замовленi вiдомостi пiд шифром Б-13, вiдповiдний блок УЗ буквально тої ж митi почав давати iнформацiю про екiпаж космiчного корабля.

...В неймовiрно далеку мiжгалактичну експедицiю вирушило 160 осiб, з них 80 жiнок. Року 50918 (за планетним часом) народилося 32-є дiтей; далi кiлькiсть народжень зростала неухильно. Коли населення ракети досягло максимуму, року 50938 (36-го мiсяця) за пропозицiєю А-Я було прийнято Закон Стабiльностi, який не дозволяв приросту. А-Я порушила цей Закон. 50939 року вона стала матiр'ю хлопчика iз символом Р-Ч. На засiданнi Ради Впровадження Законiв А-Я попросила катапультувати її в космос...

В юнака Р-Ч наче збурились якiсь струми, то проймаючи тiло вогняними вихорами, то обвiваючи холодом. Це ж заради нього, заради його життя мама... Он чому батько уникає розповiдати про неї!