Моксель, або Московiя. Книга друга

Саме поховання з насипом зверху кургану є прямим підтвердженням наявності звірини в тих місцях і бажанням родичів відгородити померлого від зустрічі зі звіром, тобто зберегти від розтерзання. Бо в такому випадку людині, згідно з віруваннями, не судилося загробне життя.

Є ще одне дуже цінне свідчення графа О. С. Уварова, на яке хочу звернути увагу. Археолог пише, що при розкритті поховань ніде не було виявлено залишків шуб, кожухів, овчин, тобто — виробів із хутра й звірячих шкір, що зайвий раз підтверджує подібність мерянських могил з могилами споріднених з ними фінських племен. Послухаймо: "Точно така ж відсутність усяких слідів хутряного одягу (повсюдно, в усіх курганах. — В. Б.) була зафіксована професором Краузе й під час обстеження могил курляндських і ліфляндських, хоча використання шуб і овчин настільки ж поширене між жителями прибалтійських губерній, як і між всіма іншими мешканцями Росії" [4, с. 99].

Ми не можемо прийняти пояснення археолога — мовляв, шуби були дорогими предметами, через що їх і не клали в могили разом із небіжчиками. У цьому твердженні відсутня звичайна логіка. Тому що в могили клали значно дорожчі речі, предмети та навіть коней. Цьому є найпростіше пояснення. До речі, пояснення, яке виходить із розбіжності методів поховань влітку та взимку. Воно його обґрунтовує. Природно, при похованні останків влітку шуба зайва. А взимку труп спалювали, тобто він постійно перебував у теплі, через що шуба теж не потрібна. А загробне життя, очевидно, уявлялося мерянам як вічне перебування в теплі й комфорті.

Ось прості й зрозумілі пояснення окремих вчинків і логіки дій мерян. Саме середовище й умови життя визначали свідомість цих людей. Цілком зрозуміло, що згодом усі ці звичайні життєві вчинки й людські знахідки оточили певними міфами, легендами й віруваннями. Однак це тема іншої розмови.

Дивно, що російські історики, розглядаючи природні, життєві вчинки мерян, доводили свої міркування й висновки до абсурду. Вони у всьому шукали слов’янський слід і можливість звеличення минулого своїх предків.

А далі пропоную перейти до ознайомлення з умовами життя мерян, їхнім побутом. Подивимося, в яких житлах вони мешкали, де розміщалися ці житла, які меряни носили одяг та прикраси, як господарювали і якими ремеслами володіли. Тобто подивимося на життя мерянського племені, мовби занурившись у той далекий час. Це необхідно не стільки для пізнання самої суті племені фінського етносу, скільки для спростування подальшої московської облуди. Бо через 40—50 років московити страшенно сполошилися: вони, врешті-решт, помітили, що археолог О. С. Уваров повністю зруйнував їхню брехливу ідею про слов’янське минуле Московії. Тож терміново почали переписувати дослідження археолога. Ось чому ми повинні торкнутися побутових деталей мері IX—XIII століть. Це дозволить зрозуміти й оцінити московські діяння, вчинені, як кажуть, мудрими по шкоді.

Отже, О. С. Уваров пише:

"Спершу нас вражає присутність кам’яних знарядь разом із предметами, які незаперечно належать залізному віку, і навіть другій його половині. Таке поєднання речей різночасових у тих самих могилах може пояснюватися раннім заселенням цих місцевостей Мерянами в другій половині кам'яного періоду, коли вже уживалися знаряддя і обтесані та навіть поліровані...

І на всьому просторі, зайнятому Мерянським народом, і трапляються предмети кам’яного віку..." [4, с. 92].

Дуже цінне свідчення вченого. Ми бачимо: ще в IV—VI століттях племена фінського етносу заселяли лісисті місцевості Калузької, Московської, Володимирської, Тверської, Ярославської та інших областей сучасної Росії. Я не торкаюся більш східних, південних і північних земель, де проживання фінського етносу в VI—XIII століттях не заперечує офіційна російська історія.

Природно, проживаючи багато сотень років на корінній землі, меряни не могли не залишити по собі виразних слідів. І якби в пізніші часи, скажімо, в X—XII століттях, відбулося витиснення мері зі своєї древньої обителі, то цілком зрозуміло, що наступний етнос (як товкмачать московити) — слов’яни — залишив би на тій землі абсолютно нові, більш пізні й більш сучасні, сліди. Все це мусило було б виявитися при розкопках тисяч: давніх курганів і поховань. Це азбучна істина навіть для непосвячених в археологію. Однак археолог О. С. Уваров нічого подібного не знайшов. Він виявив на тій землі лише мерянський етнос.

Саме в цьому полягає вся цінність роботи О. С. Уварова. Вона не сфальшована, її неможливо спростувати, а лише — спотворити, перебрехати або повністю замовчувати. Що й проробляли російські історики. Ми ще поговоримо про ці злочинні діяння радянської археології. Дуже вже московитам хотілося бути слов’янами.

Не буду наводити всіх прикладів кам’яних знарядь праці, знайдених при розкопках. Нагадаю лише, що подібні предмети були виявлені на всій мерянській землі:

— у Костромській губернії знайдено кремнієві ножі, стріли "і навіть знаряддя, які слугували для полірування кості або дерева";

— у Рязанській губернії знайдено в курганах кам’яні леза від сокир, бойовий молот і багато інших предметів;

— у Московській губернії була знайдена кам’яна сокира, кам’яний молот, наконечники стріл та інше;

— "на правому високому березі річки Нерль, за селом Петраїха, знайдено молот чи сокиру із зеленуватого каменю, начебто змійовика";

— "базальтова сокира, чи молот, відритий був у Городку на Сарі... біля того місця, де він знайдений, лежало кілька десятків туркестанських монет, карбованих у Бухарі в першій половині XI століття";

— "кремінний бурав, або клин, знайдений K. М. Тихонравовим під час розкопок городища "Курмиш", біля села Доброго на Клязьмі" [4, с. 93].

Як бачимо, всі зазначені кам’яні знаряддя праці вживалися мерянами нарівні з подібними залізними ще в XI столітті. Вірогідно, кам’яні знаряддя праці меряни виготовляли самі, а залізні — купували. Не думаю, що в XI столітті меряни вміли обробляти метал. Одночасно цей факт свідчить про два важливі явища: перше — меряни під ту пору були значно слабше розвинуті за своїх сусідів — волзьких булгар і київських слов’ян, і, друге: вони за рівнем життя були значно бідніші за сусідів. І неважливо, чи самі меряни виготовляли в ті часи залізні знаряддя праці, чи купували в сусідів. Обидва варіанти не свідчать на користь цього народу.

Бо навіть у ті часи перевага залізного знаряддя праці була очевидною.

Мушу відзначити: О. С. Уваров заперечував, що наявність кам’яних знарядь праці в X—XII століттях у мерян свідчила про низький щабель їхнього розвитку. Що цілком зрозуміло. О. С. Уваров не допускав навіть думки, що предки московитів у X—XII століттях стояли значно нижче у своєму розвитку порівняно з булгарами і слов’янами. Подібна точка зору нехай буде на совісті вченого.

Дуже важко судити про житла мерян того часу. І граф Уваров чесно зізнається: "Хоча ми достовірно знаємо, судячи зі цвинтарів, біля яких рік або яких озер селилися Меряни, яким чином вони обирали височини для поселень, де розташовували городища; але все-таки ми не знайшли при розкопці цих місцевостей, ніяких слідів їхніх жител, а тому повинні задовольнятися самими лише здогадами й тими скупими вказівками, які почасти зустрічаються в деяких письменників і почасти пояснюються знахідками, зробленими в курганах... У стародавні часи городища були населені й становили первісний центр осілості для майбутніх міст... Із усього цього можна зробити висновок, що внутрішня частина городищ була зайнята житлами; але якого вони були роду, чи були це землянки, чи дерев’яні будівлі, — ми нічого сутнього не знаємо. Розкопуючи самі городища, ми знаходимо лише купи вугілля, безліч розбитих черепків і деякі сліди прогнилого дерева..." [4, с. 94].

А далі О. С. Уваров посилається на "русів". Мовляв, у ті часи волзькі булгари знали київських русів, а ті для житла зводили дерев’яні будинки, отож і меряни мали такі ж. Я не буду пояснювати, чому подібні твердження некоректні. Адже ті ж волзькі булгари чудово знали й мерян. І цілком зрозуміло, знали, в яких помешканнях проживали меряни.