Чарiвник Земноморя

— А ти вмієш готувати любовний чарунок?

— У цьому немає нічого складного.

— Авжеж, — згодилася дівчина, — будь-яка сільська ворожка з цим упорається. А тобі відомі закляття Перевтілень? Ти можеш змінити свою подобу, як це вміють чародії?

Він знову не був упевнений, глузує вона з нього чи ні, тому відповів:

— Зможу, якщо захочу.

Дівчина знову почала благати Геда, щоб той перекинувся у кого-небудь — яструба, буйвола, вогонь чи дерево... Щоби якось відволікти її, Гед прошептав потаємні слова, які використовував у таких випадках Оґіон, проте через якусь мить дівчина продовжувала свої вмовляння. Гед уже й сам не вірив у те, чим хвалився, тому пішов додому, сказавши, що на нього чекає чародій.

Наступного дня він залишився вдома, проте через день знову подався на галявину, переконуючи себе, що йому доконче потрібно назбирати отих рідкісних білих квіток. Дівчина була там. Вони бродили босоніж по росяній траві, зриваючи важкі суцвіття білотрунку. Сяяло весняне сонце, і дівчина щебетала так само весело та невимушено, як і будь-яка пастушка з його села. Вона знову розпитувала про чаклунство і з широко розплющеними очима слухала все, що розповідав Гед, а він знову задавався. Коли дівчина вкотре запитала, чи може Гед перекинутись у кого-небудь, а він вкотре відмовився, то вона поглянула на нього і, відкинувши назад чорні коси, запитала:

— Ти що, боїшся?

— Не боюся.

Вона ледь зневажливо посміхнулася і сказала:

— Мабуть, ти занадто молодий.

Такого Гед уже не міг стерпіти. Хлопець не сказав нічого, проте вирішив, що неодмінно покаже їй свою силу. Він повернувся додому, призначивши зустріч завтра на галявині. Оґіона в будинку не було. Тож хлопець підійшов просто до книжкової полиці і зняв два томи Книги Мудрості, які Оґіон навіть не розкривав при ньому.

Гед почав шукати закляття Перевтілення. Проте йому було важко читати руни, він не завжди розумів прочитане, тому не знайшов шуканого. Книги були дуже давніми, адже Оґіон успадкував їх від Хелета-Провидця, свого наставника, а Хелет — від свого, мага Перрегальського, і ця вервечка сягала часів, коли тільки починали створювати перші легенди. Незвичайні то були письмена, написані дрібним почерком уздовж і впоперек сторінок, руками різних людей, котрі вже давно перетворились у тлін. Однак дещо із прочитаного Гедові все ж вдавалося розібрати. Ні на мить не йшла у нього з голови глузлива посмішка дівчини. От він зупинився на сторінці, де були закляття, якими викликають душі мертвих.

Хлопець читав, розбираючи символ за символом, руну за руною, немов прикипівши поглядом до книги. Він не міг відірватися від неї, аж поки не прочитав усього закляття. Поступово його охопив жах.

Коли Гед відірвав погляд від книжки, то побачив, що він знаходиться у цілковитій темряві, вже й сам зробившись частиною пітьми. Глянувши на розкриті сторінки, Гед не міг розгледіти ні слова. Його охопив ще більший жах, він наче впав у якесь заціпеніння, тим часом як тіло його лихоманило. Згодом, оглянувшись, він помітив, що біля зачинених дверей причаївся чорний, наче сама пітьма, і безформний згусток тіні. Здавалося, що це щось тягнеться до Геда, і шамотить, і тихесенько кличе його, от тільки цих слів хлопець не розумів.

Зненацька двері розчинилися навстіж. У кімнату ввійшов високий і міцний чоловік, огорнений яскравим сяйвом. Він голосно, різко і нестримно щось проказав. Пітьма та шепіт почали зникати, аж поки не розвіялися геть.

Жах відпустив Геда, проте він злякався ще більше, коли побачив, що цим чоловіком був маг Оґіон, і це його дубовий ціпок пломенів білим сяйвом.

Маг мовчки пройшов повз Геда, запалив лампу і поставив книги на полицю. Тоді повернувся до хлопця і промовив:

— Запам'ятай, ніколи не проказуй цього закляття, щоби не завдати шкоди власному життю! Це заради нього ти відкрив книгу?

— Ні, наставнику, — промимрив хлопець, і, червоніючи від сорому, розповів Оґіонові, що шукав і навіщо.

— Ти забув, що я говорив тобі? Мати цієї дівчини, дружина Володаря, — чаклунка.

Оґіон насправді колись казав про це Гедові. Тільки хлопець не надав його словам великої ваги, хоч і знав, що учитель без серйозних підстав ніколи нічого не каже.

— Дівчина сама вже наполовину відьма. І хто знає, чи не мати послала її до тебе, щоби розговорити. Може, це вона сама розкрила книжку саме на тій сторінці, з якої ти читав. Сили, яким вона служить, — це сили, над якими я не владний. Не відаю її думок, але знаю, що добра вона мені не зичить. А тепер слухай, Геде! Чи задумувався ти хоч раз над тим, що кожна сила оточена небезпекою, як світло — пітьмою? Магія — то не іграшка, якою ми бавимося задля власної втіхи чи марнославства. Подумай — кожне слово, кожна магічна дія приховує або Добро, або Зло. Перш ніж щось сказати чи зробити, ти мусиш знати, яку ціну за це доведеться заплатити!

Не в змозі більше терпіти сором, Гед вигукнув:

— Але яким чином я дізнаюся про це, коли ви нічого не навчаєте! Відколи я з вами живу, я нічого не робив і нічого не бачив...

— Зате тепер ти вже щось бачив, — мовив маг. — Там, біля дверей, у пітьмі, коли я зайшов у дім.

Гед промовчав.

Оґіон став навколішки і почав розводити вогонь у каміні — в хаті було холодно. Потім, стоячи навколішках, він промовив своїм тихим голосом:

— Геде, мій юний яструбе, ти не прив'язаний до мене і ти не наймався мені прислужувати. Не ти прийшов до мене, а я відшукав тебе. Ти надто юний для такого вибору, проте його ніхто, крім тебе, не зробить. Якщо ти хочеш, я пошлю тебе на острів Роук, де навчають мистецтва Високої Магії. І ти без зайвого клопоту засвоїш ту науку, бо маєш величезну силу. Сподіваюся, що навіть більшу, ніж твоя гординя. Я залишив би тебе побіля себе, бо маю те, чого тобі бракує, але не хочу силувати тебе. Тож вибирай: Ре-Альбі чи Роук.

Збитий з пантелику Гед стояв мовчки. Він прихилився до цього чоловіка, котрий зцілив його одним дотиком руки і котрий ніколи не сварився. Він любив Оґіона, але не здогадувався про це аж дотепер. Гед поглянув на дубовий ціпок мага, притулений у кутку, пригадав, як він пломенисто сяяв, випалюючи з пітьми Зло, і йому закортіло залишитися з Оґіоном, бродити лісами, навчатися мистецтву мовчання. Проте у ньому нуртували й інші, непогамовані прагнення — слави, діяльності. Навчання під орудою Оґіона видавалося йому безмежно довгим; а щоби стати справжнім Майстром, на це піде ціла вічність... Натомість він, змагаючись наввипередки з вітрами, може завиграшки дістатися через Потаємне море до Роука, острова Мудреців, де повітря пронизане чарами, і де, осяяний дивами, походжає Архімаг.

— Наставнику, — озвався хлопець, — я вибираю Роук.

Через кілька днів сонячним весняним ранком вони з Оґіоном прямували схилами до найбільшого ґонтського порту, що знаходився за п'ятнадцять миль від Ре-Альбі. Біля міської брами, яку прикрашали дві кам'яні колони у вигляді драконів, стояла варта. Лиш угледівши мага, вартові впали навколішки й оголили мечі. Вони знали Оґіона і віддавали йому шану не стільки скоряючись наказові Володаря, скільки з власної волі. Десять років тому Оґіон врятував Ре-Альбі від землетрусу, який міг би зрівняти місто із землею та перегородити прохід у гавань між Сторожовими скелями. Чародій тоді говорив із горою Ґонт, наче заспокоював перелякану тварину, і таким чином вгамував двигтіння у надрах перевалу. Коли вартові схилили коліна перед його мовчазним наставником, Гед згадав усе почуте про цю подію. Він боязко поглянув на Оґіона, однак обличчя мага, котрий зупинив землетрус, було таким самим спокійним, як завжди.

Вони зайшли у гавань. Старшина порту привітав Оґіона, поцікавившись, чим може прислужитися. Маг пояснив, що учневі потрібно добратися на острів Роук, і старшина відразу ж назвав корабель, що лаштувався пливти до Потаємного моря і міг узяти Геда на борт.

— На судні немає заклинача погоди і капітан охоче візьме хлопця приборкувачем вітрів, — сказав старшина, — якщо він вміє це робити.