Федiя (СИ)
Федiя (СИ) читать книгу онлайн
Здавалося що над головою не небо, а хтось розлив смолу, і пітьма відчувалась на дотик, липка і тягуча вона панувала скрізь. Та ось в далечі засвітився маленький вогник, потім ще один, і ще. Це йшли жерці. Вони поспішали до храму свого божества Магри. Сьогоднішня ніч буде для них священною, це ніч жертвоприношень. Жертвами будуть ті що донедавна мешкали на колись квітучій планеті, планеті Білих троянд. Весь цей світ був одним, дивовижної краси, садом. Жили в ньому крілокси --- крилаті люди. На інших планетах системи Алагір їх називали «синіми птахами». Цей світ став першим який підкорила собі Магра. Вона як у кокон загорнула планету в чорні важкі хмари, що сховали її від життєдайних променів зірки. Позбавлені світла і тепла загинули рослини, за ними і всі живі істоти. Планета Білих троянд загинула. Та вона і не була потрібна зловісному божеству живою. Від нині цю планету стали називати планетою Мертвих.
Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту pbn.book@yandex.ru для удаления материала
--- Ні. Лише в Тевія. Бо коли він до тебе підходить, ти червонієш як заграва.
Луна посміхнулась і важко зітхнула.
--- То я вгадала? --- не вгавала Ніла.
--- Не знаю. --- здвигнула плечима Луна. --- Мені приємно коли він поруч, і говорить до мене. Та чи є це коханням, я невпевнена. За весь час, що я з ним знайома, я жодного разу не бачила його обличчя. Може він якась потвора?
--- Зізнайся, його вигляд для тебе дуже важливий? --- спитала сестра.
Дівчина не відповіла. Вона замислилась і її думки полинули в якусь невідому Ніли далечінь. Здавалося, погляд Луни проникав крізь стіни старого замку, і навіть крізь цей непривітний світ, і зупинився десь в казковому місті, де цвітуть дивної краси квіти, щебечуть птахи і ніжно гріє сонце. Там, в тому світі, поряд неї був прекрасний лицар на ім’я Тевій. Він ніжно пригортав її до себе захищаючи від небезпеки і всяких неприємностей, і їй було так затишно в цих обіймах.
Наближався день вшанування Магри. Жерці готувались до свята з завзяттям. В цей день відбувалося найбільше жертвоприношення. Рябів зганяли з копалень і для цього ж, знову змінювали прислугу в старому замку. Проходячи повз кабінет вихователів, Ніла почула голоси і мимоволі сповільнила кроки і прислухалась. Говорив один з жерців:
--- Дівчата вже зовсім самостійні. Їм більше не потрібна нянька. Відправимо її до головного храму в дарунок ЇЇ Божественності Магрі.
Ніла ледь не закричала від розпачу, та вчасно схаменулась і кинулась шукати сестру. Дівчина побачила її на тренувальному майданчику. Там Луна відпрацьовувала бойові прийоми. Вона знала про те, що її і сестру планують показати Темхусу і самій Магрі. Та те що жерці хочуть принести в жертву їхню няню, було як блискавка серед ясного неба. Дівчина аж затремтіла від люті.
--- Я їм не дозволю! --- вигукнула Луна.
--- Що ти можеш вдіяти? Вони і слухати тебе не схочуть. --- скрушно похитала головою сестра.
--- Треба щось вигадати! --- не вгавала дівчина. --- Ходімо до Наріти.
Няня підняла голову від шиття, і здивовано подивилась на своїх вихованок, коли дівчата стрімголов влетіли до кімнати. На їхніх обличчях вона побачила розпач. Та вони не могли видавити з себе ні слова, тільки стояли і дивились на жінку.
--- Що відбувається, дорогі мої? --- запитала у сестер, няня.
--- Наріта… --- трохи не плачучи почала Ніла. --- … Наріта вони хочуть тебе забрати.
Жінка деякий час мовчала. Вона здавалась зовсім спокійною. Склала швацьке приладдя до скриньки, згорнула ряднину, і розгладжуючи згорток на колінах відповіла:
--- Це колись мало статись, адже всі ми тут саме для цього.
--- Так не повинно бути. --- заплакала Ніла.
Дівчинка ткнулась обличчям в коліна няньці, її плечі здригались від тихого ридання. Наріта пестила дівчинку по спині намагаючись заспокоїти. Луна стояла в заціпенінні. Несподівано її наче прорвало. Вона стиснула кулаки, заплющила очі і закричала що було сили. Від того крику здригнувся увесь замок, вилетіли з вікон шибки, порозчинялись двері. В кімнаті дівчат впали зі стін полиці і побився майже весь посуд. Няня і Ніла перелякавшись забилися в найдальший куток і затисли руками вуха. Та ось крик стих. Луна потроху приходила до тями. Наріта обережно підійшла до неї і з силою притисла до грудей.
--- Заспокойся, дитинко. Заспокойся. Ну подивись що ти наробила. Хто все це буде прибирати? --- пішли присядемо.
Ніла теж підійшла до них і сіла поряд. Вона зі страхом дивилася на сестру.
--- Вибачте. --- пробелькотіла Луна. Вона розгублено роздивлялась навколо. --- Це що я наробила?
Наріта у відповідь лише похитала головою.
--- Що ж тепер буде? --- ледь чутно вимовила жінка.
--- Ти про що, нянечко? --- поцікавилась Ніла.
Та Наріта відповісти не вспіла. На порозі з’явились жерці і охорона.
--- Хто це так верещав? --- запитав старший жрець.
--- Не признавайтесь! --- наказала дівчатам няня. --- Вони не повинні знати, бо другій це буде вироком!
--- Замовкни мерзото! --- крикнув на Наріту жрець. Потім звернувшись до охоронців наказав: --- Заберіть няньку і замкніть у підвалі.
Охорона швидко виконала наказ. Бідолашну жінку скрутили і потягли. Дівчата хотіли за неї заступитися та гострі мечі перегородили їм дорогу.
--- А ви, ходіть за мною. --- мовив до дівчат старший жрець. --- Нам треба побалакати.
Він пішов в перед. Дівчата, оточені охоронцями, прослідували за ним. Луна тримала сестру за руку, і Ніла відчула приплив впевненості. Страху перед жерцями не було, швидше відчуття зверхності наповнювало дівчат. Вони не зрозуміли чому Наріта наказала їм мовчати, і що їм може загрожувати, та намірились послухати її попередження.
--- Не бійся, я витримаю і нічого їм не скажу. --- прошепотіла до сестри Ніла.
--- Я теж не скажу. --- відповіла Луна.
Дівчат залишили на одинці з старшим вихователем. Він нервово ходив по кабінету потираючи долонями і не знав як почати бесіду, щоб бува не злякати вихованок. Він добре пам’ятав наказ Темхуса: «Дитина повинна добровільно згодитись служити нашій повелительці. Інакше її магія буде згубною для Магри, і дитину доведеться вбити. А ЇЇ Божественна Величність мріє отримати чари білих магів.» Нарешті жрець почав розмову:
--- Я ні одній з вас не бажаю лиха. І зовсім не серджусь на те що сталось, розуміючи що це трапилось випадково. Можливо одну з вас щось розсердило і засмутило, і вона зірвалась. Ми готові виправити свою помилку. Щоб більше вас не засмучувати. Сам Темхус піклується про те, щоб ви почувалися як можна комфортніше.
--- Ви хочете відправити на смерть нашу няню, а вона нам як мама. --- вирвалось у Ніли.
--- Ой! Тільки і всього? --- розплився в посмішці вихователь. --- То чому ви просто не сказали нам про це. Ми б одразу відмінили своє рішення.
Луна бачила як єхидна посмішка оскалила зубату пащу ящера, і аж здригнулась від огиди, та виду не показала. Вона зрозуміла, що вихователь був упевнений що кричала саме Ніла. Він був задоволений своєю хитрістю, і навіть не подумав що може помилятися. Він з легким серцем відправив дівчат назад до кімнати, пообіцявши що до них скоро приєднається і няня. Як тільки дівчата пішли, він той же час направився до головного храму з радісною звісткою, що чарівний дар нарешті себе проявив. Темхус спокійно вислухав старшого вихователя, у всякому разі жоден мускул не здригнувся на його обличчі. Коли той скінчив, задоволено обперся об спинку трону і мовив:
--- Трохи за рано, Ми чикали що це відбудеться не раніше повноліття. Та можливо стрес, що пережила дитина,прискорив цей процес. У всякому випадку, це Нам тільки на руку. За кілька днів буде вшанування. Підготовте дівчину до складання присяги, і поки вона не поклянеться у вірності Повелительці, не чіпайте її сестри і няньки. Потрібно щоб все відбулось з її власної волі.
--- Я добре про це пам’ятаю. --- улесливо вклонився жрець. --- Тому розмовляв з дітьми дуже обережно, і все вияснив без тиску з мого боку.
--- Ти добре попрацював. Магра не забуде твоєї послуги. --- порадував вихователя Темхус.
Дівчат не надурили. Скоро до кімнати повернулась і Наріта. Всі разом воно заходились прибирати той безлад що вчинила Луна. Коли робота була скінчена і жінка сіла відпочити, Луна нарешті наважилась запитати її про наболіле :
--- Няню, поясни що ти мала на увазі коли наказала нам мовчати, і що для іншою це буде загибеллю?
--- Те що в цьому світі з'явилися немовлята, мене здивувало с першої миті, як тільки я вас побачила. Я постійно розмірковувала про це, і дійшла висновку що ви не прості діти, і жерцям щось від вас потрібно. Не будуть вони, просто так, піклуватись про простих смертних. Лише тієї миті коли Луна закричала, я зрозуміла що вона володіє неймовірною і дивною силою. Саме ця сила і потрібна вихователям. Заради неї вас і вкрали у батьків.
--- А чому нас вкрали обох, а не лише мене? --- поцікавилась Луна.
--- Мабуть вони не знали яка з вас нею володіє і чекали поки сила проявиться.