Третe Правило Чарiвника, або Захисники Пастви

Річард зіскочив з коня. Він набагато випередив інших, які тільки-тільки під'їжджали. Поплескавши коня по крупу, він почав було прив'язувати його до залізної перекладині підйомного механізму воріт, але передумав і обмотав поводи навколо ручки лебідки. Мало що може статися. Один хороший ривок, і грати обрушаться на коня.

Не чекаючи інших, Річард попрямував в замок Чарівника. Він був злий, тому що його ніхто не розбудив. У вікнах замку півночі горіло світло, і ні у кого не вистачило розуму розбудити Магістра Рала і сказати йому про це!

А близько години тому Річард сам побачив блискавки і величезне коло світла в ясному небі, яке, відлетівши, залишило після себе сірі хмари.

Раптово йому прийшла в голову одна думка. Не дійшовши до замку, Річард зупинився і подивився вниз, на перехрестя, від якого розходилися дороги, що ведуть з Ейдіндріла.

А що, якщо у замку хтось був і взяв що-небудь? Треба наказати солдатам затримувати всіх, хто спробує виїхати. Як тільки ескорт прискаче сюди, потрібно відправити когось передати наказ постам перекрити дороги і перевіряти всіх, хто хоче покинути місто.

Річард придивився до руху на дорогах. Більшість людей прямували в місто, а не з нього. Втім, дехто і виїжджав. Судячи з усього, сім'ї.

Солдатські патрулі, пара фургонів з товаром. Четвірка коней, плентаються за людьми, ведучими їх на повідкуу. Треба б усіх їх зупинити і перевірити. Так, але що шукати? Нехай солдати затримують людей, а він, коли повернеться, сам перевірить, чи є при них щось чарівне.

Річард повернувся до замку. Гаразд, часу немає. Треба з'ясувати, що ж тут сталося, та до того ж як він відрізнить чарівну річ від звичайної? Марна трата дорогоцінного часу. Потрібно перекладати з Бердіною щоденник, а не ритися в чиїхось шмотках. Люди все ще їдуть, не бажаючи залишатися під владою Д'Хари. Ну і нехай їдуть.

Річард пройшов крізь щити, не чекаючи своїх охоронців. Морд-Сіт і Докас з Іганом засмутяться — ну що ж, може, наступного разу вони спроможуться його розбудити, якщо в замку запаляться вогні. Звернувшись в плащ мрісвіза, Річард йшов туди, звідки із замку летіли блискавки. Він уникав коридорів, де відчував небезпеку, і знаходив інші шляхи, де хоча б волосся на потилиці не ставало дибки. Кілька разів він відчув мрісвізів, але вони до нього не наближалися.

У великій кімнаті, з якої вели чотири коридори, Річард зупинився.

Кілька дверей залишалися закритими. А в одну вів кривавий слід. Присівши навпочіпки, він уважно його вивчив. Насправді слідів було два: один вів до кімнати, інший — з неї.

Розкривши плащ, Річард дістав меч. Дзвін сталі рознісся по коридору.

Кінчиком меча Річард штовхнув двері.

Кімната виявилася порожньою, але там було на що подивитися. Дерев'яна підлога обвуглилася. Кам'яні стіни — у чорних патьоках, немов тут бушувала блискавка. Але найбільше спантеличувала кладка: подекуди гранітні блоки вийшли з пазів і погрожували ось-ось випасти. Кімната виглядала як після землетрусу.

Вся підлога була заляпана кров'ю, але чарівний вогонь перетворив її на порох, і Річард нічого не міг по ній з'ясувати.

Він пройшов по кривавому сліду на бастіон і, вийшовши назовні, відразу побачив криваві патьоки на стінах. Патьоки були зовсім свіжими.

Мрісвізи і шматки мрісвізов валялися по всьому бастіону. Трупи замерзли, але все ще смерділи. На одній зі стін, на висоті добрих п'яти футів, Річард побачив велику криваву пляму, а під ним — мертвого мрісвіза. Якби кров була на землі, а не на стіні, Річард вирішив би, що тварина впала і розбилася.

Оглядаючи цю картину, Річард подумав, що вона нагадує результат битви Гратча з мрісвізами, і похитав головою, дивуючись, що ж тут сталося.

Пройшовши по кривавому сліду до стіни, він виявив кров по обидві сторони парапету. Річард заглянув вниз.

Майже вертикальні стіни замку трохи розширювалися до основи, а далі на кілька тисяч футів йшла суцільна скеля. Від парапету вниз по стіні тягнувся кривавий слід і губився в безодні. Він переміжався великими плямами, наче чиясь велика туша в польоті іноді билася об камінь. Треба буде послати солдатів подивитися, що звалилося вниз. Або хто.

Він пробіг пальцями по слідах крові на краю парапету. В основному вона належала мрісвізам.

Але не вся.

Добрі духи, що ж тут сталося? Підібгавши губи, Річард похитав головою і, загорнувшись у плащ, зник. Чомусь він думав про Зедда. Йому дуже хотілося, щоб Зедд був поруч.

42

Цього разу, коли в нижній частині дверей відкрився маленький лаз. Верна була готова. Впавши на живіт, вона відкинула піднос в сторону і притиснулася обличчям до підлоги, намагаючись визирнути назовні.

— Хто тут? Хто це? Що відбувається? Чому мене тут тримають? Відповідайте!

— Верна бачила жіночі черевики і поділ сукні. Напевно, одна з сестер, що відповідає за хворих. Верна піднялася на ноги. — Будь ласка! Мені потрібна ще одна свічка! Ця вже майже догоріла!

Вона почула лише кроки, які віддаляються по коридору, потім гуркіт дверей, що закриваються і скрегіт великого засува. Рипнувши зубами, вона вдарила кулаком об двері і опустилася на матрац, потираючи відбиту руку. Останнім часом вона щось занадто часто стала бити у двері. Не можна, щоб роздратування взяло гору над здоровим глуздом.

У позбавленій вікон кімнаті вона вже давно втратила уявлення про час і не знала, коли день, а коли ніч. Мабуть, їжу приносять вдень, так що можна спробувати стежити за часом, виходячи з цього. Але іноді їй здавалося, що проміжки між годівлею всього лише в кілька годин, а іноді вона ледь не вмирала з голоду, чекаючи, поки принесуть поїсти. А ще Верна мріяла, щоб хто-небудь спорожнив горщик.

Їжа, втім, була мізерна. Сукня вже стала досить вільною в стегнах і в грудях. Останні кілька років Верна все думала, як би схуднути і стати такою ж стрункою, як двадцять років тому. В юності її вважали привабливою, і надмірна вага здавалася їй нагадуванням про втрачену молодість та красу.

Вона голосно розреготалася. Може, сестри теж вирішили, що їх аббатисі не заважає трошки покращити фігуру? Але сміх помер у неї на губах. Як їй хотілося, щоб Джедідія бачив її сутність, а не тільки оболонку, а тепер її теж турбує зовнішність, як і його. По щоці Верни скотилася сльоза. А Уоррен завжди бачив її суть. Якою ж вона була дурепою!

— Я молюся, щоб ти був у безпеці, Уоррен, — прошепотіла вона стін.

Присунувши піднос до свічки, Верна взяла чашку і вже хотіла випити її залпом, але зупинилася, нагадавши собі, що воду треба економити. Води завжди приносили мало. І вона дуже часто випивала всю відразу, а потім весь день лежала на матраці, мріючи про те, як пірне в озеро і буде пити, пити, пити…

Піднісши чашку до губ, Верна зробив крихітний ковток. Поставивши її назад на піднос, вона виявила на ньому дещо новеньке. Миска супу.

Верна піднесла миску до обличчя і вдихнула аромат. Це був ріденький цибульний супчик, але їй він здався царським частуванням. Ледь не розплакавшись від радості, вона з'їла ложку, насолоджуючись смаком. Потім відламала шматок хліба і вмочила його в суп. Це було найсмачніше, що вона коли-небудь їла! Верна покришити в миску весь хліб, і коли він розбухнув, його виявилося так багато, що вона було подумала, що стільки не з'їсть. Але все-таки з'їла все.

На хвилинку відвернувшись від супу, Верна дістала з потайної кишені дорожній щоденник. Нових послань не було, і надія знову зів'яла. Вона розповіла Енн про те, що сталося, і отримала у відповідь лише одну стрічку, написану на швидку руку. «Ти повинна втекти і відвести звідси сестер». І після цього послань більше не було.

Вичистивши миску до дна, Верна погасила свічку, щоб її вистачило якнайдовше.

Півчашки води вона поставила біля свічки, щоб випадково не пролити в темряві, а потім лягла на матрац, насолоджуючись відчуттям ситості.

Верна прокинулася від того, що рипнули двері, і прикрила очі рукою від яскравого світла. Двері зачинилися, і вона відкотилася до стіни. В кімнаті стояла жінка з лампою в руках. Верна примружилася.