Зворотний бiк свiтла

— А як правильно, Птахо? Яким він має стати отой правильний світ? — Мальва запитувала щиро.

Птаха лишень стенула плечима.

— Якби ж то я знала? Однозначної відповіді немає, дівчинко. Світлі скажуть — світлим, темні — темним. Сірі переконають — стабільним, без війни, без крові, але й без гармонії, без кохання та любові, бо ті породжують не тільки високі поривання в душі (красиві вірші, прегарні картини, райську музику), а й безглузді вчинки, які піднімають тебе в пориві до зір, а потім скидають у провалля. Кохання, воно таке. Прекрасне почуття, але… На жаль, і воно не бездоганне, бо не завжди взаємне. А звідси ревнощі, зради, образи, підступництво. Сірі вважають, що слід забрати в людей почуття і все відразу владнається. Дурня повна. Багато нашарувань тут, багато запитань та неоднозначного. В світи світлі потрапляє темрява, спокушуючи душі світлі. В темні — світло…

— А в сірі?

— Сірих світів мало. Краще туди не заходити. То пліснява, яка з’їдає.

— Баба Валя, то… темний бік, — стверджувала для себе Мальва.

— Твоя сусідка? Не дивуйся, я знаю всіх, з ким ти спілкувалася, але ж я не була дуже нав’язливою, правда? — запитала Птаха і додала: — А баба Валя… Знаєш, не все так однозначно. З часом усе зрозумієш.

— Мої батьки та бабуся Горпина — світлий бік, — вирішувала для себе Мальва. — А сірі?

— Придивися до світу, і здогадаєшся.

— Чому ж ви їх до нас впускаєте?

— А нас ніхто не запитує. Екзамени в школі здавала, правда ж? Оце і є екзамен для душі світлої — витримає чи зламається під натиском темних спокус та сірих обіцянок.

— То, виходить, у свій час моя душа не зламалася?

— Виходить, не зламалася.

— А хто вирішив за мене, що я маю бути безсмертною у світі світлих, бо я так розумію, то твій світ, Птахо, так?

Птаха дивилася на дівчину і в душі посміхалася. Не могла зараз це зробити фізично, бо її сміх залишився в Яровороті. Яка мудра дівчинка, з мудрою душею.

— А ніхто не вирішував. Вирішуєш завжди тільки ти. Ти просто виросла на світлому боці і змушена була його почати вивчати, батьки у тебе, Назар та Оля, — світлі люди, однак темний бік для тебе також відкритий, бо він живе у тобі. Не лякайся цих слів. Він і у мені є. І ти, Мальвочко, можеш спробувати його на дотик і навіть на смак.

— Ти — мій Учитель, Птахо, я знаю! А серед темних мені теж буде призначено Учителя?

— Думаю, що вже призначили і він незабаром з’явиться.

— Птахо, можна особисте запитання?

Птаха задоволено кивнула. Мальва майже підсвідомо налаштовувалася на позитивний лад світлих, вона питала дозволу, ставлячи питання.

— Скажи, Птахо, ти також робила вибір і теж мала свого Учителя серед темних?

Птаха згадала Стриба, і тінь смутку пробігла її обличчям. Вона також мала учителя серед темних, навіть більше — чоловіка, душенаставника та душеспокусника, щогодинного та щохвилинного, але свій вибір вона зробила давно — тоді, коли на її очах за наказом темного Стрибога було вбито її рай, її Арату, знищено, спалено, сплюндровано і зґвалтовано — і матір, і батька, і всіх тих, кого вона недолюбила. То все робилося за наказом і волею темних. Натомість відповіла:

— Так. У мене був свій Учитель серед темних, Мальво. А вибір — інколи доводиться довго його робити.

— Вибір, — замислено проговорила Мальва. — То легенда про темного і світлого янгола, один з яких спокушає, а другий — допомагає, не зовсім легенда. Чи не так?

— Так. Не зовсім, хіба що трохи спрощена, як ви кажете, версія. Вибір доводиться робити протягом усього життя.

Не збрехала, бо свій вибір вона далі продовжувала робити.

— Птахо, а якщо раптом світлий бік перетвориться на темний, тоді рівновага втратиться, правда ж, а як же тоді темне? Що дає темне?

— Тоді… Як кажуть у вашому Світі Єдиного Бога: життя — річ складна і немає чернеток, щоб його переписати. Але не у світах, на щастя, не у світах. Творець вирве спаскуджену сторінку зі своєї книги вічності і зачне писати заново.

— Але чи не може таке трапитись, що в його книзі не залишиться жодної сторінки, всі повириваються? Я так розумію, що легенди про Атлантиду, Всесвітній потоп, то теж не зовсім легенди?

Розумна мала. Ох і розумна мала!

— А для того і створені Творцем ми з тобою і ще багато таких, як ми: не дозволити це зробити. Ще ні разу Творець не виривав сторінки, вони всі на місці. Бувало таке, що перекреслював абзаци, але ми ж про це не забуваємо, бачиш, і ти знаєш про Атлантиду, і про Вавилон, і про Всесвітній потоп, і про Трипілля.

Мальва сиділа, майже не дихаючи. Це все відбувається насправді, і це все не вигадка.

— Що ж далі, Птахо? Ти мене кудись забереш, у якусь школу, тобто туди, де мені зможуть дати відповіді на всі мої запитання, туди, де я вчитимуся управляти своїми силами, так?

— Так, заберу. Ну, це не зовсім школа. Але згодом. Бо ти ще не вислухала думки та пропозиції іншого боку. Ми маємо трішки зачекати й діяти за правилами, дочекатися, поки не з’являться у твоєму світі вони.

— А поки що…

— Поки що будемо помаленьку вчитися простих премудростей, які одинакові для всіх безсмертних: і для світлих, і для темних. І ще одне, дуже важливе: ми не можемо просто піти і не залишити взамін тебе нічого чи нікого твоїм батькам.

— Тато з мамою, бабуся… А, так, я чомусь про це не подумала, — голос Мальви став трохи печальним. — А хто моя справжня матір, та, що мене народила, і мій батько? Я, думаю, маю право знати?

— Звісно, маєш. Я покажу тобі той світ, у якому ти народилася, обіцяю. Але, певне, вже не сьогодні, тоді, коли ти будеш до цього готова.

Вони говорили з Птахою довго, і про Яроворот, і про Перунове дерево. Птаха старанно обминала розмови про світ темних, не обмовляючи його, але і не захоплюючись ним, також тему Мальвиного справжнього батька не зачіпали — дівчинка довіряла Птасі, та краще знає, що коли казати і як.

Під ранок вони розійшлися. Птаха визирнула у вікно, щось там вишукуючи на сірому тлі неба, сказала, що їй час, і заквапилася:

— Я прийду тоді, коли треба бути поруч. Ти продовжуй жити звичайним життям. Прохання — не втручатися в справи як світлих, так і темних. Ти вже навчилася їх бачити, а поза тим можеш наробити дурниць. Ні одні, ні другі тебе не чіпатимуть — поки що.

— Птахо, не ображайся тільки, можливо, я також з часом стану схожою на тебе, такою ж розважливою та серйозною, доброю та поважною, але чому ти ніколи не посміхаєшся, тобто зовсім не посміхаєшся — ні солодко, ні гірко?

Птаха опустила очі, а коли їх підняла, то Мальва побачила там сум:

— Я вмію це робити, Мальво, запевняю тебе, і доволі незле. Але… Може, колись розповім, бо це доволі довга і сумна історія.

7. Світи

Мальва потроху звикала до Птахи. До її дивного привітання, отого безконечного згадування Сварожого кола. Наче на підтвердження того, що все довкола справжнє і не наснилося, Птаха помалу почала знайомити Мальву з сусідніми світами. Подорожували вони за допомогою ключа — так Птаха, а за нею і Мальва називала дримбу, варган. Мальва ще не вміла користуватися власним, подарованим Птахою при народженні. Та й не дуже наполягала, переконавшись у філігранній вправності Птахи. У неї ще все попереду. Бо з’явиться вона отак несподівано в чужому світі перед ясні очі її мешканців і що далі, треба знати куди йдеш, мати там зв’язкового, а потім зуміти повернутися. Знала, що зуміє, та не все і відразу — також це розуміла.

Переважна більшість тих світів, у яких довелося побувати, була світлими, решта — нейтральними, як і Мальвин Світ Єдиного Бога. А назви які цікаві — Світ Загублених, Світ Чотирьох Сонць, Світ Замерзлого Сонця, Світ Чистого Неба, Світ Білої Ночі і ще-ще-ще багато-багато різних, цікавих, неоднакових світів. Тими світами мандрувати безпечно, вони годяться і для Мальви, і для її світлої провожатої. Птаха казала, що існують й невидимі світи, але Мальва ще не навчилася їх бачити, тому до них і не зазирали.