На схрещених дорогах

Зараз в перші дні настали персональні зміни. Сестра відійшла. Але не вдалось їм їй дошкулити, видимо фірма Пішль була знана, а вона теж не з тих, що дала б себе з’їсти. Таки добилась перенесення до Кематену. На її місце за згодою Пішля я прийняла медичку, українку, Таню.

Вже першого дня, коли я сиділа перед портьєрною, познайомилась я з двома чоловіками: старшим літ п’ятдесяткілька і молодшим під тридцятку. Обидва вони приїхали шукати праці. Обидва з жінками: батько і зять, емігранти з Наддніпрянщини. Як багато інших, втекли з постійно бомбленого і вже тоді загроженого міста і пробирались в напрямі швайцарського кордону. Маса наших приїздила день-у-день до Форальбергу, старались там зажити й дістатись до Швайцарії, в більшості безуспішно в одному й у другому. В Форарльбергу і праці й можливости прописатись на мешкання не було, а швайцарський кордон був дуже дбайливо стережений. Коли ж хто дістався — попадав зараз же до таборів, куди стягали чужинців. До того ж колосальна дорожнеча, високий курс франка! Так, що від форальберзько-швайцарської границі вертались ні з чим. Так і вони. Тепер просились до Пішля. До фабрики, якої карне призначення я вже встигла пізнати. Обидва вони вчителі по професії, просились на будь яку робітничу посаду. Теж і жінки. Чуючи це, я запропонувала Пішлеві взяти медичку, як сестру до дітей, а я її вишколю. Мама мала піти до швальні. І Пішль прийняв їх. На мешкання призначив їм ще неготову кімнату біля гуртожитку для матерів. Двері лихі, бетонна підлога, брак печі. Та бідні люди були щасливі, що знайшли дах над головою й миску. Були в такому положенні, як я кілька днів тому. Тож беззастережно погодились на все. Погодились легкодушно, не знаючи, що віддають себе в повне рабство Пішлеві. Робітник та ще й чужинець не мав права вибрати собі працю, чи покинути її! Як колись кріпаки. Та ще для заокруглення його позиції — коли Пішлеві він був непотрібний, він продавав його одній з інших фірм. Таким покупцем був Шнайдер, що будував бункери, й інші фірми, що потім експедіювали рабів далі. Від п'ятсот до тисячі марок за душу.

Хто не варт був продажі, мав від Пішля ще один вихід — до карних таборів на загибіль від голоду або інших гітлерівських заходів. Про те шептали собі часом робітниці, називаючи зі страхом місцевість — символ загибелі. Та доки душа надавалась до продажу корисніше було її продати. Отже ми всі, пішлівські душі мали почування повної залежности та вічної загрози. Це останнє мало тримати в послуху робітника. І тримало до часу, звісно.

Таня була молода, ніжна, хоровита, бліда і не багато знала ще з медицини. Важне: Таня була наддніпрянкою і такої мені треба було для порозуміння і зв’язку з дівчатами. Та про це згодом. Все ж Таня різнилась дуже від попередниці: вона була тиха й ніжна. Не стало оглушливого крику та між жінками стало дещо спокійніше. Бо попередниця усю вину звалювала на дирекцію та сіяла між робітницями обурення, ворожнечу й роз’ярення. А цим не годен було рятувати дітей і жінок від загибелі. Треба було праці й розумного діяння, а не ворожнечі й криків. Таня вповні підкорилась мені, рада була навчитись. Моє прізвище вже було їй відоме з часописів чи книжок, і ціла її родина раділа, що, попавши під руку такого знаного лікаря, вона скористає багато. Удвох з Танею ми мали праці повище голови.

Друга важна обставина: дирекція погодилась на те, щоб дати двох робітниць до постійної праці при дітях. Вночі мали «мамки» самі чергувати й доглядати дітей. Що могла — я робила «більшовицьким способом»: скликаючи мітинги і з їхньої ухвали вимагала порядку, поліпшення відносин. Обговорювали всі справи. Отже на одному з перших мітингів я сказала, щоб вибрали поміж себе двох доглядачок дітей. Вибрали Катю й Улю. Обидві були дуже добрі доглядачки, дуже милі і типові українки. Катя була білява й розмірно струнка, Уля чорнява, повнява, червонощока, добродушна й спокійна. Вона так гарно бавила свою доню, приговорюючи:

— Заспівай мамі, заспівай а хольосенько!

Дитя підстрибувало і сміялось беззубим ротиком — йому було приблизно з рік. Уля з гордощами казала:

— У нас навіть тато є — рідке явище в інших. Може тому оці інші були згризливі, оприскливі й гістеричні — добре знайома мені психіка безшлюбних матерів, та ще коли дитина стає їхнім тягарем. Замість себе — винуватять цілий світ.

Але Катя й Уля були славні, й я тішилась. Вислід не дав на себе довго чекати. Першим проявом покращання був розмірний спокій в яслах. Діти спали спокійно, не ревли хором. До годування, звісно, прокидались і квилили. Але здоровим квилінням голоду, а не хвороби. Змінивши так персонал в першу чергу, я взялась за немовлят. Перевела докладний огляд, важення і реєстр. Усі діти дістали над головою саморобну картку, де ми позначували вагу, стільці, температуру. Так можна було орієнтуватись у стані здоров’я дитини. На картці теж виписувалось кількість і якість харчів.

Після огляду я пізнала, що багато дітей має меншу вагу, як повинно бути, що декотрі по трьох-чотирьох місяцях життя мали меншу вагу, як у дні народження. Загально всі мали побільшені залози, старші — початки кривухи. Усі були бліді, інколи аж прозорі. Дуже багато мало шкіру випарену, покриту виразками. Треба було діяти і то негайно. Боротьба за пелюшки не вела ні до чого. Дирекція не погодилась дати більше, мовляв: немає! (потім, як грабили фабрику, гори полотна розійшлось геть). До прання пелюшок відряджено Марусю, що прислуговувала мені. Дівчина метка, рухлива швидка до послуг, в першу чергу дирекції. Це була довірена дирекції може тому, що дитину мала від німця-вояка, що навіть ніби мав женититсь з нею, та десь пропав, що теж підтверджувала його тітка. Така дитина мала права німецької і повинна була бути віддана до німецьких ясел. Але якось Маруся крутила, і її доня була в нас. Маруся доносила все Пешлисі, а та дирекції. Усе йшло, як повинно в неї і як ішло, певно, вдома. Це не перешкоджувало Марусі зараз же по розвалі стати знову більшовицькою ударницею чи довіреною та взятись до агітації за негайний поворот «на родіну».

Маруся прала пелюшки, вислухувала докори від дівчат і терпіла. Робила це з посвятою і вирахуванням: за прання діставала від дівчат — що хто мав, а головне, мило. Воно йшло далі в обмін.

Пелюшки я заборонила сушити в приміщенні ясел, тільки на горищі, або в городі на сонці, як була погода. Вічна нестача шнурів в одному і другому місці цілий час давалась нам у знаки.

Катя й Уля мали працювати так: зразу ж зранку разом з сестрою кожну дитину мали покупати під водотягом та перевинути. Потім мали кожна свої ряди ліжок, і як тільки дитина прокинулась і заквилила, мусіли прослідити, чи не мокра, а тоді перевинути. Досі діти лежали в нечистоті і мокроті аж до обіду, докіль бідні мамки не прибігли і не перевинули та не нагодували. Такий спосіб разом з лікуванням шкіри немовлят мастями й пудрами швидко приніс покращення, що позначилось тишею в яслах. Стали заспокоюватись і мами. Дальше, що треба було зробити це наладнати харчування дітей.

Тут вийшла затяжна боротьба з матерями й укрита ворожнеча та боротьба з фабрикою. Що до матерів: їм вільно було годувати чотири рази денно: перед працею, в полудень, о четвертій, і по праці. Годували до мого приходу стільки й тоді, коли хто з них зміг викрастись з праці. Під час тривоги, сидячи в підвалі навіть три-чотири години, цілий час тримали дітей при грудях. Чим більше дитина кричала тим частіше і довше запихали їй ротик цицькою. В полудень приходило штучне годування: до трьох місяців молоком напів з водою з додатком цукру, а з трьох — замість води «папелє», розвар грисіку з молоком. Одного і другого на молодше дитя давали пляшку, на старше дві. Без рахунку і міри. Цю холодну пляшку дитина гримала в ротику, засипляла з нею і потім мати, вбігаючи серед праці стромляла їй знову в рот. Ясно, що в дітей був пронос.

Така віджива тягнулась без зміни до року. Від року повинні були діти їсти те, що дорослі. Та вони все ж діставали оце нещасне папелє і грудь, як оцей Волік, що вже бігав, — «бож скажіть: можна дати дитині оцей противний харч, що ми їмо?» Харч був знову не такий противний, але становище матерів — невблаганне. Боротьба з ними проти неправильного годування, проти оцієї води-папелє і цілого режиму була дуже завзята, затяжна, і ми її майже зовсім програли. Дехто тільки послухав нас. Решта поставилась вороже до всіх заходів, маючи по свойому боці тихе підцьковування дирекції.