Меч королiв

— Де? — кинув Гирей черговому офіцерові.

— Он там, — вказав той. Капітан витяг свою чудову трубу, налаштував, навів на маленьку цяточку на горизонті, і за хвилину на кораблі почався активний рух і галас: задудніла боцманська дудка, потім друга, затупотіли по палубі матроські ноги, потім вийшла Брайтова піврота, уже в обладунках та зі зброєю, по вантах побігли прудкі матроси, заходилися коло гармат каноніри. Вийшов Зульфікар, — офіцери виструнчилися, — жестом дозволив бути вільно та спитав:

— Гарячі напої — сюди принесуть?

«Кляте низьке походження, — подумав Гирей. — Як у дитинстві не навчили, потім вчись — не вчись, усе одно — не надолужиш». Він поглянув на старшого помічника — той зник, і за п’ять хвилин на місток подали гарячий шоколад. Принц завів світську бесіду, жартував з офіцерами, дрібними ковтками пив духмяний напій, і тільки Гирей бачив, як косував він оком у бік далекого ще кліпера.

— Та він не втікає? — здивувався вартовий.

Принц сіпнувся до перил — Гирей простяг йому трубу. Зульфікар хвилину роздивлявся вітрильник, повернув прилад капітанові: а ну, ти скажи.

Гирей глянув: вітрила на єдиній вцілілій щоглі плескалися, як білизна на мотузці десь у дворі бідного портового квартала Квінізорайї. Кліпер гойдався на хвилях, і відстань до нього швидко скорочувалася.

— Він не тільки не втікає, — повідомив принца Гирей, — ним ніхто не керує.

Юнак вихопив у капітана трубу і завмер, не відводячи її від ока. Гирей наказав готувати абордажні гаки та зброю. Піврота лейтенанта Кера Брайта стояла із зарядженими пищалями — ледь диміли запалені ґноти.

Фреґат притерся бортом до кліпера, і з нього одразу ж полетіли абордажні гаки з мотузами, а з тих мотузів на палубу посипалися страшні, як чорти, матроси. Брайтові ґвардійці наблизилися і навели зброю у бік «Морської ворони». Ніхто не встав назустріч прангам: чи не пастка? — насторожився Гирей, але нападники кинулися до трюмів і оволоділи судном без жодного пострілу — на борту захопленого судна нікого не було.

Гирей перебрався на кліпер, зайшов зі своїми людьми до рубки, до капітанської каюти — бортового журналу не знайшов.

— Шукайте меч! — крикнув із фреґата Зульфікар.

— Шукаємо, — відповів Гирей і пішов на камбуз. Навіть на погляд плита була холодною: сьогодні її не розпалювали. У крюйт-камері був повний запас пороху, в трюмах — провіанту.

— Вони покинули судно ще вчора ввечері чи, щонайпізніше, вночі. Пішли швидко, але без паніки: судовий журнал, корабельну касу, особисті речі та найцінніше майно винесено. Меча не знайдено, — доповів знизу капітан Зульфікарові.

— Бодай вони повиздихали, — вилаявся принц, неначе посполитий, вихопив подаровані адміралом пістолі і вистрілив — раз та другий — у вцілілу щоглу кліпера.

— Дайте мені вогню! — закричав.

— Не треба його палити, — майже благально промовив Гирей. — Це — призовий корабель. І він, як я й думав, зовсім не ядранської побудови. Приведемо його до Квінізорайї, відремонтуємо — буде чотири судна у Небесній ескадрі.

— Нащо він мені, такий тихохідний? — попри гнів, зацікавився принц.

— Якщо обдерти все, що наросло на його бортах, — Гирей показав на товстий шар водоростей та молюсків, що обліпили судно, — то не такий уже й тихохідний.

— І що, буде плентатися за нами до Гасхурна?

— Та ні, ваша високосте, посадимо на нього одного з моїх офіцерів, кількох матросів і десяток солдатів, і хай ідуть потроху на Квінізорайю.

— Хай буде так, — покидав принц пістолі, які все ще тримав у руках, по кобурах.

За три дні дивне судно увійшло до порту Квінізорайї: сильбертальський за обводами кліпер з однією щоглою під ядранськими вітрилами та прапором Небесного принца.

Глава 8

За місяць і тиждень плавання принц вивчив багато морських слів: фок, ґрот, бізань, гітов, рея, стеньґа, марс, півбак, пів’ют… У ясну погоду навіть кілька разів постояв за штурвалом — не сподобалося. Потім він вигадав розвагу: ставив на фальшборт порожню пляшку з-під вина і стріляв по ній із пістолів. Якщо влучав — вона розліталася, і скалки летіли за борт. Бувало, через хитавицю бив мимо цілі — кулі летіли у море чи з шаленою силою пробивали дошку фальшборту: тріски відколювалися з зовнішнього боку.

Одного разу Зульфікар побачив: дивиться Гирей на це скоса, але, з тяжким серцем, мовчить.

— Зробіть мені так, щоби пляшку можна було підвісити за бортом, — наказав принц. Тепер стріляти стало ще важче: гойдається корабель на океанській хвилі, гойдає пляшку. Попервах все мимо бахкав принц, потім призвичаївся: замре корабель на мить на гребені хвилі — гримить влучний постріл.

А то ще розвага — фехтування. Виявилося, що вправних фехтувальників на борту всього троє: він сам, Брайт, який завжди навчав фехтуванню новачків, і, хоч як дивно, капітан Гирей.

Брайт чудово володів класичною технікою: поки він стояв у стійці, то був небезпечним і майже невразливим. Його треба було вивести в незручне, а ліпше — в нестандартне положення, тоді він діяв гірше і — програвав.

Гирей — навпаки. Школою моряк володів слабше, зате не тяжів до шаблонних комбінацій, чудово рухався, був розслаблений і, що найголовніше, імпровізував. Одного разу, у безвихідному, здавалося, становищі, він кинув у лице принцові жменю дрібних монет. Вони не могли вразити очей — маска надійно захищала, та у той момент Зульфікар не встиг подумати — відсахнувся і пропустив удар дерев’яним мечем по кірасі. Був би меч справжній — пробив би, мабуть, мідну шкаралущу.

Зульфікар помітив, як швидко Гирей перебирає в нього прийоми, стійки, зв’язки елементів, захисти і удари… Брайт же працював мечем, як машина: дуже добре, та, здебільшого, одноманітно. Але загалом принц переважав братів, так що і ця розвага не завжди радувала.

За час плавання всі, хто був на кораблі, зрозуміли: більше однієї з десяти партій в камінці у Брайта може виграти тільки Анвар: дві — три…

Вже тижнів зо два не зустрічаються прангівські кораблі — лише ізерлонські, атріанські, руттійські, частіше — строкаті шхуни з Південних Морів, і чимраз частіше — ядранські, бузково-помаранчеві.

Раз по раз, майже з коленого ядранського судна, злітав при зустрічі зі «Світанковою зорею» поштовий голуб.

Старовинні карти, на яких зображено Ядран, досить точно відображали узбережжя: фреґат «Світанкова зоря» на тридцять восьмий день плавання обігнув мис на півострові та увійшов, стрімкий, до великої затоки. Десь далеко, на березі, миль за десять, виблискував на сонці мідними дахами величезний Гасхурн, а значно ближче, майже на відстані пострілу доброї гармати, великою дугою стояли неоковирні, непропорційні якісь ядранські бойові судна, а попереду, на чолі бойового порядку — доладніший, схожий будовою на корвет, корабель із яскравим прапором на ґроті: на ультрамариново-чорному тлі бузковий змій обвиває помаранчеве сонце.

Гарматні порти його було зачинено. Ядранський корвет дуже повільно рушив у бік «Світанкової зорі», і над щоглою замайорів невеличкий кольоровий прапорець.

Гирей роздивився у трубу клапоть тканини:

— Не може бути! Вони підняли прапор «Ласкаво прошу»!

… Протокол — складна штука. Консул королівства Гряди прибув на «Світанкову зорю» на ядранському корветі й відтоді невідступно крутився біля принца.

Величезний почет зустрів Зульфікара на причалі. Принц потискав чиїсь руки, кивав головою, посміхався, аж поки, нарешті, не подали величезного критого візка, запряженого чудовими блакитними муфлонами. «Непогана штука, — оцінив принц. — А в нас на ношах досі тягають». Частина його команди, солдати Брайта, ну і, звісно, каптурник, мали стати за візком високого гостя. За ними вишикувалася почесна варта ядранських мечоносців, потім — ченці з музиками, а хто далі — прангам не видно.

Вельможа, що зустрічав принца («Брат короля» — зробив великі очі консул), влаштувався у такому ж точно візку, що стояв поряд із Зульфікаровим.