-->

Сповiдь вiдьом

На нашем литературном портале можно бесплатно читать книгу Сповiдь вiдьом, Гаркнесс Дебора-- . Жанр: Фэнтези. Онлайн библиотека дает возможность прочитать весь текст и даже без регистрации и СМС подтверждения на нашем литературном портале bazaknig.info.
Сповiдь вiдьом
Название: Сповiдь вiдьом
Дата добавления: 15 январь 2020
Количество просмотров: 431
Читать онлайн

Сповiдь вiдьом читать книгу онлайн

Сповiдь вiдьом - читать бесплатно онлайн , автор Гаркнесс Дебора

Діана Бішоп — спадкова відьма, але в неї були причини зректися магії. Та чи можна опиратися своєму призначенню, коли навіть давній рукопис, що вона його, було, гортала суто задля наукових досліджень, «обрав» її? Досі ані демони, ані вампіри, ані відьми — ніхто не міг його прочитати. Та чи знайде вона в цій магічній книзі відповідь, як відстояти своє заборонене кохання до вампіра? Хай там як, їй доведеться застосувати свої сили…

Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала

1 ... 83 84 85 86 87 88 89 90 91 ... 176 ВПЕРЕД
Перейти на страницу:

— Метью повернувся. Зараз він піде до батькової кімнати; він завжди так робить, коли трапляється біда, — пояснила Ізабо.

Прекрасна молода мати Метью сиділа, мовчки втупившись у вогонь, а я ламала руки, не в змозі доторкнутися до їжі, яку мені принесла Марта. Я не їла від сніданку, але порожнеча, яку я відчувала всередині себе, не мала до голоду анінайменшого стосунку.

Я почувалася так, наче опинилася серед друзок свого колишнього упорядкованого життя. Моя докторська дисертація, посада в Йєльському університеті, мої ретельно продумані й написані книги віддавна наповнювали моє життя смислом та певною впорядкованістю. Але ніщо не стало мені опорою і втіхою в цьому нововідкритому химерному світі погрозливих вампірів та небезпечних відьмаків. Через незахищеність перед цим світом у мене виникло відчуття, наче з мене зідрали шкіру, і ця досі не знайома мені крихкість та вразливість якимось чином пов’язувалася з вампіром та невидимим, але беззаперечним рухом відьмацької крові в моїх венах.

Нарешті Метью увійшов до салону чистий, у свіжому вбранні. Він розшукав мене поглядом, холодний дотик його очей ковзнув по мені — то вампір перевіряв, чи я не поранена. Упевнившись, що зі мною все гаразд, він полегшено зітхнув, і лінія його суворо стиснутих губів трохи пом’якшала.

То був останній заспокійливий натяк на наше знайомство, який я помітила на обличчі Метью.

Бо вампір, що увійшов до салону, був не той Метью, якого я знала. Не лишилося нічого від елегантної чарівної істоти, яка проникла у моє життя із насмішкуватим запрошенням поснідати. То не був науковець, поглинутий своїми дослідженнями та питанням «навіщо я прийшов у цей світ». Не лишилося й сліду від того Метью, котрий іще вчора рвучко притиснув мене до себе і пристрасно поцілував.

Цей Метью був холодний та незворушний. Кілька м’яких ліній, що він мав, — довкола рота, в елегантності рук, у спокої очей — усе це змінили жорсткі контури та гострі кути. Він став старшим, аніж коли я бачила його востаннє, а втомленість у поєднанні з завбачливою обережністю немов відображали кожну мить його півторатисячолітнього віку.

У каміні тріснуло навпіл дерево. Мій погляд спіймав яскраво-помаранчеві іскри, що упали на решітку.

Спочатку з’явився червоний колір — і більше нічого. Потім колір набув структури, червоні пасма тут і там засвітилися золотом та сріблом. Згодом ця структура стала матеріальною — перетворилася на волосся — волосся Сари. Я намацала пальцями лямку рюкзака на плечі й кинула на підлогу коробку для шкільних сніданків, так само удавано дошкульно грюкнувши, як колись батько кидав на підлогу свою валізу.

— Я прийшла. — Мій дитячий голос прозвучав високо й чисто. — А печиво є?

Червонясто-помаранчева грива Сари зловила іскорки передвечірнього сонця, коли вона повернула голову.

Але обличчя її було білим, як крейда.

Білий колір швидко поглинув решту кольорів, став сріблястим і набув структури, схожої на риб’ячу луску. То кольчуга облягала знайоме мускулисте тіло Метью.

— Я зробив свою справу. — Він смикнув білими руками чорну туніку зі сріблястим хрестом попереду, і вона розірвалася на плечах. Кинувши її комусь під ноги, Метью обернувся і неквапливо вийшов.

Я кліпнула очима, видіння щезло. Я сиділа у затишному салоні шато «Сім веж», але залишилося тривожне усвідомлення того, що я щойно побачила. Як і у випадку з відьмовієм, моя провісницька здібність проявилася абсолютно несподівано. Цікаво, а у моєї матері видіння теж були такими раптовими і чіткими? Я окинула поглядом кімнату, але, здавалося, лише Марта помітила щось незвичайне і стривожено поглянула на мене.

Метью підійшов до Ізабо і поцілував її в обидві бездоганно білі щоки.

— Пробачте, маман, — пробурмотів він.

— Облиш! Він завжди був мерзенною свинюкою. Це не твоя провина. — З цими словами Ізабо легенько стиснула руку сина. — Я рада, що ти нарешті повернувся.

— Він подався геть. І сьогодні увечері нема чого боятися, — суворо мовив Метью і пригладив пальцями волосся.

— Випий. — Вочевидь, Марта належала до тієї школи кризового менеджменту, чиї представники вважали, що головна запорука подолання негараздів — це вчасно підхарчуватися. Вона подала Метью склянку вина, а переді мною із дзенькотом поставила ще одну чашку чаю, що так і стояла неторкнута на столі, і над нею клубочилися пасма ароматної пари.

— Дякую, Марто, — сказав Метью і надовго припав до склянки. Він знову повернувся поглядом до мене і швидко відвернувся, зробивши ще один ковток.

— Мій телефон, — мовив він, рушаючи до кабінету.

Через кілька хвилин він спустився вниз і подав мені телефон так, щоб наші пальці не торкнулися.

— Це тебе, — сказав він.

Я вже й так знала, хто був на лінії.

— Привіт, Саро.

— Я телефоную вже понад вісім годин. Що там у вас трапилося, заради Бога? — Сара знала, що відбувається щось погане, інакше не зателефонувала б вампіру на номер, який він їй дав. Її напружений голос викликав у моїй свідомості її біле обличчя з видіння. Й у цьому видінні Сара була не лише сумною, а й переляканою.

— Нічого у нас не трапилося, — відповіла я, щоб не лякати тітку ще більше. — Я тут, разом із Метью.

— По-перше, твої негаразди почалися саме через те, що ти з Метью.

— Саро, я не можу зараз говорити. — Мені не вистачало ще з тіткою посваритися.

Вона втягнула в себе повітря.

— Діано, є кілька речей, які тобі слід знати, перш ніж пов’язувати свою долю з вампіром.

— Та невже? — спитала я, спалахнувши гнівом. — Ти, мабуть, вирішила, що прийшов час розповісти мені про домовленість? Ти, бува, незнайома з кимось із відьом, нинішніх членів Конгрегації? Мені хотілося б сказати їм кілька слів. — Пальці мої вже палали, а шкіра під нігтями стала схожою на небесну блакить.

— Ти відвернулася від своєї сили та здібностей, Діано, ти навідріз відмовилася розмовляти про магію. Тому ані домовленість, ані Конгрегація не мають стосунку до твого життя, — трохи ображено відповіла Сара.

Я гірко розсміялася, і блакить на моїх пальцях зблідла.

— Можеш виправдовуватися, як хочеш, Саро, але після загибелі мами і тата вам із Ем слід було розповісти мені всю правду, а не обмежуватися непевними натяками та загадковими напівправдами. Але тепер уже пізно. Мені треба поговорити з Метью. Зателефоную вам завтра.

Перервавши розмову, я кинула телефон на отоманку біля своїх ніг, заплющила очі й почекала, поки припиниться поколювання в пальцях.

Усі троє вампірів втупилися в мене — я це відчувала.

— Ну що? — спитала я. — Будуть іще сьогодні візитери від Конгрегації?

Метью суворо стиснув рот.

— Ні.

Це односкладове слово було саме тим, що мені хотілося почути. За останні кілька днів я вже відвикнула від перепадів настрою Метью і майже забула, наскільки бентежними вони можуть бути. Його наступні слова стерли, мов гумкою, всі мої надії на те, що його останній вибух емоцій невдовзі минеться.

— Візитерів від Конгрегації більше не буде, бо ми не порушуватимемо домовленості. Ми пробудемо тут кілька днів, а потім повернемося до Оксфорда. Це вас влаштовує, маман?

— Аякже, — швидко погодилася Ізабо і з полегшенням зітхнула.

— Штандарт знімати поки що не слід, — продовжив Метью діловим тоном. — Село має знати, що треба бути насторожі.

Ізабо кивнула, і її син ще сьорбнув вина. Я втупилася спочатку на Ізабо, а потім на Метью. Але жоден із них не відповів на мою мовчазну вимогу надати мені більше інформації.

— Минуло лише кілька днів відтоді, як ти забрав мене з Оксфорда, — мовила я, коли ніхто не відповів на мій безсловесний виклик.

Метью кинув на мене грізний погляд.

— А тепер ти повертаєшся, — спокійно мовив він. — А поки ти тут, варто утриматися від прогулянок за межами шато; не мусить бути і самостійних прогулянок верхи. — Його теперішня прохолодність була страшнішою за все, нещодавно почуте від Доменіко.

— А чого ще не мусить бути? — виклично спитала я.

1 ... 83 84 85 86 87 88 89 90 91 ... 176 ВПЕРЕД
Перейти на страницу:
Комментариев (0)
название