Друге Правило Чарiвника, або Камiнь Слiз

Келен хотіла запитати, чи означає це, що вони вбивали навіть дітей, але не стала, оскільки знала відповідь: адже племені з такою назвою більше не існувало. В пам'яті її знову спливли слова батька: «Якщо тобі нав'язали війну, ти повинен забути про милосердя. Тоді милосердя не матиме ніхто, а проявляючи його, ти погубиш своїх людей так само вірно, як якщо б кинув їх беззбройними назустріч ворогу. Це буде помилка, за яку ті, хто йде за тобою, поплатяться життям».

— Я розумію, Чандален, — сказала вона вголос. — Твій народ зробив єдине, що залишалося. Це було необхідно. Мій батько казав: «Якщо тобі нав'язали війну, нехай вона стане такою, яку твій супротивник не в змозі уявити собі навіть в нічних кошмарах. Трішки менше — і ворог переможе».

— Мабуть, твій батько теж слухав голоси своїх предків. Він добре зробив, що навчив тебе цьому, — з повагою сказав Чандален. — Але я знаю, як важко носити це знання в своєму серці. Воно робить людину жорстоким.

— Це так. Я знаю це на власному досвіді. Але твій дід зберіг честь Племені Тіни. І я впевнена, що, коли війна скінчилася, він пролив чимало сліз над загиблими одноплемінниками.

Чандали швидким рухом скинув з себе хутряну накидку. На кожному передпліччя у нього бовталися на стрічках, сплетених з лляних ниток, гострі, немов голки, кістяні ножі. Ручки їх були обмотані, щоб не ковзали в руці, і прикрашені чорними перами.

Чандали торкнувся одного з ножів.

— Цей з мого діда. — Він доторкнувся до іншого. — А цей з мого батька.

Коли в мене виростає сильний син, він буде носити зброю, зроблену з моїх кісток і кісток мого батька, а кістки мого діда заспокояться нарешті в землі.

Коли Келен вперше побачила ці ножі в той день, коли вони покидали село, вона подумала, що це якесь ритуальна зброя. Тепер вона розуміла, що помилялася. Це було справжнісіньке зброя. Зброя духу.

— А що означає пір'я?

Чандален торкнув чорне пір'я у себе на правому плечі.

— Ці дав мені Птахолов, той, що був в нашому племені тоді, коли був зроблений цей ніж. А ці, — він показав на ліве передпліччя, — нинішній Птахолов. Пір'я ворона.

У Племені Тіни ворон вважався наймогутнішим духом. Духом, що волає до смерті. Думка про те, щоб носити на собі ножі, зроблені з кісток твого батька чи діда, представлялася Келен огидною, але вона розуміла, що Чандален цим пишається і промовчати в такій ситуації означає образити воїна.

— Ти надаєш мені велику честь, закликаючи духів своїх предків, щоб захистити мене. Схоже, Чандалена не обрадували її слова.

— Я надів їх тому, що Птахолов велів мені захищати тебе, як того, хто належить Племені Тіни. Це мій обов'язок. — Він знову торкнувся ножа на правому плечі. — Мій дід навчав мого батька і дядька Тоффалара, якого ти вбила, захищати своїх одноплемінників. — Він доторкнувся до іншого ножа. — А мій батько навчив мене. Коли в мене буде син, я стану вчити його, і коли прийде час йому захищати людей Тіни, мій дух буде з ним. З тих пір, як ми перебили Джакопо, чужинцям не дозволяється вступати в наші землі. Духи предків сказали нам, що запрошувати до себе чужинців — означає запрошувати смерть. Духи говорили правду. Ти привела до нас Річарда-з-характером, а слідом за ним прийшов Даркен Рал і вбив чимало людей.

Знову все звелося до цього. Чандален карався тим, що він, захисник племені, виявився не в змозі зупинити вбивць. Келен добре його розуміла, але…

— Духи предків допомогли нам врятувати Плем'я Тіни і ще дуже багато інших людей. Вони бачили, що Річард, як і ти, ризикує життям щоби врятувати тих, хто не хоче війни. Вони знають, що серце його не брехливе.

— Він залишився в будинку духів, коли Даркен Рал вбивав моїх одноплемінників. Він навіть не спробував його зупинити. Він не захотів битися. Він дозволив вмирати нашим людям.

— А чи знаєш ти, чому? — Келен чекала відповіді, але Чандален мовчав. Обличчя його було кам'яним. — Духи сказали йому, що якщо він вийде і стане битися, то буде битися так, як того хоче Даркен Рал, і неминуче загине, не зумівши допомогти нікому. Щоб перемогти, Річард повинен був витримати час і битися по-своєму. Чи не те ж саме чи говорили духи твоєму дідові?

— Так говорить Річард, — недовірливо буркнув мисливець.

— Я була там, я чула духів власними вухами. Річард рвався в бій, але вони заборонили йому битися. Ніхто тоді не міг зупинити Даркена Рала.

Річард загинув би марно, а Даркен Рал зараз панував би над світом.

— Якби ти не привела Річарда до нас у село, Даркен Рал не став би його там шукати. Келен розправила плечі.

— Послухай, Чандален! Ти знаєш, хто я і в чому полягає моє покликання?

— Так. Ти, як і всі сповідники, змушуєш людей боятися.

— Не тільки. Я стою на чолі Ради Серединних Земель. Я представляю у Раді всі народи, і завдяки мені племена, такі, як плем'я Тіни, зберігають незалежність.

— Ми можемо і самі захищатися.

— Це ти так думаєш. Твій дід був хороброю людиною, і ви перемогли Джакопо, незважаючи на те що їх було вп'ятеро більше. Однак озирнися, Чандален. Солдатів, які загинули тут, було в багато разів більше, ніж всіх людей Тіни, включаючи жінок і дітей. І все ж вони не встояли. А ти? Як ти думаєш, що сталося б, якби ті, хто розорив це місто, вирішили захопити ваші землі?

Чандален мовчав, переминаючись з ноги на ногу.

— Існують народи, які не мають своїх представників у Раді. Наприклад, Плем'я Тіни або бантаки. За них говорить Мати-сповідниця. Я захищаю ваше право жити по-своєму і не дозволяю нікому зазіхати на ваші землі. Ти правий, мене бояться. І тому слухаються. А якби не боялися, давно вже забрали б у вас ваші володіння. Ти сам бачив місцевість, по якій ми йшли. Для землеробства вона майже не годиться. А на ваших рівнинах дуже зручно вирощувати хліб і розводити худобу. Ваші мисливські угіддя були б випалені і засіяні, щоб міняти урожай на золото. Навіть такий хоробрий і сильний воїн, як ти, не зміг би захистити свій народ. Чужинці затопили б вашу землю, як сарана, і ваша хоробрість і сила виявилися би марними. Захисники цього міста були сильні і відважні, їх було в сотні разів більше, ніж вас, — і подивися, що з ними стало. А це всього лише одне місто. Є багато інших, і вони більші, ніж це. Бути хоробрим не означає бути дурним, Чандален. Ти бачиш, що тут сталося. Чи довго, по-твоєму, протрималися б твої воїни проти такої армії? Навіть якщо б кожен з вас забив би не п'ять, а п'ятдесят ворогів, нічого б не змінилося. Вас перебили би так само, як ви перебили Джакопо. Всіх до єдиного! І тільки я, — Келен ткнула себе пальцем в груди, — не дозволяю цього зробити. Тебе ніхто не боїться, зате всі бояться мене і того союзу, який я представляю. В Серединних Землях чимало благородних людей, готових боротися і померти, захищаючи слабких. Ті, хто загинув тут, були з їх числа. Вони завжди підтримували мене, коли я говорила, що сильна країна не має права забирати землю у свого сусіда тільки тому, що сусід слабший. Я стою на чолі Ради Серединних Земель і стежу за тим, щоб всі жили в мирі. За моїм наказом об'єднана армія виступить проти кожного, хто надумає затіяти війну. Так, я змушую людей боятися. Але я примушую їх слухатися.

Я не насолоджуюся владою. Я використовую її, щоб всі народи Серединних Земель, в тому числі і Плем'я Тіни, залишалися вільними і жили так, як вони того побажають. Люди, які загинули тут, теж билися за це право. Вони билися за тебе і твоє плем'я, хоча ти, можливо, ніколи б не дізнався про кров, пролиту за твою свободу. — Її пальці стиснули комір накидки. А ви ніколи не воювали за них — до тих пір, поки не прийшов Даркен Рал. Але коли виникла загроза для всіх, я прийшла до вас разом з Річардом — просити допомоги. Духи ваших предків зрозуміли, за що ми боремося, і відгукнулися на наше прохання. Вперше люди Тіни пролили кров в ім'я свободи і життя всіх народів Серединних Земель. Вони в боргу перед плем'ям Тіни — але й ви теж у боргу перед ними. Річард-з-характером ризикував життям заради твого племені, Чандален, і втратив у цій боротьбі тих, хто був йому дорогий, так само, як і ти. На його долю випали страждання, яких ти просто не в змозі собі уявити. — Вона перевела подих і люто продовжувала: